То хто кому тут Фродо?

Мене дуже непокоїть те, що наші громадяни не вміють шукати ситуативні союзи. Це вимагає знань щодо мотивації та цілей певних держав. Складно. Натомість легше мірятись методами.

Наприклад, Іран відчинив Росії двері до щоденних обстрілів України. Його в нас не люблять. Але що часто кажуть українці, щойно Ізраїль вмазав по нашому недругу? Маячню кажуть. Щось про ціну нафти, яка підскочила. І про ракети, які більш потрібні були нам (хоча це питання і до нашого ВПК на четвертий рік повномасштабки).

Ну то й Росію бомбити не треба, за такою дивною логікою. Нафта ж. Чи ні?

Сперечатись можна довго. Бо ми, замість того щоб обговорювати справжні критерії, знову з обох ніг вгрузаємо в суперечку навколо методів. Кому як можна стріляти, і по кому. Чому нам можна по БНР лупити (і це класно), а Ізраїлю не можна так само рівняти із землею іранські проксі.

Ой, чому Гадюкін сміє називати когось проксі, нас же так називала Росія. І так далі.

Краще відволічемось. Які б новини ви не пропустили за час читання – 99% із них не будуть актуальними вже завтра. Хоча хороша новина, взагалі-то, має жити три дні.

Уявіть ситуацію. Є кривава та жадібна імперія, яка влізла колись на чужу територію, досі наводячи там свої порядки. Такий собі Мордор. Проти нього виступають менші держави. Але об’єднані. Ну чисто Фродо із Семом підібрали собі Меррі й Піпіна, така душевна пригода. Зібрались, значить, і дали агресору по нахабній пиці. Той плюється з грязюки. Всі сміються і навіть уваги на нього не звертають.

За логікою сучасного українця, я маю підтримати Фродо та компанію. Гаразд, підтримав.

Друзі-хобіти здобули перемогу. Але здобич ділили якось необдумано, через що в умовного Сема з’явилась жадоба до реваншу. Чи це погано? Напевно, так! Ти ж, ідіот, руку підняв на вчорашніх союзників. Що може бути більш благородним, як не мета начистити тобі мармизу, зрадницюго?!

Росіяни знайшли найслабшу ланку в Балтії. Так, уже.

Якщо коротко, Сему наваляли. Мало того, що він не досягнув цілей – аби колишні друзі не були надто ображені, довелось і старою здобиччю ділитись.

Мабуть, треба радіти. Зараз такому дуже модно радіти.

У процесі виявилось, що претензії до Сема має ще один хобіт. Він дуже хитрий, тому в першій кампанії участі взагалі не брав. Однак тепер вирішив, що пора би під шумок і свої питання вирішити.

Може, цей хобіт надто нахабний? Та стривайте. Чого туди лізти?

У нас тут Сем агресію проявляє. Все, що проти Сема – однозначно добре! Ось так тобі, зрадницюго, зараз ти добряче переосмислиш деякі свої вчинки.

Тому Сема місять, а хобіт-нахаба відкушує в нього бажану здобич. Щоправда, тим часом Мордор прокидається й тихцем забирає собі частину втрачених територій. Ось так класно друзі-хобіти пішли на подвиг. Потім частину перемоги на рівному місці втратили. Бо ситуативні союзи були непродумані та слабкі.

Коротше, щойно я описав дві Балканські війни.

Османська імперія дійсно всіх дістала. До таких печінок допекла, що навіть вірменські добровольці проти неї пішли воювати. Друзями-хобітами в нас призначено Чорногорію, Сербію, Болгарію та Грецію. Разом вони зробили… Ну, не те щоб неможливе, але все ж велику війну виграли.

Вигнавши турецькі війська, варто було би продумати кожну деталь. Цього не було зроблено.

А заднім числом думати зазвичай шкідливо. Саме тому Болгарія згодом вирішила, що її обділили. І реагувати вона стала найменш надійним із усіх можливих способів – війною з учорашніми союзниками. Гірше й не придумаєш.

Катастрофа була не в тому, що довелось чубитись із союзниками. Лише в тому, що учасники Другої Балканської війни були надто зайняті один одним, і не помітили зацікавленість Румунії. Та напала на умовного агресора (Болгарію) і почала всіляко схиляти до територіальних поступок. І саме на цьому етапі схожі плани надто вдало проявила Османська імперія.

Схід, агенте Пе Тру Ха — це справа тонка.

Після Першої Балканської турецькі сили були вибиті з регіону. Після Другої – вже ні.

