Шлях Путіна — від успіху до падіння: як диктатору знову пощастило і як він знову не скористався шансом
Шлях Путіна — від успіху до падіння: як диктатору знову пощастило і як він знову не скористався шансом

Шлях Путіна — від успіху до падіння: як диктатору знову пощастило і як він знову не скористався шансом

Історична доля явно благоволила Путіну — він двічі міг стати найщасливішим правителем XXI століття, вважає аналітик Юрій Богданов. Але обидва рази свій шанс він упустив через свої непомірні мабіції, і вдруге — просто зараз, на наших очах.

Історія піврічних стосунків "Трамп-Путін" — це весь шлях Путіна в мініатюрі.

Путін, загалом-то, міг би стати найщасливішим правителем в історії як самої Росії, так і, мабуть, усієї першої чверті XXI століття. Волею долі, нічим цього не заслуживши, він отримав ключі від країни з колосальним ресурсним потенціалом, значним (і відносно молодим на 1999 рік) населенням та широким полем "м’якої сили" навколо.

До того ж у спадок йому дісталася економіка з переважно проведеними ринковими реформами. У цьому Росія на два порядки випереджала Україну та й інших сусідів за рівнем дерадянізації.

Умови були винятково сприятливі: стабільний ресурсний тренд, відкритий доступ до ринків Європи, до зростаючого ринку Китаю та ексклюзивний — до ринків сусідів. На тлі зміни вектора американської зовнішньої політики після 11 вересня 2001 року Росія отримала унікальне становище — партнера США, що водночас мав сильні позиції на Близькому Сході, в Середній Азії та Центральній Європі.

Залишалося тільки будувати "Канаду+": країну, можливо, трохи менш демократичну, але з додатковим бонусом у вигляді власної сфери культурного та економічного впливу.

Проте такий шлях вимагав персональної "жертви" — відмови від ролі царя-клептократа. Як мінімум, він вимагав поваги до сусідів, уміння домовлятися, а не ламати всіх через коліно; передбачав необхідність тиснути руки й чесно вести перемовини навіть із "молодшими" партнерами.

Ось такий шлях обрав для себе Путін
Фото: Скриншот

Та протягом усього шляху Путіна підводили власні комплекси й бажання стати в один ряд не з Конрадом Аденауером чи Пак Чон Хі, а з тиранами на кшталт Петра І або Сталіна — тільки з палацом у Сочі. Власне, усю цю зневагу, зверхність і прагнення отримати все одразу ми й побачили в його взаємодії з таким само одержимим власним его президентом США.

Коли Путіну знову неймовірно поталанило й він отримав шанс на політичну перемогу без виграшу на полі бою, йому здалося, що він ухопив Бога за бороду.

Але якщо зазвичай за спиною Путіна стояла ресурсна перевага його країни, а проти нього — вразливість демократичних механізмів до прямого тиску, то тепер ситуація змінилася. За три з половиною роки бездарної війни проти України та 25 років найкорумпованішого режиму в історії його позиції значно ослабли. А навпроти опинилася людина з не менш роздутим его.

Чи пощастить йому знову? Чи вдасться "проскочити" цього разу? Адже його режим та економіка й так дихають на ладан, і може вистачити відносно невеликого поштовху.

Зрештою, траєкторія його падіння очевидна. Питання лише в часі. І чим швидше цей режим занепаде, тим швидше світ зітхне з полегшенням, а Україна здобуде остаточну перемогу.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Психологія Гітлера? Що в голові у Путіна та як його зупинити
Теги за темою
Росія Володимир Путін
Джерело матеріала
loader
loader