Modus moriendi: смерть як форма існування імперії

Символом віри одного з феодальних кланів у "Грі престолів" була ідея, що "те, що мертве, померти не може". Основною діяльністю цього клану було морське піратство, тож і обряд посвяти був відповідний: претендентів топили, змушували захлинутись, а потім відкачували. Звісно, врятувати вдавалося не всіх, але врятований більше не боявся смерті – адже вже помер, чого боятись? 

Автор "Гри престолів" Джордж Мартін не приховував, що трохи переформулював класику – в Говарда Лавкрафта є відомий вірш про те, що "мертве належить вічності, але й у вічності смерть може померти". "Похмурому генію" американського горору рідко вдавались парадокси, але цей вийшов влучним: якщо все у світі має кінець, то й сама кінцевість колись вичерпується. Гарна ідея.

У Росії ж підхід до смерті принципово інший – як і у всіх попередніх "тисячолітніх рейхів", вона боїться своєї кінцевості як держави, але категорично в неї не вірить. Та все ж боїться. Звідси й заяви типу "якщо не стане Росії – зникне весь світ", погрози "потрапити до раю" й сміятись звідти над усіма іншими, хто "просто зникне", та інші подібні висловлювання.