100 днів Трампа, які потрясли Америку. Що тепер робити Україні
100 днів Трампа, які потрясли Америку. Що тепер робити Україні

100 днів Трампа, які потрясли Америку. Що тепер робити Україні

100 днів Трампа, які потрясли Америку. Що тепер робити Україні

З інавгурації Дональда Трампа ледь минуло 100 днів. За цей короткий відтинок часу йому вдалося потрясти основи американської політики та соціального життя і почати змінювати конфігурацію міжнародних відносин. За загальним визнанням, такої інтенсивної діяльності на початку своєї каденції не демонстрував жоден із президентів США модерної доби, хіба що Франклін Рузвельт із його програмою «Новий курс». Як пише журнал The Economist, Дональд Трамп «здійснює революційний проєкт, намагаючись змінити економіку, бюрократію, культуру, зовнішню політику, навіть саме уявлення про Америку». Фактично перші 100 днів Трампа стали випробуванням на міцність американських інституцій, здавалося б, усталених політик і соціальних принципів.

Дії Трампа вочевидь відповідають основним рекомендаціям «Проєкту 2025», розробленого консервативним «мозковим центром» Heritage Foundation. В основі політичної філософії Трампа — ідея практично необмежених президентських повноважень відповідно до концепції «імперського президенства» Річарда Ніксона. У поведінці нового президента немає нічого неочікуваного: практично всі свої наміри він анонсував ще під час виборчої кампанії. Просто треба було уважно до нього дослухатися, а не розраховувати, що сказане ним треба ділити навпіл, включно з його зовнішньополітичними заявами.

За чотири роки після поразки на виборах 2020 року він продумав і метод реалізації свого політичного проєкту. Цей метод полягає у тактиці «шоку і трепету», фронтальної атаки та деморалізації своїх політичних опонентів, агресивного просування власної візії Америки через видання безпрецедентної кількості указів у поєднанні з готовністю ігнорувати можливі судові рішення.

Задля досягнення максимального політичного та комунікативного ефекту Трамп після вступу на посаду сконцентрував свої зусилля на питаннях, які забезпечили йому перемогу на виборах і які резонували з поглядами його електоральної «фан-бази». Під час вибору пріоритетів також враховувалася можливість швидко досягнути практичних результатів, які можна було б вигідно «продати» американському загалу.

Найбільшу активність президентська команда виявила на імміграційному напрямі. Зокрема, президентом було запроваджено режим надзвичайної ситуації на кордоні з Мексикою, дано наказ про розгортання там підрозділів збройних сил США та здійснено спробу скасувати право отримання громадянства народженими в США дітьми негромадян Сполучених Штатів. Було також фактично скасовано практику розгляду питань про надання притулку біженцям на кордоні США та призупинено процес їхнього розміщення на території Штатів. Масового характеру набуло скасування віз. Своєрідною фішкою адміністрації Трампа стали зусилля із здійснення масових депортацій іммігрантів: на виконання своїх передвиборчих обіцянок депортувати мільйони нелегалів Трамп поставив імміграційній службі країни завдання довести кількість арештів нелегалів щонайменше до 1200–1500 на день, для їхнього тримання було задіяно військову базу США Гуантанамо на Кубі. Репортажі про рейди із затримання нелегалів заповнили телеканали та посіяли паніку в громадах іммігрантів.

Завдяки вжитим заходам, адміністрації Трампа вдалося стабілізувати ситуацію на південному кордоні, де рівень спроб нелегально його перетнути впав до показників, які є найнижчими за останні десятиліття (принагідно зазначу, що тенденція до зниження відповідних показників з’явилася ще наприкінці президенства Джо Байдена). До останнього часу діяльність Трампа в цій сфері мала підтримку більшості американців. Утім, агресивність і в окремих випадках нехтування юридичними нормами та процедурами з боку правоохоронних органів спричинили посилення критичних настроїв. Наразі незадоволення діями адміністрації Трампа з контролю міграції висловлюють 53% американців. Ці дії стали предметом численних судових позовів і негативних для президента рішень судів різного рівня.

Не меншу увагу американського суспільства було прикуто до намірів президента реформувати роботу державного апарату, включно із значним зниженням кількості держслужбовців. Подібний підхід відповідає традиційним поглядам Республіканської партії щодо достатності малого за розмірами федерального урядового апарату та мінімізації його впливу на життя країни. Разом із тим амбіції Трампа цим не обмежуються. Він хоче здійснити «деконструкцію» адміністративного апарату, буквально підірвати сучасну систему адміністративного управління в США, радикально змінити правила гри в політиці, завдати нищівної поразки deep state, традиційним елітам, для яких колишній нью-йоркський будівельний магнат так і не став своїм.

