Люди непритомніли від щастя, мати від ТСН дізналась про повернення своїх синів: як відбувався обмін полоненими

До України напередодні Великодня вдалось повернути 277 людей.

Серед тих, хто повернувся — два брати, мама і син, дві людини, які просто в цей день відзначали день народження і ще сотні історій людей.

Про це йдеться у матеріалі ТСН.

Кореспондентки ТСН Наталія Нагорна та Неллі Ковальська побували на обміні військовополонених.

«Слава та Катерина — стоять ніби окремо від юрби родичів.

Тримають в руках прапор з написом — оркестр.

Вони чекають — свого сина.

Ростик — музикант, у полон потрапив в Маріуполі.

Вони бачили його на відео, що розповсюджували у ворожих пабліках, коли морпіхів виводили в полон.

З того часу вони їздять на всі обміни», — йдеться у матеріалі ТСН.

Щоразу тут і пан Іван Роман.

Він чекає свого сина — теж Івана.

Цього разу разом з дружиною Галиною, вона на обміні — вперше.

Сьогодні по дорозі зайшла до храму: перед Великоднем особливо віриться в диво.

«Першими в лікарню заїхали карети швидкої допомоги.

Це наші поранені полонені.

Сергій з Черкащини пробув у полоні 4 місяці — намагається сам вискочити зі швидкої, але медики переносять його на руках», — зауважує Наталія Нагорна.

Богдан із пораненою ногою — у полоні був 10 місяців.

Всього 11 швидких.

І 31 поранений боєць.

На каталках, кріслах колісних, хтось самостійно пішки — тепер вони вже можуть радіти, якби важко не було.

Сергій потрапив в полон під Курахово 11 лютого, два місяці тому.

Втратив — обидві ноги.

«Прострелили ноги, пролежав два дня, ноги обморозив, мене знайшли та і всьо», — каже він.

Деякі хлопці виходять зі швидких в масках та захисних костюмах.

Через важкі умови російських казематів в них інфекційні хвороби.

Провівши хлопців до лікарні, натовп завмирає з телефонами в руках — з’явився список тих, кого у ці хвилини міняють на кордоні і — перші фото.

Родичі тих, хто є в списках очікують на зустріч та не стримують сліз.

Дехто навіть втрачає свідомість від щастя.

Емоції в цей момент зашкалюють настільки, що люди — не витримують.

Це Оля, вона чекала три роки і щойно — теж побачила у списку — ім’я свого сина.

По виразам облич рідних, що вивчають списки, одразу можна помітити і тих, хто сьогодні рідних не побачить.

Син пана Івана Романа — лишився в полоні.

Катя та Слава махають руками всім хлопцям.

Вони бачать свого сина Ростика — міцно обіймаються і кілька хвилин не можуть надихатися одне одним.

Всі троє в сльозах.

У списках журналісти побачили два однакові прізвища.

І імена Артем та Ілля.

Наші здогадки підтвердилися — з полону одночасно повертаються брати Лихожони.

24-річний Артем та 22-річний Ілля ще не знають — їхня мама доєдналася до війська через три дні після того, як сини потрапили в полон — телефонуємо їй разом.

Вона радіє.

В обміні одна жінка, Маргарита Виноградова, вона повертається разом з сином — 22-річним Русланом, який теж був у полоні.

Вони навіть не очікували, що от так зустрінуться.

Оля, що втратила свідомість, коли побачила ім’я сина у списку, тепер — не може з ним — наобійматися.

Невипускаючи одне одного з обіймів вони обдзвонюють — всіх родичів.

Двох людей обміняли в їхній день народження.

Дмитро Чорний святкує своє 23 день народження.

«Я бажаю, щоб усі зустріли своїх родичів, друзів, які потрапили в полон і повернутися з полону якнайшвидше», — каже хлопець.

Його чекали дідусь та бабуся, а ще дівчина Діана.

Разом вже 8 років, з яких три Дмитро був у полоні.

Йому показують — фото з її соцмереж і як вона за боролась.

На місце зустрічі приїхали і раніше звільнені з полону.

Дякують представникам координаційного штабу і згадують, як це було в день їхнього обміну.

Звільненого Давида Прадченко оточив натовп рідних, які сьогодні не дочекалися своїх, але хочуть переконатися, що з рідними усе гаразд.

Він передивляється фото, впізнає і підтверджує — бачив цих хлопців у полоні, живі.

Гліб з чужого телефона набирає — маму.

Її голос він не чув три роки.

У полон потрапив, як більшість сьогоднішніх звільнених хлопців, в Маріуполі.

Сидів — за тисячі кілометрів від дому.

Головний план Гліба на найближче майбутнє — обійняти маму.

Потім — розшукати братів і боротися далі, до перемоги.

«У мене брати воювали воюють, один в полоні, другий я не знаю де, хочу дізнатися де він і як треба повертатися і вигнати цю нечисть, треба бійцівський дух», — каже Гліб.

Боєць, його ім’я якого ми не встигаємо спитати, просить нас, не про себе, про брата — він у полоні вдвічі довше.

Головне управління розвідки вже анонсувало — найближчим часом очікують ще на обміни, великі та такі важливі для всіх, хто чекає аби нарешті обійняти своїх.