Навіщо США стільки ресурсів? Про страшні відсотки

Корисні копалини — це основа ведення війни. Їх використовують для виробництва підводних човнів, важких бомбардувальників і ракетних пускових установок. А також боєприпасів, таких як торпеди, які запускають із підводних човнів, ракети дальньої дії та артилерійські снаряди.

Під час останніх трьох війн великих держав — Першої світової, Другої світової та Корейської війни — США не мали значних запасів корисних копалин, але все ж були їх провідним виробником. Американські військові відчули нестачу ресурсів саме під час цих військових протистоянь. Проблеми починались через зростання виробництва оборонної продукції, розширення експортного контролю та ускладнення морських шляхів постачання.

Зараз американські військові перебувають у більшій небезпеці серйозної нестачі ресурсів у разі війни з Китаєм. Власні запаси Сполучених Штатів зовсім обмежені, та й внутрішній видобуток — на досить низькому рівні. Натомість наявна значна залежність від імпорту сировини, зокрема від головного опонента та майбутнього ворога.

Брак корисних копалин може серйозно підірвати воєнні зусилля та вплинути на результат війни. Важливо, що він може виявитися навіть вирішальним. Зокрема, Ч. К. Лейт так пояснює фінал Першої світової війни: «Гостра нестача необхідних ресурсів, яку відчували окремі держави, була дуже значним фактором їхньої остаточної поразки».

Так само Джон Д. Морган стверджує, що брак ресурсів підірвав промислову мобілізацію США під час Другої світової та продовжив строки самої війни. Союзники також відчували дефіцит на початку 1942 року, що гальмувало виробництво оборонної продукції та поставило їх «небезпечно близько до поразки». Це за словами Дональда Нельсона, директора Управління воєнного виробництва під час Другої світової війни.

Критично важливо, що нестача ресурсів у війні між США та Китаєм може не лише затягнути конфлікт. Якщо вона буде достатньо серйозною, це зумовить поразку американців.

Штати були провідним постачальником цілої низки корисних копалин перед двома світовими війнами та Корейською війною. На початку Першої світової 1913 року американці почувались світовим лідером у цій галузі.

Напередодні Другої світової, ще 1938-го, США контролювали значні поклади в Канаді, Центральній та Південній Америці. Також вони були самодостатніми перед Корейською війною у 1949 році.

Директор Бюро шахт США Джеймс Бойд заявив: «За останні п’ятдесят років ми досягли першості серед націй світу у видобутку, переробці та виготовленні сировини». І це попри те, що уряд США (USG) переважно не мав запасів, оскільки не було комплексної стратегії.

У комуністів «чистої» науки не буває, як і суто цивільних жителів.

Сьогодні американці мають обмежене виробництво порівняно із тими періодами. Ба більше, США дедалі сильніше залежать від імпорту, щоб задовольнити внутрішнє споживання сировини. Це свідчить про спад видобутку відносно власного споживання.

Із 1954 по 2019 рік кількість ресурсів, щодо яких США залежали від імпорту мінімум на 25%, зросла з 21 до 58 найменувань. Американці більше не видобувають так багато ресурсів, як раніше: галій, марганець, ніобій чи тантал. Ще важливіше, що Штати значною мірою залежать від імпорту з Китаю (місцями на 50%) для багатьох своїх галузей.

Як і в попередні періоди перед конфліктами, США мають обмежені обсяги ресурсів у Національному оборонному запасі. 2023 року Міністерство оборони США (DOD) підрахувало, що в гіпотетичній війні з Китаєм у американських військових виникне нестача 69 видів корисних копалин. Нині Штати мають обмежене виробництво і запаси — більш нестабільне становище з ресурсною базою, якщо порівняти з попередніми періодами перед війнами великих держав.

Військові США зіткнуться з такими ризиками, які можуть сприяти нестачі копалин у війні з Китаєм: зростання виробництва оборонної продукції (це добре, але десь треба брати сировину. — Прим. пер.), розширення експортного контролю й ускладнення морських шляхів постачання.

По-перше, Штати, ймовірно, збільшать виробництво оборонної продукції, щоб розширити свої воєнні можливості й поповнити запаси. Під час двох світових війн і Корейської американці споживали значні обсяги ресурсів, аби наростити випуск оборонної продукції, що спричинило певну нестачу сировини.

