Більше не "незамінні": США втрачають статус найважливішої міжнародної сили

19 лютого 1998 року перша жінка – Державний секретар в історії США Мадлен Олбрайт в інтервʼю NBC-TV The Today Show зазначила: "Якщо ми повинні застосовувати силу, це тому, що ми Америка; ми незамінна нація. Ми стоїмо високо і бачимо далі, ніж інші країни, в майбутнє". Йшлося про застосування сили проти Іраку і режиму Саддама Хусейна. Олбрайт залишила посаду 20 січня 2001 року, а 11 вересня у Нью-Йорку і Вашингтоні сталися жахливі теракти, які змінили історію не тільки країни, але й всього людства. США застосували силу проти Іраку – і помилилися.

Ще до того, наприкінці 1999 року президент США Білл Клінтон підтримав обрану Єльциним кандидатуру Путіна як його наступника – і помилився. Джордж Буш запросив Путіна на своє ранчо і возив на своєму автомобілі, намагаючись зробити того другом, – і помилився. Цей перелік можна продовжувати.

Черчиллю приписують відомий вислів: "Ви завжди можете розраховувати, що американці все зроблять правильно після того, як спробують всі інші варіанти".

Історія ще має дати відповідь на питання, чи були виправдані дії США проти Ірану з погляду глобальної або хоча б регіональної безпеки.

Але з чим неможливо сперечатися – з тим, що протягом перших пʼяти місяців свого президентства Дональд Трамп зробив більше, щоб перетворити США на "замінну" націю, ніж його попередники.

Особливо чутливими кроками стали: фактична ліквідація Агентства технічної допомоги (USAID), де-факто параліч Всесвітньої організації торгівлі і перехід до регулювання торговельних відносин на двосторонній основі, виходячи виключно з власних інтересів, погрози зменшити військову присутність у Європі, вкрай нерішучі і непослідовні дії (попри рішучі і послідовні заяви) щодо припинення війни Росії проти України.

Після Другої світової війни трансатлантичні і транстихоокеанські партнери США погодилися на незамінну військову присутність США відповідно в Європі і в Східній Азії на основі консенсусу, а не примусу, розуміючи, що водночас американське лідерство у Бреттон-Вудській системі створюватиме своєрідний баланс економічних і безпекових інтересів.

Цей баланс, який ніколи не був ідеальним, але все ж забезпечував функціонування системи світової безпеки і торгівлі, нині було порушено. Тарифна війна, яка все ще не закінчилася, має наслідком, наприклад, досить напружений діалог США з їх ключовими союзниками у Східній Азії, які прагнуть переконати США у безглуздості введення проти них нічим не обґрунтованих тарифів з одночасною вимогою збільшити витрати на оборону до "натовських" 5% ВВП.

Односторонні воєнні дії проти Ірану, про які союзники з НАТО не були поінформовані, відбулися всупереч духу оборонного альянсу: якби Іран у відповідь атакував бази або територію США, чи можна було б розглядати це, як агресію і вимагати активації статті 5? Свого часу Джордж Буш саме так і зробив після терактів 11 вересня 2001 року.

Про удар "томагавками" по Сирії у 2017 році за часів "Трампа 1.0" США попередили не тільки союзників, але і Росію. Цього разу обійшлося без подібної куртуазності.

Саміт НАТО, який щойно завершився, став прикладом віртуозної дипломатії генсека Рютте, який зміг обійти ледь не всі гострі кути навколо Трампа й досягнути головного результату – отримання запевнень у відданості зобовʼязанням США у контексті статті 5. Європа, очевидно, побоюється "замінності" США і готова навіть пообіцяти витрати на рівні 5%, аби залишатися під американською "парасолькою".

Водночас функцію "незамінної" нації для Росії виконує маленька і бідна Північна Корея, яка просто будує заводи по виробництву дронів і балістичних ракет, щоб передати їх Москві.

Попри те, що Східна Азія є тим регіоном, який належить до числа першочергових пріоритетів США, Вашингтон поки що не помічає різкого прискорення програм озброєння КНДР, що не тільки посилює загрозу Україні, але й серйозно порушує баланс безпеки в Азії.

Здатність бути вищими, ніж інші, і бачити далі, ніж інші, треба доводити на практиці, а не відстоювати у соціальних мережах.

У ситуації навколо Ірану багатьох здивували доволі кволі і невиразні дії Росії і КНР. Засудження бомбардувань Ірану з боку Ізраїлю і США, телефонні розмови із закликами припинити конфлікт і навіть проведення спеціального засідання РБ ООН нічим не запамʼятались.

Деякі експерти розцінили це як ознаку слабкості або нерішучості партнерів Ірану по "квартету ревізіоністів", але є й інша точка зору. За порадою Наполеона, "ніколи не зупиняйте вашого ворога, коли він робить помилки", то ж варто дочекатися розвитку подій.

Ядерна програма Ірану не знищена, хоча їй, вочевидь, завдано значної шкоди; Путін не зупиняється в атаках на Україну, хоча зʼявляється все більше ознак кризових явищ в економіці РФ; Китай продовжує заперечувати свою допомогу Москві попри наявність достовірних розвідданих щодо форм і обсягів такої допомоги, і досить наполегливо шукає шляхів виправлення негативних тенденцій в економіці, що накопичуються; Північна Корея перетворюється на все більшу загрозу Східній Азії.

У нас буде шанс перевірити, чи бачать далі ті, хто стоїть вище.