Волонтер, що рятує диких тварин: все, що має жити в природі, – має туди повертатися
Волонтер, що рятує диких тварин: все, що має жити в природі, – має туди повертатися

Волонтер, що рятує диких тварин: все, що має жити в природі, – має туди повертатися

В умовах війни та нестачі грошей все ще є люди, які продовжують рятувати життя тих, хто не може попросити про допомогу. Волонтер та засновниця громадської організації " Рукавичка " із Хмельницької області Галина Вдович - одна з таких. Вона повертає до життя диких тварин та дає другий шанс тим, кого списали.

Вже шість років Галина лікує, вигодовує та випускає назад у дику природу білок, сов, лелек, тхорів, куниць і навіть кажанів. Це важка праця, яка потребує знань, самовіддачі та терпіння. Іноді реабілітологам доводиться працювати цілодобово, особливо в сезон масової появи пташенят та звірків.

Про те, чому дика тварина – не домашній вихованець, які помилки найчастіше роблять люди і що стоїть за кожним порятунком - Галина розповіла Коротко про.

Перший "пацієнт" - травмований сокіл-буревісник, якого ніхто не купив у магазині

- Галино, ви понад шість років рятуєте тварин. Де ви їх знаходите? Хто найчастіше стає вашим пацієнтом?

- В основному, це птахи, але останніми роками все частіше зустрічаються і ссавці – куниці, ласки, кажани, дрібні звірі. Іноді трапляються і великі тварини, але, на щастя, є центри, які беруть на себе їхнє лікування та реабілітацію.

Травмованих звірів та птахів знаходять люди та звертаються до найближчого центру допомоги – туди, де знають, що з ними робити. Іноді людина допомагає сама, але це рідкість: дикі тварини вимагають особливого догляду та харчування.

З кішками та собаками простіше – майже на кожному розі є клініка, де з ними вміють поводитися. А ось із дикими тваринами складніше. Клінік, які ними займаються, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Тоді на допомогу приходять волонтери з усієї України, які вміють доглядати таких звірів та відновлювати їх. Адже ветеринар лікує, а виходжувати – завдання волонтера.

Я навчалася у багатьох - в ентузіастів, у профі, реабілітаційних центрах. Весь цей час ми самі навчаємо інших, адже кожен вид вимагає свого підходу. Кожен випадок – як перший. Те, що підходить голубові, не підійде куниці. Постійно доводиться вчитися наново.

– Кого вам уже вдалося врятувати?

- Щороку у нас з'являється безліч нових тварин. Це лелеки – білі і чорні, соколи, боривітри, канюки, сови, зерноїдні птахи, куниці, тхори, ласки… Все залежить від ситуації.

Хтось швидко видужує, і ми випускаємо його. Когось вирощуємо з дитинства, готуємо до випуску чи передаємо до іншого центру.

Нещодавно випускали білок. Вирощували їх з дитинства. А потім передали до центру, де є великий вольєр та умови для адаптації. Там білки живуть, спілкуються між собою, а потім йдуть у дику природу. У мене, наприклад, немає металевого вольєра, а дерев'яні не підходять.

Більчат передали до центру, де є великий вольєр та умови для адаптації. Фото: особистий архів Галини Вдович

– Ви пам'ятаєте першого свого пацієнта?

- Це був сокіл-буревісник, я знайшла його в зоомагазині. Він сидів у тісній клітці, мав високу ампутацію крила. Сокіл продавався за 300 гривень. Я не купила птаха, але потім продавець подзвонив зі словами: «Хочеш – забирай сокола, ніхто його не бере». З того часу він жив у мене в окремій кімнаті, а я вивчала, як його годувати і що з ним робити.

Ми товаришуємо з деякими центрами, завдяки яким я почала навчатися реабілітації. Сьогодні головна проблема – нестача рук. Птахів та звірів багато, а волонтерів мало.

- Напевно, справа не лише у волонтерах, а й у коштах. Той самий корм, ліки – це все коштує грошей. Як виходить зібрати?

- У нас є група у Facebook «Рукавичка». Усі її учасники допомагають. Іноді люди, передаючи птицю, роблять пожертву – хто скільки може. Також нам допомагають через благодійну організацію. Є й особисті картки, але зараз ми намагаємось все оформляти офіційно.

Звичайно, більша частина витрат на тварин і птахів йде зі своєї кишені. Ми працюємо, заробляємо – витрачаємо все на звірів. Іноді грошей не вистачає. Війна багато змінила: раніше ми могли дозволити собі більше, але багато фондів скоротили допомогу. Це сумно, але реальність.

Тому перед тим, як взяти нового підопічного, ми ретельно оцінюємо, чи зможемо йому допомогти. Якщо ні – шукаємо інший варіант.

– А якщо не знаходите варіант? Що ж тоді?

