"Дружина і доця молитвами витягли мене з того світу": історія двірника, що пішов добровольцем на війну

На початку широкомасштабного вторгнення РФ добровольцями на війну пішли вчорашні баристи затишних столичних кафе, успішні менеджери крупних компаній, прості таксисти, та і взагалі всі, хто міг тримати у руках зброю. Олександр Фурман з Вінниччини – один з таких відчайдушних сміливців.

До "великої" війни чоловік працював звичайним двірником в Києві. Та коли у спільний український дім прийшла біда, Олександр навчився управлятися з автоматом, та пішов на фронт. Свою історію захисник розповів "Телеграфу".

Добровольцем на фронт

Про початок повномасштабної війни 24 лютого 2022 року, Олександра сповістив дзвінок кума. Втім, чоловік зізнається, що спочатку подумав, що це якийсь злий жарт.

– Вранці подзвонив брат дружини, і каже: "Збирайтесь, почалася війна". Та знаючи його я спочатку не повірив, бо він такий, що може і пошуткувати. Я йому тоді сказав: "Не розказуй нісенітниць" і поклав трубку. Потім я зателефонував до свого майстра на роботі, а вона мені одразу каже: "Не панікуйте, не панікуйте…". І після цього я дійсно зрозумів, що відбувається щось недобре, – розказує військовий.

Олександр запевняє, що майже одразу вирішив піти добровольцем в ЗСУ, однак залишити дружину з маленькою донечкою не міг.

– Ще перебуваючи в Києві я хотів піти добровольцем, та у мене був пріоритет вивезти родину у безпечне місце. Тому я спочатку вивіз родину до себе в село на Вінниччині, а потім не чекав, щоб повістку принесли додому, а сам поїхав у сільську раду і забрав її. А потім все як у всіх: військкомат, медкомісія, навчання, – зазначив захисник.

До широкомасштабного вторгнення у чоловіка не було жодного армійського досвіду, тому вчитися військовій справі довелося прямо в умовах війні. Однак Олександр зізнається, що не стати на захист країни він просто не міг.

– Дізнавшись, що ворог робив в Бучі, Ірпені, як вони знущалися з людей, що робили з дітьми, то мотивація на той час у мене була одна єдина: щоб не прийшли до мене додому і нічого не зробили з моєю дитиною і близькими. Я прагнув зупинити їх там і вигнати до себе в країну. Нехай там у себе командують, а тут в Україні ми самі вирішуємо що нам треба робити, – каже чоловік.

В Миколаївський області Олександр пройшов бойове злагодження, та був відправлений на Херсонський напрямок. Саме в той час, коли ЗСУ звільняли південь країни від окупаційних військ РФ.

Молився щоб вижити

Однак сувора реальність війни обійшлася з військовим трагічно. В жовті 2022 року Олександр отримав важке поранення і втратив ногу.

– Я заїхав на "нуль", був там чотири дні, виносив поранених з поля бою, а потім і мене самого поранило, – згадує військовий. – Прямо в окоп мені прилетів снаряд. Хоча і досі незрозуміло що то було: один командир казав що міна, інший, що влучив танк… Точно не знаю що, але факт в тому, що ноги немає.

Чоловік зізнається, що отримавши поранення, майже миттєво зрозумів – кінцівки у нього вже не буде.

– В перші ж хвилини після поранення я змирився, що лівої ноги у мене вже не буде. Там вже не було що взагалі навіть рятувати. Нога була настільки роздроблена, що вже і кістки вище коліна не було. Залишилася лише шкіра та частини м’язів. Я намагався підтягнути до себе ногу, та тягнувся лише чобіт на м’язах та шкірі, – пояснює Фурман.

Під загрозою ампутації опинилась і права нога.

– Вибухом розірвало і праву ногу. Там була дірка діаметром з літрову банку, – згадує військовий.

Та на щастя лікарям все ж вдалося врятувати чоловікові одну кінцівку. Тим, що вижив, Олександр завдячує медикам та власній родині.

– По життю я завжди намагаюся триматися на позитиві. Найголовніше – я молив бога лише про те, щоб вижити. Знав, що вдома на мене чекають дружина і доця, вони за мене молилися і молитвами витягли мене з того світу, – розповідає чоловік.

Військовий пройшов протезування в Україні і навчився ходити наново. Та з такою високою ампутацією як у Олександра, освоювати протез було надзвичайно складно.

– Це реально важко. І досі важко. Справа в тому, що у мене дуже коротка кукса лишилася і хоч рани затягнулися, все одно я ще відчуваю біль. Та все ж ходжу потихеньку та намагаюся звикнути до протезу: беру милиці, чіпляю свою нову "ногу", так і ходжу, – розказує військовий.

Крім того, під час реабілітації, справжньою проблемою для чоловіка стали фантомні болі, на які страждають більшість людей, що стикнулися з втратою кінцівки.

– Фантомні болі є, і це дійсно проблема. Та я відмовився від ліків, щоб вгамувати ці болі, бо знаю, що до цих ліків можна дуже звикнути бо ж у них є наркотична дія. Краще я звикну до нового себе, та все переборю сам, – пояснює захисник.

Попри все, чоловік вірить в перемогу України і навіть не сумнівається, що ЗСУ вистоять.

– Тому що за нами правда. І сила волі. У нас така сила волі, що нас ніхто не зламає, – резюмував Олександр Фурман.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.