ОТУ «Каракас»

На карибському напрямку формується ситуація, що дедалі більше нагадує передвоєнну. Оскільки я дуже люблю слідкувати за такими речами, поділюсь спостереженнями і тут.

Американські морпіхи з 22-го експедиційного загону поступово відпрацьовують висадку морського й повітряного десанту на полігоні в Пуерто-Ріко. Це 800 кілометрів від Каракаса. Додатково туди перекидають десять F-35 із офіційним завданням «боротьби з наркоторгівлею».

Дуже хороша мета, якщо дивитись у сухому залишку. Щоправда, сама логіка навчань свідчить про інше: це не стільки антитерористична риторика, скільки відпрацювання сценаріїв реальної операції проти режиму Мадуро. Такий собі Far Cry 6, але максимальної складності.

Як питав віслючок у Шрека: «Ми вже приїхали?».

Один експедиційний юніт виглядає занадто скромною силою для атаки навіть на саму столицю Венесуели. Штурм Каракаса, захоплення адміністративних будівель і ліквідація керівництва під будь-яким приводом — завдання надзвичайно складне.

Тим паче, не лише через протидію регулярних військ. Гляньте не на політичну карту, а на ту, де позначено рельєф і висоти. Венесуела має досить непросту географію, щоб можна було легко прорватись. Надто висока густота населення, щоб можна було нишком перекинути танкову колону. Незважаючи на бідність, держава достатньо озброєна, щоб перетворити будь-який рейд своєю територією на пастку.

Про спробу «заглибитися» в країну і взяти її під контроль навіть говорити не доводиться. Це завдання рівня повномасштабної війни. А у нас, нагадую, хіба німий не торочить про боротьбу з наркотиками як основний мотив.

Тому обидві сторони грають м’язами. Американський есмінець «Jason Dunham» уже випробував на собі готовність супротивника: його змусили змінити курс венесуельські F-16. Зараз корабель у Пуерто-Ріко.

Каракас також не сидить без діла. У морі вперше зафіксовано іранські катери Peykaap III, що свідчить про реальне посилення співпраці з Тегераном. Це малі ракетні катери з дальністю ураження до 90 км. Не так складно здогадатись, що це створює для США і союзників серйозний ризик у прибережній зоні.

Такі платформи підходять для асиметричної війни на морі. Вони швидкі, маневрені, малопомітні. Те, за що ми любимо українські дрони-катери. І це саме те, що ускладнює будь-які плани «вільного доступу» до берегів Венесуели.

Днями Військово-повітряні сили Венесуели підняли авіацію (Су-30МКВ та F-16A), патрулюючи простір навколо бази Лібертадор. Судячи з усього, Каракас готується відбивати удари навіть на підступах до столиці. Також Венесуела швидко розгортає елементи ешелонованої оборони.

Цілком можливо, так виглядає відповідь слабшої сторони на тиск наддержави. Венесуела не в змозі рівноцінно воювати в повітрі й на морі. Краще робити будь-яке втручання занадто дорогим.

А як на все це реагують США? Вони не лише катаються корабликом уздовж берегової лінії. У них ідуть кадрові зміни, про які я хочу написати структурно. Стежте, хто куди рвонув.

Білий дім зробив велику ротацію в армійському керівництві. Чіпали лише ключові командні посади у стратегічному, морському, космічному та кібернетичному напрямах — тих сферах, де сили можуть знадобитися для протистояння Китаю та його посіпакам.

Віцe-адмірал Річард Коррелл очолив Стратегічне командування (USSTRATCOM) замість генерала Ентоні Коттона. Раніше був заступником командувача.

Інший віцe-адмірал — Джордж Уікофф (не Уіткофф, не плутайте!) — призначений командувачем ВМС США у Європі та Африці. Раніше командував 5-м флотом у районі Перської затоки.

У Корпусі морської піхоти США новим заступником командувача став генерал-лейтенант Бредфорд Герінг, який раніше відповідав за авіаційну компоненту. Він змінив на посаді генерала Крістофера Махоуні, бо той іде на підвищення у Пентагоні — якщо все узгодять, буде заступником голови Об’єднаного комітету начальників штабів.

Контр-адмірал Гайді Берґ була призначена керувати Кіберкомандуванням ВМС США, 10-го флоту та Космічного командування флоту. Вона змінила віце-адмірала Крейґа Клеппертона, який керував із 2022 року.

Про новий світ та американського Пушиліна.

У Космічних силах США також є навіть не кадрові, а структурні зміни. Колись об’єднана посада заступника начальника штабу зі стратегій, операцій і програм буде розділена. Генерал-лейтенант Девід Міллер відповідає за планування. Генерал-лейтенант Дуг Шіс — за оперативну діяльність.

У розвідувальній сфері генерал-лейтенант Мішель Бреденкамп очолить Національне агентство геопросторової розвідки. Вона змінює на посту віце-адмірала Френка Уітворта.

На керованість американської армії було багато скарг. Зараз їх вирішили однією пачкою призначень. Наче футбольний тренер зробив потрійну заміну (тільки тут їх ще більше). А чи це спрацює, зможемо переконатись уже за результатами бойових дій за участю новачків. Венесуела — ідеальний полігон і точно ворог №1 у регіоні.

Головне, щоб керівництво не марило боротьбою з наркотиками та картелями там, де потрібні армійські маневри. Шановні, у вас тут не штаб здорового способу життя. У вас потенційне ОТУ «Каракас». Навіщо самих себе обманювати?

Це важливо і для нас. Якщо хтось звик вважати, що війна — це лише про Україну, нинішні події демонструють інше. Глобальна політика накопичила надто багато нерозв’язаних конфліктів. Усі вони врешті зводяться до силового сценарію.

Клаузевіц ще двісті років тому сформулював просту істину: війна — це продовження політики іншими засобами. А політика мирними методами не змогла вирішити жодного питання у жодній гарячій точці. Тимчасові перемир’я лише відкладають неминуче.

Що ж, тимчасові перемир’я наша цивілізація точно навчилась виробляти у промислових масштабах. Тепер лишилося витримати наслідки такої «далекоглядної» політики впродовж десятиліть.

Карибський басейн знову ризикує стати полем битви великих держав і їхніх союзників. США показують зуби. Венесуела демонструє готовність ці зуби, як мінімум, прорідити. Іран охоче підкидає дрова у вогонь. І все це — не десь у віддаленому майбутньому, а тут і тепер.