Мій дорогий європейський друже, у твоїй країні скоро буде війна
Мій дорогий європейський друже, у твоїй країні скоро буде війна

Мій дорогий європейський друже, у твоїй країні скоро буде війна

Журналістка, театрознавець та активістка Марія Ряпулова звернулася до країн Заходу

Мій дорогий європейський друже. Російські безпілотники полетіли на територію Польщі. Я не розраховую на те, що ця новина (і тим більше – мій допис про це українською мовою) щось радикально змінить. Але за останні роки в мене накопичилося стільки думок про все, що нас оточує, що я більше не можу тримати їх в собі. В терапевтичних цілях викладу тут – у листі, який адресований тобі, але який ти ніколи не прочитаєш.

Ні в якому разі не хочу тебе лякати. Чи маніпулювати, катастрофізуючи все, що відбувається навколо. Таким бажанням ми грішили десь рік-півтора тому, коли здавалося, що ми просто зобов’язані трошки струснути європейський інформаційний простір, щоб хтось там десь там трошки роздуплився. Тепер особисто мені вже не хочеться нікого струшувати. Якщо корабель несеться на рифи, а дехто воліє пити шампанське замість того, аби вдягати рятівний жилет – ну що ж, ну що ж…

Але хочу тобі описати світ, в якому ти, з великою долею вірогідності, скоро опинишся. Світ, в якому ми живемо вже 13 з гаком років. Ну або майже чотири – хто як.

Отже. Відкрий рандомний розділ в підручнику світової історії. Краще за ХХ століття. Оце – наш з тобою світ. Там війна за війною, з перервами на кризи, голод, революції та епідемії. Там нічого немає про стабільне економічне зростання, надійні перспективи, перемогу гуманності та демократичних цінностей. Людство деякий час до цього прагнуло, але так і не дійшло – не будуй ілюзій.

В твоїй країні буде війна. Скоріш за все, її так не назвуть. Чи принаймні будуть довго-довго підбирати більш лагідні назви. Але це буде вона. Якщо говорити прям дуже чесно, то війна вже йде в твоїй країні. Просто маркетингово її продали тобі як щось інше: ну є кібер-втручання в безпекові системи твоєї країни, ну спробував хтось влаштувати авіакатастрофу для літака з першими особами, ну вирубили світло по всьому місту, ну почастішали теракти, ну безпілотники пролетіли над прикордонням, ну в пресу викинули терабайти фейків… Сподіваюся, ти зрозумів, до чого я хилю. Війна вже з тобою. Коли вона почне зжирати твоє життя – це тільки питання часу.

Ніхто не знатиме, що з цим робити. І ти також. І сусіди твої. І керівництво твоєї країни. І лідери сусідніх країн. Насправді, ніхто толком не знає, що з цим робити. Але всі завжди роблять вигляд, що знають. І щось роблять. Але тобі від цього легше не буде. Тобі захочеться втекти. В іншу країну. Або хоча б зануритися в свій маленький побутовий світ так глибоко, щоб якомога менше помічати, що світ несеться в прірву. Не допоможе. Чесно. Війна завжди тебе знайде, хоч би ти втік до пінгвінів в Арктику. Новинами, смертями, бідами, депресією, нервовими зривами – взагалі, повним руйнуванням життя, до якого ти звик. Це невідворотно, навіть, якщо ти намагаєшся цього не помічати. Тому краще не тікати. Чесно. Краще прийняти бій. Бо, як в тій прекрасній похмурій притчі, смерть все одно призначила тобі побачення в Самаррі.

Смішно, що я намагаюся тебе в цьому переконати, в той час як велика частина українського суспільства, навіть живучи під обстрілами, ніяк не може це прийняти.

Менше з тим, наступний факт: ніхто не допоможе. О, ні, я не натякаю на те, що світу все одно на чужий біль (хоча, по факту, це так і є). Тобі і твоїй країні співчуватимуть. І якось допомагатимуть. Ваших біженців прихистять. Ваших політичних лідерів підтримають. Якусь фінансову та воєнну допомогу, звичайно ж, нададуть. Але цього завжди буде замало. І завжди з запізненням. І завжди з ваганнями. А ти весь цей час дивитимешся на те, як війна забирає твоїх коханих людей, твої улюблені міста, твої вулиці, твої сили і ресурси. Якщо тобі пощастило жити в країні, де громадянське суспільство міцне та рішуче – ви почнете розраховувати тільки на себе. І буде дуже важко. Якщо не пощастило і твої співгромадяни воліють делегувати вирішення цієї проблеми комусь іншому… Ну тоді готуйся до життя в окупації. Як там – я з особистого досвіду, на щастя, не знаю. Але з розповідей чула, що капучино на безлактозному молоці там не подають.

Світ, в якому всі ми живемо (просто ми це побачили наочно, в тебе це ще попереду) – насправді, страшенно несправедливий, неймовірно байдужий і дуже неповороткий. Хто нахабніший – той і в дамках. Якщо в нахаби є пістолет – він виламає з ноги двері в твій будинок і помочиться на твій антикварний фамільний диван. І від того, що хтось висловив обурення з цього приводу, тобі легше не стане.

Армія твоєї країни, мій друже, не готова до цієї війни. Вибач, але це правда. Вони досі вчаться красиво марширувати, вишикувати колони бронетехніки та робити всяку іншу, абсолютно не потрібну для сучасної війни фігню. Можливо, на допомогу прийдуть українські спеціалісти. Якщо виживуть до цього часу. Можливо, тебе підтримуватимуть новини про те, що супер-крутий український снайпер доєднався до оборони твоєї країни, що українські легіонери прийшли на підтримку вашої армії. (Нас це завжди дуже підтримує). Але цього все одно буде замало.

Тобі може здатися, що в хід пішла українська зверхність, яка нам останнім часом дійсно притаманна просто тому що, коли переживаєш реально страшні речі, не можеш не відчувати, що отримав досвід, який робить тебе дещо відмінним від інших. Не зважай на це. Така властивість психіки: вона хоче отримати бенефіти навіть з найстрашнішого, найжахливішого досвіду. І тому виправдовує це пекло чимось на кшталт: "Зато ми тепер ого-го які мудрі та круті". Ми не те що крутіші і мудріші, але точно вже пройшли частину шляху, який в тебе ще попереду.

Що з цим робити? Нічого, мій друже. Готуйся до війни. Ти її не обирав. Але в тебе і вибору немає. Вона вже прийшла, хотів ти цього, чи ні. Якщо ти знову прогортаєш підручник з історії, ти можеш це побачити: війна – це перманентний стан людського існування. Все, що поміж війнами – підготовка до наступних.

В тебе ще є трошки часу. Використовуй його мудро: знайди своє місце у війні. Бо, як показує мій особистий досвід, це дуже непросто, але дуже важливо.

Обіймаю!

P.S. Не запарюйся з тою тривожною валізкою – вона НІКОЛИ не знадобиться тобі в тій комплектації, в якій ти її збереш заздалегідь. А от в хороший мультітул, налобний ліхтарик та аптечку – завжди варто інвестувати.

Джерело: повідомлення Ряпулової у Facebook.

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.

Теги за темою
війна Польша
Джерело матеріала
loader
loader