/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2F45682cd94c999bb8151d3b29d9f5ed4b.jpg)
Curiosity знайшов на Марсі ймовірні сліди життя — довгі молекули жирних кислот
Марсохід NASA Curiosity знайшов на Марсі найдовші з коли-небудь виявлених на цій планеті молекул, що може свідчити про наявність доказів стародавнього життя на Червоній планеті.
За результатами дослідження, опублікованого 24 березня в науковому журналі Proceedings of the National Academy of Sciences, були виявлені ланцюги молекул, які містять до 12 пов’язаних між собою атомів вуглецю у зразках породи віком 3,7 млрд років. Зразки були зібрані Curiosity на дні висохлого марсіанського озера у «Затоці Єллоунайф».
На думку дослідників, ці довгі ланцюги вуглецю походять від жирних кислот, які на Землі виробляються живими істотами під час формування клітинних мембран та виконують і інші функції. Ці жирні кислоти можуть утворюватись і без участі живих організмів в процесі хімічних реакцій під впливом різних геологічних процесів, таких як взаємодія води з мінералами у гідротермальних джерелах.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2F8ca032e161d36a0df13bcaf750bb69fd.jpg)
«Той факт, що тендітні лінійні молекули все ще присутні на поверхні Марса через 3,7 млрд років після їх утворення, дозволяє нам зробити нове твердження: якщо життя коли-небудь з’явилося на Марсі мільярди років тому, у той час, коли життя з’явилося на Землі, хімічні сліди цього стародавнього життя все ще можуть бути присутніми сьогодні, щоб ми могли їх виявити», — зазначила співавторка дослідження, хімік-аналітик Французького національного центру наукових досліджень у США Керолайн Фрейсіне.
За результатами вивчення зразків породи в міні-лабораторії Curiosity Sample Analysis at Mars були виявлені молекули декан, ундекан і додекан — сполуки, що складаються з 10, 11 і 12 атомів вуглецю. Curiosity працює на Марсі з 2012 року в районі кратера Гейл завширшки 154 км. Цей кратер утворився в результаті зіткнення Червоної планети зі стародавнім метеоритом. За чей час марсохід вже встиг проїхати понад 30 км, досліджуючи «Затоку Єллоунайф» та гору «Шарп» заввишки 5,5 км, що розташовується у центрі кратера.
Молекули були виявлені у пробуреному зразку породи, що отримав назву «Камберленд». Curiosity знайшов його ще у 2013 році. С того часу цей зразок неодноразово досліджувався науковцями. Попередні аналізи продемонстрували, що він багатий на глиністі мінерали, сірку та нітрати.
Тим не менш, більше 10 років дослідники не могли виявити у цьому зразку вуглеводневі молекули. З рештою вони були ідентифіковані випадково у процесі пошуку науковцями амінокислот.
Вчені випробували новий метод, попередньо нагрівши зразок до 1,1 тис. С°, прагнучи вивільнити кисень перед початком досліджень. Їхні результати не підтвердили присутності амінокислот, але вони виявили жирні молекули.
На думку науковців, ці молекули можуть бути залишками жирних кислот, що також називаються ундекановою, додекановою та тридекановою кислотами. Жирні кислоти являють собою довгі ланцюги вуглецю та водню з карбоксильною (-СООН) кислотною групою на кінці.
Для перевірки цього дослідники змішали ундеканову кислоту з марсіанською глиною та нагріли. Після нагрівання ундеканова кислота виділила декан, як і передбачалося. Потім дослідники посилалися на експерименти, вже опубліковані іншими вченими, щоб показати, що ундекан міг відокремитися від додеканової кислоти, а додекан — від тридеканової кислоти. Основою кожної жирної кислоти є довгий прямий ланцюг із 11-13 атомів вуглецю залежно від молекули. Примітно, що небіологічні процеси зазвичай утворюють коротші жирні кислоти з менш ніж 12 атомами вуглецю.
«Є докази того, що рідка вода існувала в кратері Гейла мільйони років і, ймовірно, набагато довше, що означає, що було достатньо часу для формування життєво важливих хімічних процесів у цих кратерно-озерних середовищах на Марсі. Ми готові зробити наступний великий крок і доставити зразки з Марса на Землю, в наші лабораторії, щоб вирішити дебати про життя на Червоній планеті», — зазначив старший науковий співробітник із повернення зразків у Центрі космічних польотів NASA Goddard у Грінбелті, штат Меріленд, і співавтор дослідження Деніел Главін.
Результати дослідження опубліковані у журналі PNAS
Джерело: NASA; LiveScience

