Нова Ялта: чи існує сценарій перемоги, прийнятний для всіх?

Хочу почати цю колонку з твердження, що компроміс між Росією та Україною на одному рівні рефлексії є неможливим. Масовані російські удари по Україні (щонайменше 25 загиблих у Києві; пошкоджені офіси Представництва ЄС і British Council) — прямо суперечать наративу "готовності Кремля до раціональної деескалації".

Стратегічний інтерес РФ – це відновлення імперії через знищення незалежності України. Натомість, стратегічний інтерес України – це збереження своєї незалежності, набуття суб'єктності та дистанціювання від імперії. Оскільки ці інтереси є протилежними й не мають жодної зони перетину, переговори про мир на такому рівні втрачають сенс.

Проте, якщо подивитися на ситуацію з вищих рівнів рефлексії, де посилення чи програш Росії не відповідає інтересам Китаю та США, з'являється простір для пошуку рішень. У цьому просторі можна досягти миру, який забезпечить відновлення територіальної цілісності України, але водночас дозволить РФ (Путіну, російським "елітам") зберегти "обличчя".

Дві зони інтересів

Існує чітка дихотомія між цілями України та Росії. Глобальна стратегія України, яка не обговорюється, мала б передбачати доконструкцію РФ та деколонізацію поневолених Росією народів Стратегічна ціль бажана — повернення Криму та відновлення територіальної цілісності; стратегічна ціль мінімальна — збереження незалежності та посилення глобальниої субʼєктності. Мета ж Путіна – це відновлення імперії, перетворення України на "failed state" на мінімальній території та організація нової "Ялти" з лідерами США та Китаю.

Для України є червоні лінії, якими вона не поступиться:

• Жодного юридичного визнання анексій. Питання "фактичних ліній" може бути лише тимчасовим режимом без політичного визнання.
• Інтеграція до ЄС – це не предмет переговорів, вона має бути прискорена та незворотна. Лише Україна має право визначати прагнення щодо приєднання до союзів.
• Безпекова "парасолька" (двосторонні оборонні угоди, інтегрована ППО/ПРО) є не умовою торгу, а умовою миру.
• Відповідальність за воєнні злочини – поза мандатом будь-якої угоди.
• Репарації та компенсації мають бути закріплені принципом, що Росія платить за відновлення України.

Що можна дати Путіну?

Щоб Путін погодився на мир, йому необхідно запропонувати "пряники", які не шкодять стратегічним інтересам України. Це може бути внутрішній "наратив перемоги", створення образу "раціонального миру" та отримання можливості для відновлення економіки самої РФ. Також можливим є відновлення стратегічного статусу та діалогу з великими державами, що допоможе уникнути повної залежності від Китаю. Багато з наших колег міжнародних експертів роблять акцент саме на цій напрузі у відносинах між РФ та КНР. На столі "Аляски" також, можливо, були й енергетичні угоди (потенційне повернення Exxon до Sakhalin-1 тощо). Ще раніше мова йшла про спільні проєкти США та Росії в Арктиці і по видобутку критичних матеріалів.

Натомість ключовим механізмом гарантій стає "автоматичний снапбек" — юридичний механізм, згідно з яким санкції автоматично відновлюються у разі порушення домовленостей. Це робить угоду невідворотною та мінімізує ризики реваншу. Автоматичність та чіткі тригери, такі як нові ракетні удари, не дозволять стороні-порушнику уникнути наслідків. Законодавчо закріплені автоматичні тригери в законах ЄС, США та інших країн G7 (retriggering clauses із чіткими умовами re-imposition).

Такий план – це не про капітуляцію, а про прагматичну модель миру, яка мінімізує ризики для України та створює механізми примусу для Росії, змушуючи її діяти в рамках, більш вигідних для нас.

Як це "продати" Кремлю?

Навіть найпрагматичніший план миру не спрацює, якщо його не можна "продати" тій стороні, яка має його реалізувати. Для Кремля цей план – не про поразку, а про вихід із глухого кута. Отже, що Росія може "отримати" в результаті такої угоди?

