/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2F8c21b08d8f7162b6399ce7f077cb328f.png)
"Найстійкіші люди живуть поруч із війною": відверте інтерв'ю з фотокореспондентом "Телеграфу"
Після виснажливої роботи Ян Доброносов відчуває себе, ніби після сильного похмілля
Фотокореспондент "Телеграфу" Ян Доброносов нещодавно поділився своїм досвідом роботи в гарячих точках України. Він розповів, як випадкові кадри стають історичними та чому фотографія війни — це не лише робота, а й емоційне навантаження.
Про це він розповів в інтерв'ю "Time of Readiness". Наша редакція створила збірку цікавих моментів.
Кожне фото несе історію
Часом, ти знімаєш, здається, звичайний кадр, але вже наступного дня він стає історичним.
Ян Доброносов
Як приклад чоловік навів ситуацію, як у Святошинському районі Києва він сфотографував жінку, яка несла чоботи. На наступний день з'ясувалося, що в неї загинуло двоє дітей. Подібні кадри миттєво набувають глибокого сенсу та значення, адже вони фіксують життя людей у критичні моменти.
На вокзалах у Краматорську Донецької області та інших місцях він фіксує щирі емоції людей, які часто стають драматично важливими частинами історії.
Відчуття після зйомок
Після виснажливої роботи Ян порівнює стан із жорстким похміллям:
Я не вживаю алкоголь, але в мене — відчуття жорсткого похмілля. Мені стає погано, можу шататися. У цей день мене все дратує.
Ян Доброносов
Виснаження пов'язане з тим, що після інтенсивного адреналіну приходить спад енергії — фізичне та емоційне виснаження.
Робота як точна наука
Фотокореспондент порівнює фотографію з математикою:
Усе по крупицях — баланс, фокус, композиція.
Ян Доброносов
Це дозволяє йому залишатися сконцентрованим навіть у хаосі подій.
Емоції приходять пізніше, коли фотограф повертається додому й починає розбирати кадри. Наприклад, розбитий будинок із залишками кухні в Дніпрі змушує уявляти собі життя людей, що там жили.
Етика в фотографії війни
Доброносов зазначає, що інколи фотографів звинувачують у неетичності. Він підкреслює: фотографія — найшвидший спосіб донести правду світу. Ян Доброносов навів приклад із сирійським містом Алеппо. Він сам там ніколи не був, як і більшість українців. Але попри це, у нього в голові міцно закарбувалося уявлення про жахи війни в Халебі (Алеппо) — і саме завдяки кадрам, які бачив у медіа.
Якби не фотографії, я б ніколи не дізнався про цей рівень цинічності та трагедій.
Ян Доброносов
Спікер додає, що фотографія здатна "найшвидше дістатися до якихось нейро-мозкових кінцівок" людини, передати емоції та реальність війни.
Межі власної етики він пояснює так: "Не буду знімати військові частини, не буду знімати особисте, якщо попросять… А так більше не немає таких меж. Багато меж є на рівні "не треба викладати", бо з часом буде можна через роки".
Де найстійкіші люди
Ян зізнається, що не уявляє себе десь у Німеччині на дивані, спокійно дивлячись новини з України — відчував би, що зраджує самому собі. Водночас він наголошує: серед усіх зроблених ним світлин важко виокремити одну, яка б уособлювала стійкість. Таких кадрів багато, вони активно обговорюються в соцмережах, але жоден не можна назвати "головним символом".
Працюючи по всій лінії фронту, зокрема в Харківській та Донецькій областях, чоловік також відзначає неймовірну стійкість цивільного населення.
Точно не в Курській області… Якщо говорити про цивільних, я вважаю, що наші люди скрізь однакові. Особливо ті, хто там і зараз живе…
Ян Доброносов
Але особливе враження справляють ті, хто залишився в прифронтових містах і селах, попри постійну небезпеку. Ці люди не лише тримаються, а й примудряються будувати плани на найближчі роки.
Мрії та перемога в кадрі
Однією з його нереалізованих фантазій було зробити незвичайний знімок у Бахмуті. Там він побачив двох військових Сил спеціальних операцій, які грали в шахи.
Ця сцена нагадала йому відому фотосесію Лео Мессі та Кріштіану Роналду перед чемпіонатом світу, де футболісти теж сиділи за шахівницею.
"Було б неймовірно сфотографувати їх учотирьох", — додає Доброносов. І зробити він хоче це не заради сенсації, а заради символу. Втім, як розповідає фотокореспондент, ймовірно, це буде неможливо.
Окрім того, Яна часто питають, яке фото він хотів би зробити в день перемоги. Чоловік відповідає чесно: він не уявляє одного кадру, який міг би вмістити все значення цієї події. Перемога для нього — не одна картинка, а тисячі моментів.
Я хочу закінчення війни. І після цього переключитися на бізнес — вимкнути в голові поняття "війна". Я хочу жити. Хочу знати, що я був дотичним до своєї історії.
Ян Доброносов
Після перемоги фотограф планує повернутися до цивільних, комерційних зйомок, простих і радісних речей.

