Зараз багато магазинів, а тоді нічого не було. Де в СРСР брали будівельні матеріали

Ремонт в СРСР для людей був викликом, адже знайти будівельні матеріали — проблема. Не було великих будівельних магазинів як зараз. Люди мусили шукати все по крихтах.

"Телеграф" розповість, де брались такі матеріали. І чому тоді це був дефіцит.

Де шукали матеріали

У держмагазинах продавалися тільки цвяхи, фарба та цемент у невеликих кількостях. Черги були величезні, а часто нічого не було в наявності. Продавці казали "завтра привезуть", але завтра нічого не було.

Багато людей домовлялися з робітниками на будівництвах. Вони виносили трохи цегли або дощок після робочого дня. Це було незаконно, але інакше матеріали не дістати. Міліція іноді ловила, але люди все одно ризикували.

Через знайомих теж можна було щось дістати. Хтось працював на заводі, хтось на складі. Люди обмінювалися послугами між собою. Ти мені цвяхи, я тобі картоплю з дачі або допомогу в ремонті.

На толкучках продавали все підряд, включно з будівельними матеріалами. Ціни були високі, але хоч щось можна було купити. Якість часто була сумнівна, але вибору не було

Після аварії на Чорнобильській АЕС мародери крали речі з покинутих квартир у зоні відчуження. Вони продавали краденне на ринках по всьому Союзу. Люди купували меблі, сантехніку та будівельні матеріали, не знаючи про радіацію.

Що було важко знайти

Сантехніка була справжньою рідкістю в магазинах. Унітаз або ванну люди могли чекати роками. Коли з'являлася сантехніка, про неї швидко дізнавалися всі сусіди. Утворювалися черги ще до відкриття магазину.

Якісну фарбу теж було важко знайти в продажу. Найчастіше була тільки синя або зелена фарба. Білої фарби майже ніколи не було, а якщо і з'являлася, то швидко закінчувалася.

Електричні дроти та розетки були постійним дефіцитом. Люди берегли кожен шматочок старого дроту. Нові електричні матеріали можна було дістати тільки через знайомих електриків.

Як люди виходили з ситуації

Батьки навчали дітей простому правилу: побачив щось потрібне в магазині — купуй одразу. Може знадобитися через рік, а тоді вже не знайдеш. Люди купували матеріали про запас, навіть якщо гроші були обмежені.

Вдома зберігали абсолютно все: старі цвяхи, шматки дроту, обрізки дощок. Викидати було жалко, бо нове купити майже неможливо. У кожній квартирі був балкон або комора з різним будівельним мотлохом.

Люди самі робили багато речей для дому. Столи, полички, навіть меблі майстрували власними руками. Купити готове було дуже дорого і майже неможливо. Чоловіки вміли працювати з деревом, а жінки шили та в'язали все для дому.

Сусіди завжди допомагали один одному в будівництві та ремонті. Разом будували дачі, ремонтували квартири після роботи. Одному ніколи не впоратися з великим ремонтом, а разом можна було зробити багато.

Чому так сталося

Планова економіка не враховувала справжні потреби простих людей. Заводи виготовляли те, що наказували партійні керівники зверху. Ніхто не питав у населення, що їм потрібно для життя.

Більшість будівельних матеріалів йшла на великі державні об'єкти. Для звичайних людей та їхніх квартир майже нічого не залишалося. Пріоритет був у заводів, а не у сімей.

Саме тому радянські люди стали дуже винахідливими та економними. Вони вміли робити справжні дива з підручних матеріалів та нічого не викидали даремно.

Раніше "Телеграф" писав, чому в СРСР будували квартири з дуже малими кухнями.