Наприклад, США були самодостатніми у багатьох ресурсах перед Другою світовою війною. Але воєнний попит призвів до браку нікелю, олова, цинку й алюмінію. Наприкінці війни Е. В. Персон із Бюро шахт США зазначив: незважаючи на значне внутрішнє виробництво, «потреба цієї війни перевищила наші виробничі потужності». Так само під час Корейської війни 1951 року попит на титан був значно більшим за масштаби його видобутку.

У війні з Китаєм Штати зіткнуться з ризиками нестачі ресурсів. У публікації RAND іще від 2016 року про можливу війну між США та Китаєм через Тайвань було зазначено: «Війна між двома країнами може бути інтенсивною, тривати рік або більше, не мати переможця і завдати величезних утрат і витрат обом сторонам».

Наприклад, у гіпотетичному військовому протистоянні США та Китаю, змодельованому Центром стратегічних і міжнародних досліджень, американські військові витратили весь свій запас далекобійних протикорабельних ракет упродовж першого тижня бойових дій. Оцінити масштаб споживання ресурсів у війні між США та Китаєм складно через обмежені дані, які є у відкритому доступі.

По-друге, Штати ризикують зіштовхнутись із розширеним експортним контролем, запровадженим Китаєм та, цілком можливо, Росією. Перед вступом США у дві світові та Корейську війну країна стикалася з контролем постачання, який обмежував доступ до іноземних ресурсів і сприяв їхній нестачі. Наприклад, під час Берлінської блокади наприкінці 1940-х СРСР обмежив експорт ресурсів до США.

Цікаво, що американцям уже знайомий експортний контроль від своїх геополітичних партнерів. Перед вступом США у Першу світову війну Велика Британія запровадила обмеження на постачання олова, забороняючи американським виробникам продавати це олово чи їхні продукти до Німеччини.

Американці також зіткнуться з експортним контролем із боку Китаю. Насправді це вже відбувається. Штати імпортують більшу частину свого галію, германію та графіту саме звідти. Пекін запровадив обмеження на постачання цих ресурсів іще 2023 року. У грудні 2024-го Китай заборонив вивезення галію та германію і посилив контроль продажу графіту.

США вже щось розуміють, а Європа загралась у сай-фай.

У міру зростання геополітичної напруженості інші країни можуть також запровадити експортні обмеження, щоб забезпечити власні запаси сировини або порушити ланцюги постачання ресурсів до інших країн. У звіті Організації економічного співробітництва та розвитку за 2023 рік зазначено, що експортні обмеження вже можуть «впливати на доступність і ціни» критично важливих сировинних матеріалів.

По-третє, США будуть змушені воювати при ускладненні морських шляхів постачання, включно з методами підводної війни. Під час двох світових війн доставка ресурсів до США зазнавала таких перебоїв.

У дослідженні 1949 року (тема — промисловість США під час Другої світової) Джон Д. Морган-молодший писав: «Записи Першої та Другої світових воєн також свідчать, що імпортні морські перевезення — дуже вразлива діяльність».

Підводна війна загрожувала імпорту ще до вступу США у війну. А вже після вступу імпорт зазнав ще більших перебоїв. Наприклад, у Першій світовій необмежена підводна війна Німеччини порушила транспортування іспанських піритів до США, спричинивши їх серйозну нестачу.

Така війна серйозно порушила би постачання в Північно-Східній Азії та Південно-Східній Азії, звідки Штати імпортують значні обсяги необхідних їм ресурсів.

Японія — основне джерело імпорту для США кобальту, галію, телуру, титану та рідкісноземельних елементів, включно зі скандієм. Південна Корея — основний постачальник для США вісмуту, індію, рафінованого свинцю, ітрію та рафінованого цинку, тоді як Філіппіни надають американцям скандій, селен і телур.

Морські шляхи з інших багатих ресурсами країн також зазнають перебоїв. Наприклад, Австралія — великий постачальник, але її морські шляхи можуть бути під загрозою, особливо Південно-Китайське море.

За словами Річарда А. Бітзінгера, зараз «Пекін прагне перетворити Південно-Китайське море з міжнародного морського шляху сполучення (SLOC) на контрольований ним водний шлях і стратегічний вузький прохід для інших країн». Як наслідок, імпорт ресурсів до США, ймовірно, зіткнеться з ускладненнями і може запустити дефіцит для американських військових.

То чи не можуть Штати просто виробляти більше ресурсів під час війни?

Далі буде.