Не час для соціологів

Політика будується не на ідеях і не на благородних прагненнях. Вона завжди починається з ресурсу. Не поспішайте записувати мене у марксисти, будь ласка.

У кого є гроші, вплив, медійні канали, армія прихильників чи контроль над ключовими потоками — той і є гравцем. Тому, у кого немає нічого, залишається лише «ідея». Але без ресурсу ця «ідея» є порожнім звуком, нехай і доволі гарним. Тим, що живе, доки хоч хтось готовий слухати.

Так, красиві слова й гасла потрібні. Вони стають тією обгорткою, яка робить наявний ресурс привабливим. Коли є тільки «упаковка» без сили за спиною, ви отримуєте імітацію політики. І так можна жити певний час. Плавати у режимі медійного шуму, ток-шоу та баталій у соцмережах.

Слушне питання: це ще кого куди реінтегрувати?

Однак фінал завжди один: у політиці немає травоїдних істот. Перший прояв слабкості — і ви стаєте їжею. Навіть якщо до того були доволі перспективним хижаком, і навіть кимось устигли поласувати. А якщо ви назвалися веганом, ваше м’ясо буде дуже смачне для когось менш пафосного.

Хочете перевірити це твердження? Подивіться на десятки політичних проектів в Україні, які сходили на пік завдяки красивим гаслам та не шукали ресурсів. Підкажу. Вони зникали, щойно вже наявний ресурс вичерпувався.

Вас оцінюють як союзника. Якщо у вас немає ресурсу — ваші нинішні ідеї не несуть вигоди. У будь-якому суспільстві, навіть демократичному та навіть у стані війни, це виглядає саме так. Якщо ідея реально корисна, вона знаходить фінансового чи політичного спонсора. Інакше це не дуже сильна ідея. Або взагалі самообман. Чи спроба підлаштувати політику під власні бізнес-інтереси.

Тепер подивімось на сучасну Україну. Соціологічні опитування у стані війни виглядають анахронізмом. З їх допомогою намагаються описати політичне поле, яке залишилося у лютому 2022 року. «Блок Зеленського», «Партія Залужного» — це не про реальну політику. Це про бажання суспільства мати точку опори.

Знайоме ім’я, навпроти якого можна щось поставити у бюлетені. Ілюзія контролю серед хаосу. Але нині в країні відбувається не голосування, а масштабний перерозподіл ресурсів. Це рано чи пізно змінить і політику. Тож тут соціологія добряче запізнилась.

Питання не в прізвищах і перших десятках кандидатів. Їх можна набрати будь-де. Та де знайти вже готові та злагоджені між собою групи інтересів? Особисто я бачу це у різних родах військ. Там своя еліта, свої бюджети, власні лідери. При бажанні можна виростити політичний проект. Не кажу, що це ідеально. Але хоча б реалістично.

Тактика тисячі порізів у відповідь на будь-яку деескалацію?

Уявімо «партію розвідників». Усі одразу малюють Буданова на плакаті. Точно? Ви його спитали? Якщо ні — то чому ми думаємо, що така партія була б єдина? Хто сказав, що внутрішня конкуренція раптом зникне, поступившись якійсь абстрактній ієрархії? Насправді політичні процеси будуть віддзеркаленням внутрішніх процесів у військових елітах.

Однак люди чіпляються за бренди «Блок Залужного», «Партія Білецького» чи «Рух Оболенського». Бо людині завжди потрібна хоч якась визначеність. Навіть якщо все йде кепсько, мозок вимагає малювати картину світу, де є хоча б видимість порядку. Так і коїться помилка. Це як гадати про довжину вил, оцінюючи кола на воді, в якій вони побували.

Справжнє питання — не те, скільки буде партій і блоків, а яка конфігурація влади сформується у майбутній Україні. І відповідь на нього змінюється щодня, бо змінюється баланс ресурсів. Те, що сьогодні здається політичним трендом, завтра може розсипатись.

Не сваріть політиків окремо від їхньої кормової бази.

Власне, тому демократія така чудова в мирний час, але настільки невигідна на війні. Простіше розрахувати правильний маневр піхоти. Там реальні умови, такі ж ризики та не врахувати можна хіба людський фактор. У політиці, на жаль, не все так чітко.

Особливо це стосується оцінки ризиків. Ми занадто довго намагалися будувати логічні ланцюжки у стилі Warhammer — малювали схеми блоків і фракцій, оцінювали ідеальні союзи. Але все це ми робили, стоячи посередині Хаосу. Хаос не піддається логіці. Він з’їдає тих, хто надто довго малював схеми замість того, щоб зосередитися на реальності.

Українська політика «колись» виглядатиме не так, як сьогодні. І точно не так, як у лютому 2022 року. Ідеї без ресурсу залишаться красивим, але декором. Тож бережіть нерви: зараз не час для соціологів.