1. "Фіксуємо те, що вже досягнуто". Усередині Росії можна представити це як перемогу. Режиму вдалося зупинити подальші втрати, які, як визнають навіть китайські експерти, є неминучими. Також "зберігається" Чорноморський флот (принаймні, юридично), а пряма загроза путінському режиму віддаляється. Це дає Кремлю можливість заявити, що він "захистив" російський народ.

2. "Економічне відновлення". Угода передбачає передбачуване та поетапне пом’якшення окремих санкцій синхронно з деескалацією та деокупацією. Це дозволить російському керівництву представити закінчення війни як перший крок до виходу з міжнародної ізоляції та відновлення економіки, яка зараз перебуває під величезним тиском.

3. "Велика держава". Угода відновлює стратегічні канали спілкування зі США, ЄС та Туреччиною. Це дозволить Путіну знову почуватися "великим гравцем", який сидить за одним столом із лідерами Заходу, а не ізгоєм, що перебуває під санкціями.

4. "Юридично РФ нічого не втрачає". Це найтонший момент, що дозволяє російській пропаганді зберегти обличчя. Юридично питання статусу окупованих територій залишається невизнаним, що дозволяє Кремлю не визнавати їх "втрату". У той же час фактично Росія виводить війська, і мир настає. Таким чином, Путін може уникнути внутрішнього засудження за "втрату територій", які були ним же анексовані.

Чому Китай не зацікавлений у перемозі Путіна?

Останнім часом у провідних світових виданнях, таких як Financial Times, Foreign Affairs та The Economist, дедалі частіше з'являються матеріали, що свідчать про зміну ставлення Китаю до Росії.

Експерти підкреслюють, що у Пекіна зростає скепсис щодо російських цілей і довгострокової сумісності з КНР, а також охолодження до РФ через зростання витрат від асоціації з агресором. Це не просто спостереження, а сигнал, що війна, яку розв'язала Росія, не відповідає стратегічним інтересам Китаю. Пекін демонструє структурний скепсис до довгострокової вигоди від "перемоги" РФ, але водночас продовжують працювати канали торгівлі продукцією подвійного призначення; це радше торг зі США за умови для Китаю та хеджування ризиків.

Китайські експерти бачать очевидні речі, які досі ігнорують у Кремлі — ті фактори, що підривають "російську міць". Так, колонка Фена Юйцзюня в The Economist, наприклад, формулює чотири ключові фактори, які роблять поразку РФ практично неминучою. Серед них:

• Надвисокий рівень спротиву й єдності України, який Росія не змогла зламати.
• Широка міжнародна підтримка України. Додам, що навіть зміна позицій Трампа, відверто антиукраїнська позиція деяких європейських політиків впливає на посилення допомоги з боку союзників України.
• Неспроможність РФ до сучасної війни, що вимагає потужної індустріальної бази та ефективних систем управління. Тут уточню, що Росія продемонструвала здатність до адаптивності на фронті і спроможність індустріалізувати виробництво, наприклад, БпЛА. Проте сучасна війна потребує ще вищого рівня адаптивності і доступу до компонентно бази, що досягається тільки за рахунок міждержавного партнерства.
• "Інформаційний кокон", в якому живе російське керівництво, відірване від реальності.

Висновок є однозначним: Росія рано чи пізно муситиме піти з усіх окупованих територій. Це показує, що війна не просто не вигідна Пекіну – вона шкодить стратегічним відносинам між КНР і РФ.

"Китайська клаузула", або як Пекін може стати частиною гарантій

Китай зацікавлений у тому, щоб війна закінчилася, адже вона підриває економічні та геополітичні інтереси КНР. Війна шкодить торгівлі, створює ризики вторинних санкцій та ставить Китай у незручне становище партнера агресора.

Це створює унікальний простір для співпраці. У пакеті мирних угод може бути додана так звана "китайська клаузула". Це означає, що Китай може увійти до складу верифікаційної місії разом з іншими нейтральними країнами, як-от Туреччина чи Швейцарія.