«Деконструкція» федеральної бюрократії є частиною ширшого плану боротьби з політичними опонентами та всіма тими, кого чинний президент вважає винними у своїх «переслідуваннях» у 2020–2024 роках, спираючись на максимально політизоване Міністерство юстиції. Цей перелік є доволі великим — від юридичних контор до університетів і ЗМІ. Водночас треба враховувати, що ці наміри Трампа відповідають антисистемним настроям виборців і є його варіантом відповіді на суспільний запит щодо здійснення в країні реальних змін.

Рамасвамі залишив новостворений Департамент урядової ефективності: причина

Роль ударної сили у здійсненні чистки державного апарату було відведено Ілону Маску, який став своєрідним обличчям ста днів адміністрації Трампа. Під нього указом президента було навіть створено Департамент урядової ефективності (DOGE) з широкими, але юридично не зафіксованими повноваженнями. За словами Маска, місія департаменту полягає в тому, щоби покласти край «тиранії бюрократії», заощадити гроші платників податків і скоротити національний борг США (його найоптимістичніша обіцянка — щорічне зменшення державних видатків на 2 трлн дол.). Попри переможні реляції, незрозуміло, якою є реальна ефективність департаменту Маска.

При цьому ініційовані ним припинення діяльності федеральних агенцій, скасування фінансування програм, масові звільнення, непрозорість і можливий конфлікт інтересів зробили Маска об’єктом гострої критики та викликали незадоволення навіть у частини виборців Трампа. Негативне ставлення до Ілона Маска висловлюють 54% американців. Гадаю, що його рішення сконцентруватися на бізнесі «Тесли» було із полегшенням сприйняте багатьма членами трампівської команди, в яких викликали роздратування його «кавалерійські» методи роботи і надмірна близькість до «боса», який, здається, і сам втомився від свого фаворита.

Іншим об’єктом, на який іще з часів президентських перегонів було спрямовано гнів Трампа, стали програми «Різноманітність, рівність, інклюзивність» (DEI), орієнтовані на сприяння у працевлаштуванні та кар’єрному просуванні людям, які належать до груп, що зазнали дискримінації. Відповідні підрозділи в органах виконавчої влади було ліквідовано. В такому ж напрямі чиниться тиск на приватні компанії, навчальні заклади, лікарні та ЗМІ. Треба враховувати, що це питання належить до тих, які свідчать про граничну поляризацію американського суспільства. Незначна більшість виборців і абсолютна більшість республіканців вважають, що всі програми DEI треба ліквідувати, бо вони «приділяють занадто багато уваги расі та іншим соціальним факторам порівняно з рівнем кваліфікації, навичками та досвідом».

Таким чином, можна констатувати, що Трамп пропонує свої рецепти розв’язання проблем, якими дійсно переймаються американці. Причому робить це вкрай агресивно, авторитарно, іноді на межі юридичного фолу. Вочевидь, його стимулює відсутність серйозної опозиції його діям. Демократична партія перебуває в кризовому стані, не маючи визнаного лідера та чіткої стратегії. Демократи мають небагато часу на роздуми та ухвалення необхідних рішень, якщо вони хочуть скористатися шансом відвоювати Палату представників Конгресу на проміжних виборах наступного року.

Чи не єдиним центром спротиву президентському «наступу» є судова гілка влади: судовими рішеннями заблоковано низку актів виконавчої влади, а голова Верховного суду, в якому консерватори мають більшість, достатньо жорстко попередив президента про неприпустимість тиску на судові органи. З іншого боку, Трамп уже показав готовність діяти в обхід судових заборон. Якщо ігнорування адміністрацією рішень судових органів набуде системного характеру, можна передбачити виникнення в США конституційної кризи, яка здатна послабити всю систему державних інституцій.

При цьому левова частка американців — 83% — вважають, що Трамп має виконувати ті судові рішення, з якими він не згоден (таку думку поділяють і 73% членів Республіканської партії). Ці показники є тривожним сигналом для президента, особливо на тлі зниження його популярності до 45% (порівняно з 52% у перший тиждень після інавгурації). Нижчий показник в аналогічний період мав тільки сам Трамп 2016 року. Падіння відбулося за рахунок помітного зниження підтримки чинного президента серед незалежних виборців — 58% із них висловлюють невдоволення його діяльністю на президентській посаді.

Найбільш негативні для Трампа наслідки може мати зростання кількості американців, незадоволених його роботою на економічному напрямку, що завжди вважалася його перевагою над політичними конкурентами. Останні на час опитування зафіксували найгірший для нього показник у цій сфері — тільки 37% американців позитивно оцінюють економічну діяльність Трампа. Чисельність незадоволених його боротьбою з інфляцією на 20% перевищує кількість тих, хто виставив Трампу позитивну оцінку. Вперше за 25 років більшість американців (53%) вважає, що їхнє особисте фінансове становище погіршилося, включно з 23% однопартійців президента.

