Югославія із зірочкою

Колись Югославія отримала по зубах від НАТО, не маючи великої армії та авіації. Звісно, трохи незвично пропонувати таке порівняння із сучасною ситуацією. Та ми зараз усе пояснимо, не переживайте.

Як відомо, країни НАТО не приховують ставку на авіацію. Мовляв, щойно хтось сунеться — одразу познайомиться з нашими літачками. Це гарно виглядає, якщо уявити собі повітряні дуелі. Чудові вироби, кожен із яких за вартістю тягне на річний ВВП кількох африканських держав, дуже заспокоюють у цьому плані.

Маємо питання. А повітряні дуелі точно будуть? Звідки така впевненість?

У ворога літаки дешевші, але їх більше. Щоб не втрачати їх надто часто в нашому небі, він перейшов на ті ж удари КАБами. І люди, які хоч трохи розбираються в темі, самі в курсі: з часом начиння російських авіабомб змінюється, що ускладнює сам факт реагування на їх появу. Решті, яка не розбирається, доведеться вірити на слово.

Логічно задуматись: яка різниця, скільки мільйонів коштує твій літак, коли по тобі жбурляють чавуном із великої відстані?

Що спільного в Курщини та країн Балтії?

Ворогу треба, щоб твій літак до його літака й не долетів. Хіба підставляв черево під удари російських засобів ППО. Лети-лети, рідненький. А чому так? Бо росіяни чудово розуміють, що в кожного супротивника є сильні та слабкі сторони. У нас авіація доволі обмежена, але навіть тут агресор не розкидається літаками. Логічно врахувати, що розкидатись ними він не буде й над державами, в яких із авіацією справи йдуть краще.

Одного разу нам пощастило (ви знаєте, коли), і росіяни не все врахували під час нападу. Та сподіватись, що Кремль буде щоразу помилятись — не стратегія.

Це маскування повної відсутності стратегії.

Ось ми любимо розрахувати той сценарій, де «не так» пішло абсолютно все. Кожен пункт. Тоді є шанс підготуватись до проблеми. Тому зараз, відкинувши завищену самооцінку окремих європейських берсерків, свідомо беремо за приклад Югославію. Це держава, в якій усе пішло по одному місцю, щойно розпочались бойові дії не проти бабусь на лавочці.

І не треба гордо пхинькати у відповідь. Югославія теж була горда. Де вона зараз?

1999 рік продемонстрував, що вона мала обмежені людські ресурси. Насамперед через економічну кризу й ізоляцію. Хоча армія накопичила певну кількість особового складу, були інші негативні фактори — брак пального, техніки та підготовки. За деякими даними, пілоти налітали 5–30 годин за рік. Це значно послабило боєздатність.

Звісно, у Югославії процес мобілізації кульгав на обидві ноги через економічні фактори. У сучасних європейських держав таких проблем немає.

Губарєвскіс та Стрєлковскіс на підході?

Однак там, де відсутні економічні проблеми, є власноруч створені законодавчі бар’єри. У більшості країн НАТО немає законодавчої бази для швидкої мобілізації. Резервістів давно не залучали до масштабних навчань. Можна узагальнити: понад десять років. Хоча насправді більше.

Такою була політична вигода. Те, за чим у НАТО зазвичай прагнули потрапити всі. І ми — також. Ось хтось іде в Альянс, де на нього ніхто не нападе (насправді просто не намагались певний час). Ну все, дійшов. Бігом каструє собі сухопутку. Скасовує призов. Швидше, швидше! Фух! От молодець!

Українці теж кастрували, і на них ніхто ж зовсім не напав.

Тому те, що Хорватія чи Чехія стараються — це дуже щиро і викликає повагу. Маленькі трударі на тлі велетнів-нероб завжди так виглядають. Але будьмо відверті, вони при всіх намаганнях навчають сотні дві людей за рік. І це виключно добровольчі засади. Механізм примусу, яким Європа користувалась на час пандемії, у випадку військової загрози зникає, як за командою.

Ви ж не хочете сказати, що пара сотень резервістів на рік — це рівень Європи?

Поки в інших державах континенту немає таких самих акцій, іще й більш масових, східноєвропейські спроби більше нагадують виняток із правил. Не саме правило. Хорвати стараються, а у країнах Балтії чисельність військ мінімальна. Чехи щось там теж намагаються, а тим часом у Латвії розгорнуто приблизно 6–7 тисяч людей.

Звісно, в НАТО є країни з великими арміями: Туреччина, США, Польща. Однак навіть за умов політичної волі (а це хороше питання) їхнє розгортання потребує часу.

Передусім через логістичні виклики для американців та власний кордон із РФ та Білоруссю в Польщі. І небажання Ердогана лізти в прямий конфлікт із росіянами. Як би там не було, навіть перекидання американських сил до Балтії — не панацея та не універсальна зброя. Процес може тривати тижні. Часу може не вистачити.