У разі порушень угоди з боку Росії, Китай може зобов'язатися автоматично згорнути експорт критичних компонентів та фінансові послуги для російських контрагентів. Таку можливість підтверджують китайські експерти.

Таким чином, стратегічна співпраця з Китаєм, навіть через цей механізм, може стати ключовим інструментом для стримування Росії. Україна і її союзники можуть використовувати цю напругу у відносинах Москви і Пекіна, щоб створити додатковий важіль тиску та забезпечити виконання мирних угод. Це робить можливий мир більш надійним, а ризики реваншу – меншими.

Крим, Донбас і репарації: де і як ми повертаємо своє?

Питання повернення тимчасово окупованих територій – це найболючіша та найскладніша точка в будь-яких мирних переговорах. І тут головне розуміти: суверенітет України не обговорюється. Питання Криму та Донбасу, окупованих ще у 2014-2021 роках, не може бути предметом торгу. Наша мета — це не заморозка конфлікту, а повне відновлення територіальної цілісності.

Структура угоди: шлях до неповернення

Надзвичайну важливість має сама структура майбутньої угоди. Вона повинна бути такою, що унеможливить будь-яку "заморозку" конфлікту та створить механізм, який не дозволить РФ знову розпочати агресію.

Основні принципи, на яких має базуватися угода

1. Жодних "вічних пауз". Будь-яке припинення вогню має бути нерозривно пов’язане з демілітаризацією смуги, виведенням озброєнь і чіткими термінами для наступних кроків.
2. Тимчасові варіанти з "kill switch". Якщо частина територій тимчасово лишається під контролем РФ, це може бути лише як крайній варіант на термін не довше 3-5 років, із "kill switch" — механізмом, що автоматично анулює угоду при першому ж порушенні. Такий тимчасовий статус має бути під повним міжнародним контролем.
3. Індустріальна нейтралізація. Угода має містити положення про індустріальну нейтралізацію РФ, особливо в частині виробництва ракет та інших наступальних озброєнь. Це зменшить потенціал Росії до реваншу.
4. Прискорення повного виходу. Пріоритетом є якнайшвидший вихід ворога до ліній станом на 23 лютого 2022 року.
5. Автоматичні гарантії безпеки. Гарантії безпеки для України мають бути не просто політичними деклараціями, а закріплені на рівні законів країн-гарантерів з автоматичною дією у разі порушення Угоди з боку РФ. Це не обіцянки, а обов’язкові юридичні наслідки.
6. Запобігання реваншу. Заборона на розміщення ударних ракет та артилерійських систем у 200-кілометровій зоні від кордону. Цей механізм має супроводжуватися автоматичними системами контролю, а місія, що спостерігатиме, повинна мати право інтердикції — тобто право зупиняти порушення, а не тільки їх фіксувати. Це є логічним кроком для зменшення будь-якої спокуси до реваншу з боку Росії.

Етапи реалізації угоди

Етап 0. "Стоп-кран" (T0 – T+30 днів)

1. Повний взаємний вогневий стоп з годинним вікном, потім 72 години, потім 30 днів.
2. Вихід РФ із ЗАЕС та 15–20 км демілітаризована зона довкола під контролем МАГАТЕ/ООН.
3. Обмін усіх-всіх (військовополонені, цивільні, депортовані діти).
4. Верифікація: змішана місія з країн поза НАТО (наприклад, Швейцарія, Бразилія, Індія, Єгипет) або Туреччина; технологічний моніторинг (супутники, БпЛА, сенсори). Важливо: місія з виконавчим мандатом (не тільки "спостереження"), без права вето будь-якої сторони, з унеможливленням саботажу інспекцій з боку окремих учасників.
5. Нульова політика визнання: усі сторони письмово стверджують, що лінія припинення вогню — суто технічна.

Стимул для РФ: тимчасове розблокування частини морського страхування/логістики несанкційних вантажів; попередня дорожня карта зняття окремих персональних/секторальних санкцій після підтвердження виконання наступних етапів.