Великої шкоди репутації Трампа як економічного «чарівника» завдала його контроверсійна тарифна політика: двоє з трьох американців незадоволені його діями в цій сфері. У своєму бажанні показати американцям і всьому світу, хто у лавці господар, трансформувати під себе глобальну економіку та отримати ресурси, необхідні для запланованого скорочення податків, Трамп і його радники не прорахували, який плачевний вплив на американську економіку та кишеню пересічного американця можуть мати тарифні війни, ініційовані президентом. Очікується, що подорожчання імпорту стимулюватиме інфляцію у Сполучених Штатах, а волатильність фінансових ринків, спровокована тарифним «залпом» Трампа, вже спричинила знецінення акцій (у них тримають свої пенсійні накопичення значна частина громадян США).

Ситуація на фондових ринках і ринках державних запозичень, а також реальна загроза порушити функціонування ланцюгів постачання готових товарів і сировини у США викликали граничне занепокоєння в інвесторів і грандів американського бізнесу. Під їхнім тиском Трамп був вимушений увімкнути задній хід і, зокрема, спробувати понизити градус напруги у торговельних відносинах із Китаєм. Утім, його недавнє інтерв’ю журналу «Тайм» засвідчило, що він не збирається відмовлятися від тарифної зброї, розраховуючи укласти сотні тарифних угод, які мають поліпшити для США комерційні умови та сприяти реіндустріалізації країни. Більшість експертів сприймають ці заяви з великою часткою скептицизму.

У своєму безпековому вимірі тарифна історія ще раз засвідчила готовність Трампа підірвати всю систему міжнародних партнерств і альянсів США, коли він вважає, що саме така поведінка відповідає його особистим політичним інтересам. Замість того, щоб створити єдиний фронт спротиву китайському економічному експансіонізму, він зараховує країни Євросоюзу до основних економічних конкурентів США і ледь не штовхає традиційних азійських союзників в обійми дядька Сі.

І без тарифних війн ми на власному досвіді відчули специфічне ставлення нового очільника США до стратегічних партнерів (яких він такими не вважає). Якщо спробувати систематизувати потік заяв, фраз та електронних меседжів з української проблематики від господаря Білого дому та членів його зовнішньополітичної команди за останні 100 днів, то складається загалом невтішна для України картина.

Деякі помічники Трампа "ситі по горло" зусиллями Європи зі зміцнення України — The Economist

Бажання Трампа закінчити війну за будь-яких умов, включно з порушенням національних інтересів України, посилилось і стало більш промовистим. Це потрібно йому, аби сконцентруватися на вирішенні більш пріоритетних для нього завдань внутрішньої та зовнішньої політики, фокус якої з Європи змістився в бік Азійсько-Тихоокеанського регіону. Отже, війна в Україні розглядається як суто європейський феномен, здебільшого не дотичний до інтересів США, а відповідальність за підтримку України перекладається виключно на європейські держави.

У своєму баченні причин війни та перспектив її закінчення Трамп виходить з власного бачення світової політики, де існують різні правила поведінки для «великих хлопців» і слабших країн, таких як Україна. Це об’єктивно збігається з підходом до міжнародних відносин і міжнародного права з боку Путіна. Війна в Україні розглядається президентом США (знову ж таки, на радість Путіну) як лише один з елементів ширшого плану з переформатування американо-російських відносин. Упевнений, що чергова спроба американського керівництва перезавантажити відносини, так само, як і розрахунок Трампа «відтягнути» Росію від Китаю, є ілюзією. Ілюзією з небезпечними для нас наслідками.

Трамп розраховував на швидшу реалізацію свого «плану миру» для України, але готовий чинити тиск для прискорення цього процесу здебільшого на Україну та її керівництво, вимагаючи принципових поступок. Не варто переоцінювати вагу його критичних зауважень на адресу Путіна і Росії. Дедалі частіше ми чуємо від президента та його головного переговорника Стіва Віткоффа фрази, наче списані з російських «темників», а заяви про можливість застосувати проти Росії нові санкції поки що зависають у повітрі. Якщо ж Трамп буде серйозно роздратований поведінкою Путіна, можна очікувати, що він намагатиметься врятувати свій «російський проєкт», в який інвестовано достатньо його особистого політичного капіталу.

Навіть за найбільш позитивного для нас сценарію «втоми» Трампа від Путіна продовження допомоги Україні у формах і масштабах попереднього періоду виглядає малоймовірним. Вікно можливостей може створити закупівля відповідної зброї та обладнання на кшталт української пропозиції про купівлю систем ППО. На це варто спрямувати зусилля наших європейських партнерів.

Джерело матеріала
loader
loader