Памʼяті лейтенанта, десантника Владислава Паленички

Був турботливим командиром та гарячим патріотом України

Владислав народився 28 серпня 1998 року в селі Тухля на Львівщині.

У шкільні роки захоплювався історією та історичною реконструкцією. Брав участь у пошуку та перепохованні жертв Першої та Другої світових воєн, а також у реконструкціях боїв за Маківку, під Бродами та в багатьох інших патріотичних акціях. 

Після закінчення гімназії хлопець навчався в Інституті права та психології університету "Львівська політехніка". Там закінчив дві магістратури: освітньо-педагогічні науки та юридичний факультет. Потім вступив до Академії сухопутних військ ім. Сагайдачного. Завершивши навчання в академії у грудні 2021 року, в січні 2022 року вже влаштовувався на роботу в СБУ. 

"На війну пішов із перших же днів і добровільно, без жодних вагань", - згадує у день народження Владислава мама Наталія. 

24 лютого Владислав одразу пішов до військккомату, але через організаційну метушню мобілізуватися не вдалося - на той момент не виявилося офіцерських посад. Але хлопець не здавався і у березні 2022 року отримав направлення до Одеси на курси підвищення кваліфікації для офіцерів.  

Під час навчання він увійшов в десятку найкращих офіцерів курсу й отримав звання лейтенанта. Після успішного проходження кваліфікації його призначили інструктором у навчальному центрі в Житомирі, де він на початку великої війни готував новобранців. 

"Батьки неабияк тішилися, однак син інструктором побув лише місяць. Як з’ясувалося потім, увесь цей час просився в бойову бригаду, бо не хотів просидіти війну в навчальному центрі. Рвався у 80-ту, але вдалося потрапити у 46-ту десантно-штурмову, з якою поїхав у Миколаївську область", - йдеться у репортажі Мирослави Ільтьо.

За словами побратимів, Влад був турботливим командиром. "Ми не на курорті", – говорив він мамі, коли та переймалася умовами й фронтовим побутом. Але сам натомість дбав про те, щоб побратими почувалися краще. І завоював авторитет та справжню повагу тих, із ким пліч-о-пліч давав відсіч ворогу. 

23-річний лейтенант Владислав Паленичка загинув у боях поблизу села Білогірка Херсонської області 23 серпня 2022 року. За п’ять днів до свого 24-річчя...  

У день загибелі Влад із побратимами форсував річку Інгулець, їм вдалося відбити першу лінію оборони, що стало початком звільнення Херсонщини. 

Молодому командиру Паленичці тоді доручили командувати двома ротами. Коли наші військові зайшли у сепарський командний пункт, туди прилетіло з ворожого танка. Двоє воїнів та Влад загинули, його заступник отримав тяжке поранення.  

…"У перші дні після похорону Влад наснився мені і попросив допомагати війську. Я пообіцяла - і буду допомагати аж до перемоги!", - написала пані Наталія у 27-річницю народження полеглого сина. Сьогодні батьки Владислава активно збирають донати та опікуються потребами рідної роти сина.  

За проявлений героїзм молодий воїн посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.  

Минулого року у Стрию відкрили мурал, присвячений землякові Владиславу Паленичці "Whiskey".  

"На останньому дзвонику в школі, коли діти запускали в небо кульки з побажаннями, Влад написав, що мріє захищати Україну від москалів. Він захищав Україну і став символом боротьби. Доземна вдячність батькам, Василю і Наталі, які продовжують справу сина, які несуть пам'ять про нього Україні", - зазначили у Стрийській міськраді.

Вічна слава Герою! 

Фото: Фейсбук-сторінка Наталія Паленичка та з відкритих джерел

За матеріалами Новинарня, Львів.Медіа, Вікіпедія