Якщо протягом Етапу 0 фіксується хоча б одна велика ракетна атака — автоснапбек усіх послаблень + розширення торгового ембарго.

Етап 1. Вивід до ліній станом на 23.02.2022 (T+6 місяців)

• Поетапний відвід РФ (секторами 20–30 км на місяць) з прив’язкою до "траншів" стимулів.
• Розгортання коаліційної місії ДМЗ 10–20 км із мандатом на проведення інспекцій, блок-пости, встановлення сенсорів.
• Інтегрована українська ППО/ПРО + далекобійні засоби залишаються; Україна зобов’язується не бити по цивільних об’єктах вглиб РФ у разі дотримання угоди РФ (удари по військових цілях — за окремими правилами деескалації).

Стимул для РФ: часткове тимчасове послаблення окремих обмежень (страхування нафтового флоту, вторинні санкції щодо конкретних невоєнних секторів).

Автоматичне повернення та посилення санкцій + розмороження частини активів РФ на користь України при будь-якій верифікованій спробі відновлення активних бойових чи терористичних.

Етап 2. Рішення щодо територій, окупованих в 2014–2021 роках (Крим/ОРДЛО) — T+36 місяців

Як ми бачимо зараз, можливий пакет угод включатиме один з двох варіантів для повернення окупованих територій. Жоден з них не передбачає юридичного визнання втрат територій Україною.

Пріоритетний варіант (А): Він передбачає поетапний вихід російських військ. Після цього на територіях запроваджується перехідна міжнародна адміністрація під мандатом ООН або коаліції, яка діятиме 12-24 місяці. Після завершення цього терміну на територію повертається українська влада в повному обсязі, разом із внутрішньо переміщеними особами.

Неприйнятний варіант (Б): Схожий на рішення щодо Сирії, але він може розглядатися партнерами як "компроміс" лише за надзвичайно високу ціну для РФ. Цей варіант передбачає тимчасову оренду військової бази в Севастополі для російського флоту на 5-10 років під жорстким міжнародним контролем. Хоча це дало б РФ "символ", що "флот не вигнаний негайно", Україна отримала б повний контроль над Кримом. Але нам слід зробити все можливе, щоб цей варіант був знятий з порядку денного.

Стимул для РФ: дорожня карта більш відчутної економічної нормалізації після завершення Етапу 2 (але збереження контролю щодо імпорту зброї). При будь-якій спробі саботажу — санкційний автоснапбек та автопереказ частини заморожених активів РФ у Фонд відбудови України.

Принцип "Росія платить" та механізм репарацій

Паралельно з поверненням територій, ключовим елементом є репарації. Закріплюється принцип: Росія платить. Механіка може бути креативною та поетапною.

Фонд відбудови України має наповнюватися з заморожених активів РФ, а також відсотків від їх використання. Найважливіший аспект – це використання цих активів як тригера. У разі будь-яких порушень умов мирної угоди з боку Росії, частина заморожених активів безповоротно переходить Україні. Це перетворює репарації не лише на компенсацію, а й на потужний інструмент примусу до миру. І Україна має бути наполегливою та прагматичною у цьому процесі.

Від ілюзій до прагматизму

Отже, ми маємо справу з двома паралельними реальностями. Одна – це світ ілюзій, у якому хтось все ще вірить, що компроміс можливий на основі "братніх народів" або що ми можемо просто "домовитися" з агресором. Інша – це світ прагматичних рішень, у якому ми визнаємо: Росія розуміє лише мову сили та жорстких механізмів примусу.

Ключ до миру лежить не в поступках, а в створенні такої архітектури миру, яка робить будь-яке його порушення для РФ економічно та політично невигідним. Це не капітуляція, а жорстка, прагматична модель перемоги.

Наша задача – перетворити стійкість і потенційну перемогу на полі бою на юридичну й економічну перемогу. Це складний, але єдино правильний шлях для повернення свого. Він вимагає від нас наполегливості, стратегічного мислення та готовності укладати угоди, які можуть здаватися неідеальними, але є єдиним реальним способом гарантувати довгострокову безпеку України.