Рецензія на фільм «Minecraft: Фільм» / A Minecraft Movie

З третього квітня в кінотетрах розпочався показ пригодницької фентезійної комедії «Minecraft: Фільм» за мотивами мегапопулярної відеогри-пісочниці Minecraft  2011 року. У трейлерах нам обіцяли барвистий, легковажний блокбастер з зірковим акторським складом, призначений для походу в кіно усією родиною. В огляді нижче розповідаємо, чим же насправді виявилася чергова екранізація віртуальної забавки.

«Minecraft: Фільм» / A Minecraft Movie

Жанр пригодницьке комедійне фентезі
Режисер Джаред Гесс
У ролях Джейсон Момоа, Джек Блек, Емма Маєрс, Даніель Брукс, Себастьян Юджин Гансен, Дженніфер Кулідж, Кейт Маккіннон, Джемейн Клемент
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

У дитинстві допитливого хлопчину Стіва завжди вабили шахти, але йому ніколи так і не вдавалося потрапити у таємничий світ копалень. Стів подорослішав, перетворився на огрядного лобуряку, який нудьгує на офісній роботі, але жага до пригод у нього нікуди не зникла. Чоловік згадує про свою давню мрію відвідати шахту, тож береться за кайло і приступає до такої захопливої роботи гірника.

У процесі своїх шахтарських забав Стів ненароком натикається на два загадкові артефакти, які при певній взаємодії відкривають портал у фантастичний Верхній світ. Потрапивши туди, герой нарешті почувається щасливим, адже там за допомогою спеціальних кубічних блоків можна побудувати буквально усе, що заманеться, використовуючи свої креативні навички. Та коли на артефакти зазіхає лиха Малгоша — володарка Підземного світу Незер, Стів вирішує заховати їх у світі реальному.

Якось на цю диво-версію марвелівського Тесеракту натрапляє колись найкращий геймер 1989 року, а нині фінансово зубожілий невдаха Ґаррет Ґаррісон на прізвисько «Сміттяр». Він якраз щойно познайомився зі школярем Генрі, і разом вони знову активують портал. У той самий момент до них приєднується старша сестра Генрі Наталі та її подруга Дон, і у підсумку це добре товариство потрапляє у дивовижний та небезпечний світ химерних кубічних форм і безмежного креативу.

Успішний кейс реанімованого «Джуманджі» та Джек Блек, що наче бонусом перекочував звідти в тутешній сетинг пригодницького штибу — раз. Позитивне сприйняття глядачами і критиками «Підземелля і драконів: Честь злодіїв», нехай навіть стрічка катастрофічно провалилася в прокаті — два. Здається, легковажні пригоди малоймовірних компаній, що складаються з різношерстих харизматичних персонажів, які героїчно долають труднощі в захопливих фентезійних всесвітах, досі можуть бути цікавими глядачам різного віку. Причому незалежно від того, чи кінороби спираються на віртуальні/настільні забавки, чи на дитячу книжку-картинку.

Ну і як не згадати про загальне піднесення в плані відеоігрових адаптацій, які сьогодні язик не повернеться назвати затією апріорі провальною, як це вважалося колись. Важко назвати більш благодатний для перенесення ігрових сетингів у площину кіноекрана час, ніж зараз, коли нескінченні супергеройські блокбастери, фантастичні піруети Домініка Торетто чи чергові збори Трансформерів вже добряче всім набридли. Паралельно з прокатом «Minecraft: Фільм» на Netflix виходить Devil May Cry, а вже зовсім скоро очікуємо екранізацію сурвайвал-горора Until Dawn на великих екранах та другий сезон хітового «Останні з нас» — на малих.

За рівнем виконання радше напрошується згадка не стільки про «Джуманджі» (мінус Двейн Джонсон — плюс Джейсон Момоа), скільки про які-небудь «Пікселі» з Адамом Сендлером. Як і в провальному опусі 10-річної давнини, тут теж вистачає ностальгійної любові до аркадних 80-х, командної роботи і псевдоантагонізму всередині колективу, добре впізнаваних геймерами CGI-бовванців по той бік барикад (у нашому випадку мова йде про піґлінів) та крінжового дурнуватого гумору, від якого стає більше сумно, ніж весело.

Власне, в «Minecraft: Фільм» дуже мало відчувається жаги до тої креативності, яка так цінується у першоджерелі, і значно більше — бажання гарно заробити на мегапопулярному бренді (не забудьте після сеансу завітати в McDonald’s та замовити Minecraft-меню). Недарма ж жанрова приналежність стрічки припускає спільне сімейне дозвілля, коли татусі і матусі обов’язково поведують малечу в кінотеатри на свіженький пригодницький блокбастер, що, своєю чергою, розраховано на продаж більшої кількості квитків. І поки дітлахи захопливо споживатимуть невибагливий барвистий контент, дорослі напевно з надією поглядатимуть на годинник.

Взагалі, сильно прискіпуватися до фільму і якось намагатися осмислити його серйозно з кінокритичного погляду — справа наперед марна і до того ж невдячна. Як може ставитися доросла людина до історії, у якій вбраний у рожеву косуху з бахромою Момоа спілкується з місцевими вівцями, крафтить відрачаки (не питайте) та вступає у бої без правил з малюком-зомбі, що осідлав вороже налаштовану курку. Отож бо й воно.

Важко сперечатися з тим фактом, що «Minecraft: Фільм» — нісенітне дитяче кіно, де «просмажка бекону» відбувається, прямо скажемо, монотонно, без вигадки, без запалу. Де за сюжетну лінію Дженніфер Кулідж відчуваєш іспанський сором. Де Джек Блек якийсь надто одутлий як для умовного головного героя кубічного світу. І якщо діти можуть бути у захваті від такого шоу, то дорослі після подібного екранного божевілля ризикують вийти з сеансу натурально з квадратною головою.