Після Першої Балканської болгари мали вдале стратегічне становище. Після візиту румунської армії та турецьких переговорників це вже не звучало так упевнено.

А найгірше – якщо напередодні Першої Балканської серби не могли серйозно тягатися з Австро-Угорщиною, яка зовсім в іншій стороні, то після Другої вони саме так і зробили. До чого це призвело, можете почитати в підручниках з історії. Розділ про Першу, але вже світову.

Ну нічого страшного. Головне – це методи, а не цілі та становище держави. Твердо і чітко.

До речі, у світогляді сучасної ліберальної людини ми б у Другій Балканській мали підтримати Сербію. А що? Он якою скотинякою виявився її нещодавній союзник. Зрадник ударив у спину. Він пішов забирати здобич свого товариша. І байдуже, що без плану ти станеш на його місце, а згодом спричиниш найбільшу (на свій час) війну. Ти ж поганого зрадника переміг. Це головне.

Звісно, навіщо в регіоні вибудовувати новий баланс замість зруйнованого старого. Треба лишень викинути чергового агресора і самому стати чимось схожим.

Рецепт успіху, не інакше.

Що ж, пора дати відповідь на цілком логічне запитання «Як було б краще?», якщо воно у вас раптом виникло. Відповідь дуже проста. «Не так». І це не популізм. Просто ми не можемо лізти в історію, яка вже була накидана пластами поверх згаданих подій, і щось там міняти. Можу лише зауважити, що в сумі план вийшов такий собі.

Але це не те, щоб погано. Ілюстрація на тему ситуативних союзів зайвою не буде.

Тим паче, за неї заплатили таку страшну ціну. Ліпше врахувати, що жоден з учасників конфлікту не бажав мислити стратегічно, натомість маючи за пріоритет виключно короткострокову вигоду. Як бачите, всю дорогу було добре. Та наприкінці маршруту всім штани довелось міняти. Отака біда.

До речі, про методи. Хороші серби, які разом із хорошими болгарами проганяли поганих турок, а потім уже поганих болгар, були такими бешкетниками.

Розумієте, у них була конституція, яка гарантувала безліч класних речей. Свобода зібрань та преси, наприклад. А на нові території серби взяли та й не поширили дію цієї конституції. Це, звісно, не так багато людей зачепило. Всього-то майже половину Сербії, яка вдвічі розширилась після обох конфліктів.

До того погані турки вчиняли на загарбаних територіях репресії та свавілля, палили по приколу надто самостійні селища і гвалтували жінок по всій околиці.

Потім хороші серби почали робити абсолютно те ж саме. Обов’язково врахуйте це, коли захочеться судити когось за методами. Бо дуже часто виходить, що методи в усіх ідентичні, а відрізняються лише в парі нюансів. Потім хорошим сербам дуже захочеться забрати собі Боснію та Герцеговину в поганих австро-угорців.

Може, їх і там підтримаємо. Ну а що?

Ми мали опублікувати це трошки раніше, тож виправляємось.

Австро-угорці ж погані. Вони анексували чужу землю. Методи важливі! Лише вони! Щоправда, навіщо хорошим сербам знадобилась Боснія як складова майбутньої Югославії – краще дивитись по іншій війні. Тій, яка цю Югославію добила пострілом у голову.

Ось такий веселий хобіт одного чудового ранку пішов бити поганий Мордор. Просто неймовірний. Ліберальні ЗМІ його щодня язиком купали б.

Методи важливі лише на другому плані. Понад усе має стояти інтерес певної держави і те, наскільки він збігається з вашими цілями. І лише це визначає план. Ну, якщо ви не плануєте потім плакати на згарищі. Багато правителів забили на це правило, і всі за це поплатились.

Може, методи ситуативного союзника дійсно погані. Потім із ним розберетесь. Для початку треба довести цей союз до перемоги.

Інакше у Другій світовій США не підтримали би будь-яких союзників проти Німеччини, Італії та Японії. Пхинькали б через губу, розглядаючи резюме. У того ідеологія не така. У того армія не так воює. Ось у того з рота тхне, ще й пика якась дурнувата. Проте таким кастингом війни ще ніхто не вигравав. А я хотів би, щоб наші читачі стали успішними людьми, які мислять як успішні люди та вчинки роблять такі ж.

Коли ви пірнаєте в суперечки, хто як воює чи здобуває владу, – подумайте, а чи не за майбутню Югославію щойно вписались.

І чи варто давати добро на румунське покарання Болгарії.