- Залежить від стану тварини. Наприклад, якщо це лелека з роздробленим крилом, а я розумію, що не впораюся, говорю: «Я допоможу порадою, але фізично не зможу взяти птаха». Тоді людина або сама бере на себе догляд за вихованцем, або шукає інший центр.

Іноді травми тварин несумісні із життям. Можна зробити операцію, але вона лише продовжить муки. У цьому разі людина йде до клініки, де проводять евтаназію, щоб позбавити тварину зайвих мук.

І це нормально. Адже в дикій природі будь-яка ослаблена чи поранена тварина стає чиєюсь здобиччю. Так влаштовано екосистему. Ми всі розуміємо, чим харчуються вовки, лисиці.

"Птахів та звірів багато, а волонтерів мало", – нарікає Галина. Фото: особистий архів Галини Вдович

Весна та осінь - час порятунку покинутих пташенят та травмованих у ДТП тварин

- З якими проблемами до вас потрапляють тварини та птахи?

- Залежить від сезону. Нині – час пташенят. Багато малюків, яких покинули чи чиї батьки загинули. Восени та навесні – травми, ДТП, удари струмом, інфекції... Часто ці проблеми пов'язані між собою. Наприклад, птах врізався у машину. А трапилося це, бо він слабий через хворобу і не зміг набрати висоту.

Часто винна людина: зруйнувала гніздо або забрала звіра додому, адже він "такий милий"! А потім просто не впоралася. Багато хто думає, що білка - як кішка. А дика білка – це запах, руйнування в будинку та стрес. Вона залишається дикою навіть у квартирі.

- Білка не приручається?

- Іноді річ навіть не в цьому. Наприклад, сова мітить територію, і запах стоїть дуже сильний. Сова харчується мишами, активна ночами. Хочеш завести сову – купуй мишей. Одна миша – 50 гривень. Їх ще і знайти непросто.

До речі, нехай читачі візьмуть на замітку: зараз розведення мишей, комах та гризунів – дуже потрібний бізнес в Україні.

- Не чекала!

- А тепер рахуйте: доросла сова з'їдає три миші на день – це 150 гривень. Виходить 4500 гривень на місяць лише на їжу для сови. А ще прийом у лікаря - від 600 гривень, аналіз калу - від 500 гривень, і це двічі на рік... І це лише сова.

Якщо йдеться про куниць, тхора, тут ще складніше. Часто люди знаходять дитинчат. Спочатку вони ласкаві, слухняні, а потім починається гормональний вибух, і з милого звірка виростає дикий звір, який, як буря, зносить все на своєму шляху. І вже не ви живете з твариною, а вона з вами.

Такий перебіг подій, на жаль, неминучий. Багато хто в результаті відпускає тварину на волю. Але з'являється нова проблема – за час життя з людиною тварина втрачає навички життя у природі. Такий звір і не домашній, але вже й не дикий – часто вони не виживають у природному середовищі. Центри теж таких не беруть: їхня поведінка вже була порушена.

Це велике лихо. Людям пояснюють: тварина – не іграшка. Забираючи додому дикого звіра, ви берете відповідальність за повернення її в природу. До речі, у центрах, де йде підготовка до випуску тварини на волю, людям навіть не можна заходити до вольєрів. Їм просто дають корм. Часто живий, щоб звір навчався добувати їжу: у дикому середовищі все ворушиться і тікає.

Деякі тварини, наприклад, куниці, потребують особливого підходу. Тут потрібне не просто волонтерство, а досвід. Недостатньо вигодувати тварину молоком.

- Чи є тварини, які не повертаються в дику природу?

- Багато залежить від виду. Наприклад, лелеки із травмами залишаються у нас назавжди. Інших тварин можна поєднувати у вольєрах. Якщо хтось має вільне місце, передаємо їх туди. Головне - враховувати сумісність. Наприклад, якщо у когось живуть дві сови та дозволяє місце, можна підселити третю.

У мене живуть два соколи, обидва інваліди. Один без крила, другий із частковою ампутацією. Вони не приймуть третього – я вже пробувала. Живуть удвох, та й годі. Підселиш до них третього – нападають на новачка.

Є в мене канюк-інвалід, його хотіли приспати у Хмельницькому, але я вмовила залишити. Йому ампутували частину крила, що бовталася. Зараз він скаче вольєром. Але підселити когось до нього навряд чи вдасться.

Є й інші нюанси із дикими тваринами. Наприклад, тетеріви у селян курей крадуть. Самку та самця не можна тримати разом: вона його з'їсть. Можливе лише роздільне розміщення.

Тому іноді птахи залишаються з нами. Якщо можемо передати – передаємо. Наприклад, двох сірих сов відвезли до притулку «Вільні крила». Я потім відвідувала їх, коли білок везла. По всій Україні працює мережа волонтерів. Я – маленький волонтер. А є великі, з ресурсами, вольєрами. Деякі працюють у нацпарках – там і випуск зручніший.

