Як недружні країни продовжують заробляти на українцях і як Київ має протидіяти цьому

Україна вже одинадцятий рік протистоїть збройній агресії Російської Федерації.

Якщо в перші роки війни економічна політика держави переважно рухалася інерційно, то після 24 лютого 2022 року все змінилося.

З'явилися чіткі пріоритети – збереження бюджету, підтримка національного виробника та орієнтація на країни-партнери.

Втім, залишається питання, якою має бути наша торгова політика з країнами, що підтримують російську агресію? Або з країнами, які ігнорують її, щоб не втрачати співпрацю з країною-агресором?.

Про те, які перші кроки Україна зробила в цьому напрямку і що ще може зробити вже зараз, читайте в статті партнерки юридичної фірми "Ілляшев та Партнери" Олени Омельченко Війна та імпорт: чому Україна має право закрити ринок для товарів з недружніх країники міжнародної торгівлі.

Далі – стислий її виклад.

Сьогодні всі витрати на армію покриваються коштом державного бюджету України.

Кожна гривня податків – це бронежилет, дрон або евакуаційна машина.

А кожна гривня, витрачена на імпорт товарів із країн, які не є союзниками, – це втрачений ресурс.

Для цього президент України ініціював програму "Зроблено в Україні" – стратегічну ініціативу з підтримки вітчизняного виробника та мобілізації внутрішніх ресурсів.

Але цю мету підриває безконтрольний імпорт із так званих нейтральних, а насправді – недружніх держав, які не засудили агресію, не приєдналися до санкцій проти Росії і не надали Україні жодної допомоги.

Продукція з країн, що співпрацюють із Росією або мовчазно потурають агресії, часто заходить в Україну за субсидованими цінами, виготовляється в безпечних умовах, з дешевим фінансуванням і доступом до енергоносіїв.

На цьому тлі особливо дисонує ситуація, коли українські підприємства, що працюють попри війну, блекаути та мобілізацію працівників, вимушені конкурувати з імпортом з держав, які не вважають за потрібне навіть дипломатично підтримати Україну.

Ще у 2015 році Україна заборонила імпорт з Росії.

Але досі немає жодних обмежень щодо поставок з країн, які: голосували проти резолюцій ООН щодо України; продовжують політичну або економічну співпрацю з РФ; зберігають "нейтралітет", що на практиці означає підтримку агресора.

Може скластися враження, що як член Світової організації торгівлі (СОТ) Україна зобов'язана зберігати торговельну відкритість – навіть у воєнний час.

Але це – хибне уявлення.

Стаття XXI(b)(iii) Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) прямо дозволяє країні застосовувати заходи, які вона вважає необхідними для захисту основоположних інтересів безпеки, зокрема: "...під час війни або інших надзвичайних обставин у міжнародних відносинах...".

Захистити інтереси українських виробників у воєнний час – це не тільки право, а й обов'язок держави.

Йдеться не про загальні обмеження, а про адресні заходи, які стосуватимуться конкретних товарних груп, щодо яких українські підприємства можуть забезпечити виробництво; існує конкуренція з імпортом із недружніх країн; імпорт підриває національні інтереси і несе ризики для зайнятості, бюджету та промисловості.

Ці заходи можуть включати тимчасові імпортні мита, ліцензування товарів з окремих країн, квоти або технічні бар'єри.

Усе це – в межах міжнародного права і згідно з національними інтересами.

Адже обмеження імпорту з недружніх країн – це не про ізоляцію.

Це – про реальну підтримку українського виробника, про економічну стійкість і стратегічну автономію держави, яка воює.

Докладніше – в матеріалі Олени Омельченко Війна та імпорт: чому Україна має право закрити ринок для товарів з недружніх країн.