Це до болю нагадує югославську проблему з браком оперативних ресурсів. Хоч і за абсолютно інших причин.

Звісно, у країн НАТО є чудові союзники та легендарна Стаття 5. Про неї було сказано багато, а написано ще більше. Тож ми обмежимо потік емоцій і нагадаємо лише про одне: стаття була активована лише один раз, і вона не змушує держави воювати. Це перш за все консультації. Як ви могли здогадатись, консультації між одними державами не сильно зупиняють ворога в іншій.

Колись та ж Югославія, попри ізоляцію, мала дружні відносини з Грецією. Щось воно не дуже допомогло. Чомусь греки не побігли вбивати американців.

А так дружили, так дружили.

Про хороших сербів та поганого хобіта.

У нас не ті умови, щоб сподіватись на найкращий сценарій. Треба змиритись із фактом: та держава Альянсу, на яку буде здійснено напад, залишиться з ворогом сам на сам хоча б у перші дні конфлікту. Ми такий іспит склали, але ми не у складі НАТО. Як його витримають ті, хто на своїх союзників усерйоз покладався? Ті, хто консультації сприймав за обов’язок захищати одне одного?

Чисельність російських ВКС перевищує авіацію країн Балтії та сусідніх членів НАТО. Логічно, що свій козир Кремль не соромиться діставати з рукава.

Так, Росія має проблеми з високоточною зброєю, логістикою та якістю підготовки. Так, це контрастує з технологічною перевагою НАТО. І саме тому логічніше очікувати, що росіяни жбурлятимуть КАБи на кількість, а не намагатимуться переграти Альянс у точних, мов у снайпера, точкових ударах. Які, до біса, снайперські точності?

Росія що, в Україні робить ставку на це? Ні. А якщо цього не видно тут, якого чорта чекати цього деінде? Щоб європейцям було спокійніше нічого не робити?

НАТО покладається на малочисельну високотехнологічну авіацію. Її мало, бо вона дорого коштує. Югославія покладалась теж на малочисельну, але не надто технологічну авіацію, бо в умовах кризи нічого більше не було. Щоб не давати югам великих шансів, країни НАТО також били з неба на великі відстані. Тільки замість тупої чавунної болванки в них були JDAM та HARM.

Знаєте, відрізняється лише рівень технологій.

Вбудували угоду в іншу угоду, щоб була запасна на випадок аварії.

І щось ми не дуже віримо в чесні лицарські двобої по всьому європейському небу. Більше віримо, що росіяни повторять ту ж тактику, яку застосували в нас.

Європеєць має сильнішу авіацію, але меншу за кількістю? Він не закупав актуальні засоби ППО та РЕБ, бо мігранти були важливіші? У нього немає навіть проєкту мобільних вогневих груп на випадок удару дешевими дронами-камікадзе? Чудово. Це означає, що він щось зробив правильно, а в більшості випадків сам себе послабив. Цілком свідомо.

За військовою логікою, його дорогі літаки краще перебити прямо на аеродромах, де вони стоять беззахисні. Нікому не цікаво, що вони покажуть у небі. Поки це єдиний козир, прикритий хіба чесним словом, бити треба на землі.

Історія має дуже дивне почуття гумору. Колись НАТО розклала Югославію майже на молекули. Тоді серби покладалися на ППО через слабкість авіації. Нинішня авіація НАТО — вищого гатунку, та брак засобів РЕБ та ППО на невеликому плацдармі у Балтії здатен відтворити ту ж вразливість до дальніх ударів. І спробуйте сказати, що не схоже. Доведіть це.

Чомусь міністр оборони Італії розуміє, що діло пахне… М’яко кажучи, керосином. Тож Гвідо Крозетто публічно засумнівався в доцільності існування НАТО.

На його думку, США та ЄС більше не є центром світу. Альянс має знайти себе в новій реальності. Наприклад, тісніше співпрацювати з глобальним Півднем. От ідіот, еге ж? Приїхав виступати в університеті Падуї, міг би авіацією хвалитись. Мовляв, які ж класні літачки. Літачки всюди. Літачки всіх врятують. Коли тобі на голову летить КАБ, подумай про чотири літачки і дихай на повні груди.

Але ні. Чомусь пан Крозетто такою маячнею не страждає, і каже доволі неприємні речі. Вони цілком пасують до умов, коли європейські армії не мають ані особового складу, ані засобів для зменшення вогневого контакту на полі бою. Неприємно, бо правда.

Насправді ми не знаємо, чи доречно порівнювати збройні сили членів НАТО хоча б із їх колишніми суперниками на Балканах.

Югославія із зірочкою. Аби не з дірочкою.