Галина каже, що лелеки з травмами залишаються в притулку назавжди. Фото: Особистий архів Галини Вдович

Якщо не годувати сову мишами, вона швидко помре

- Скільки у вас зараз мешкає тварин?

- Цього року небагато: багатьох ми передали. Залишилися переважно важкі тварини: по них відразу видно, що у природу вони не повернуться. Під час війни багато що змінилося. Нині беремо лише тих, кого можна буде відпустити. Немає ресурсів для будівництва нових вольєрів. Всі засоби йдуть на лікування та їжу.

Їжі йде чимало. Білки їдять не менше за немовлят. Баночка молока 300 г коштує тисячу гривень. А в нас їх було шестеро. Гостро не вистачало коштів на їх утримання. Писали пости, просили допомоги. На одну потрібно близько 9000 гривень, якщо рахувати з цілодобовим годуванням. Вдень і вночі, щогодини. А їх було шість, і всіх треба нагодувати. А потім – туалет… Це дорого та важко – фізично, морально. Почувши все це, багато хто просто відмовляється допомагати.

Багато залежить від готовності людини допомогти. Якщо взяли дику пташку - знайте, що вона бруднитиме вам усе. Це неконтрольований процес. З білками та сама історія. Після них все буде в слідах випорожнень, які відпрати неможливо.

- А щодо сов, лисиць?

- У сов – свої особливості. Вони ходять до туалету раз на добу. Але це такий запах... навіть любителі сов у шоці. Ще й заначки роблять.

Тому, якщо білка живе у вольєрі, знайте: це не тому, що її не люблять. Просто у вас є два варіанти - або в будинку мешкає білка, або там живете ви. Одночасно – ніяк.

Ще складніше з лисицями. Дуже багато хто мріє завести лисицю. Люди не розуміють: запах від неї – гірший, ніж від свиноферми. Звіроферми з лисицями завжди будують подалі від житла. Якщо лисиця живе на сьомому поверсі – її запах відчуватимуть мешканці першого поверху. І питання не про бруд – це її природний запах. З куницями та тхорами така ж історія.

Люди легко ведуться на милі відео про тварин, але забувають: поведінку диких звірів ніхто не скасовував. Навіть поранений лебідь здатний рознести душову кабіну. Він щипається до крові і одним крилом може вдарити так, що мало не здасться. Лелека - аналогічно.

А якщо почати перераховувати, скільки хвороб переносять дикі тварини - багато хто відразу відмовляться з ними зв'язуватися. Потрібно добре розуміти, у що ви вплутуєтеся.

Наприклад, сову не можна годувати куркою. Через кілька тижнів вона занедужає на рахіт. Дуже часто люди дзвонять зі словами: «Сова якась млява, сидить, крила опустила...». Я одразу розумію: сова вмирає, бо сидить на підвіконні та харчується курячими серцями. Сова – це хижак. Їй потрібні миші. Тільки тоді вона буде здорова.

Тому я купую мишей. Інакше не можна. Подобається це чи ні – я зобов'язана. Є багато тонкощів у вирощуванні, про які люди й не здогадуються.

Нещодавно був випадок: принесли підросле білченя. Жінка підібрала його маленьким, воно уже почало втрачати страх перед людьми. Я відразу її попередила: настане гормональний період - від білки страждатиме вся родина.

Тому все, що має жити у природі – має туди повертатися. Хочеш вихованця - заведи собаку чи кішку. З ними також непросто. Потрібен серйозний догляд, це недешево. А дика тварина в будинку – це дуже важко та дуже дорого.

Якщо не годувати сову мишами, вона швидко загине. Фото: особистий архів Галини Вдович

Був випадок

Повернули совенят у гніздо

- Яка історія, пов'язана з порятунком та реабілітацією, вам особливо запам'яталася?

- Під час шторму з гнізда випали двоє совенят. Їх знайшли та передали нам. Ми виходжували і годували їх за всіма правилами. Коли вони стали підлітками, почали шукати центр, куди їх можна передати. Нам запропонували повернути їх у гніздо до матері. Я не знала, чи це можливо. Але ми вирішили спробувати. Вийшли на жінку, яка їх підібрала. Вона сказала, що одне совеня залишилося в гнізді. Щоночі воно пищить, сидить там одне.

Ми виїхали з Хмельницького до старого українського села: ялинки, сосни, городи, дореволюційні будинки. Посадили совенят на дерево – і тут із сусіднього лісу закричала мама-сова. Вона кличе – і ти розумієш: кличе своїх. Так ми повернули наших малят у гніздо. Це був дуже зворушливий момент.

Кожен випадок порятунку диких звірів особливий. Кожен випуск – диво. Це врятоване життя, це те, що вчить нас берегти природу. Тварини для нас – як діти. Ми їх вигодували, відпустили, пам'ятаємо кожного. І щоразу, коли випускаєш когось назад у дику природу, – відчуваєш, що робиш щось важливе, справжнє та правильне.

Теги за темою
Тварини
Джерело матеріала
loader
loader