Наріжний камінь. Україна не може відмовитися від Криму, а США нездатні визнати його російським

Наріжний камінь – це такий елемент, на якому тримається весь кут будь-якої споруди. Витягнеш якийсь інший – стіна встоїть, витягнеш наріжний – впаде геть усе. Зазвичай наріжні камені проєктуються архітекторами задовго до початку будівельних робіт, але в нашому випадку ми дізналися про його існування постфактум.

Всупереч поширеній думці, глобальна безпека не з’явилася автоматично після Другої світової війни, хоча територіальна недоторканість держав і була записана в Статуті ООН.

Процес перекроювання кордонів та переселення народів тривав і після перемоги, охоплюючи іноді десятки, а іноді й тисячі квадратних кілометрів. У 1950–1970-х роках старі та нові європейські держави визнавали одна одну в нових кордонах, аж допоки 1975 року взаємні обов’язки не були підсумовані в Кінцевому акті Гельсінської конференції. Та й то — недоторканість кордонів не поширювалася на решту світу.

Однак не минуло і 20 років, як цю систему почали розгойдувати з усіх боків реваншисти та сепаратисти. Чимало регіонів претендували на звання наріжного каменя, на якому випробовувалася міцність Гельсінської системи: Карабах, Абхазія, Придністров’я, Косово, Осетія. Але жоден з них не набув такого значення, як Крим.

Саме цей півострів, хоч і мимоволі, став полем головного зіткнення початку XXI століття – сили права проти права сили. І від того, як буде розв’язана кримська проблема, залежить доля не лише України чи Росії, а й усього світу.

Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net