Під час археологічних досліджень у Королівському палаці Санджар-Шар, що на сході від сучасного Панджикента в Таджикистані, у 2022-2023 роках знайшли унікальний настінний розпис. Він зображує процесію жерців, які прямують до стаціонарного вівтаря вогню, повідомляє Phys.
Аналіз сцени здійснили доктор Майкл Шенкар спільно з Шарофом Курбановим та Абдурахмоном Пулотовим. Результати дослідження опубліковані у журналі Antiquity.
Санджар-Шарський палац, з якого походить ця знахідка, побудований согдійцями приблизно у V столітті нашої ери, за 12 км на схід від Панджикента. Згодом, за правління намісника Омейядів Насра б. Сайяра, поселення перетворилося на міський центр. Археологи вважають, що монументальний комплекс у західній частині міста був резиденцією останнього правителя Панджикента.
Согдійці — давній народ, який мешкав на території сучасних Таджикистану й Узбекистану, відомий своєю ключовою роллю у торгівлі на Шовковому шляху та монументальними настінними розписами. Їхні міста-держави відзначалися розгалуженими торгівельними мережами й високим рівнем самоврядування.
Як і в інших палацах цього регіону, планування споруди в Санджар-Шарі включало асиметрично розташовані приймальні зали навколо Т-подібного коридору. Усередині виявили численні знахідки, що підтверджують елітний статус мешканців, зокрема китайські дзеркала та позолочені ремінні пряжки.
Відомо також, що будівля була зруйнована у третій чверті VIII століття під час пожежі. Пізніше її приміщення поділили на дрібні господарські кімнати, і поселення продовжувало існувати до раннього періоду Саманідів (819-900 рр. н. е.).
Серед фрагментів фресок, виявлених у палаці, були сцена полювання, рештки можливої батальної композиції з вершниками та демонічними постатями, а також зображення блакитної квітки лотоса. Проте найціннішою знахідкою стали 30 уламків розпису з процесією чотирьох жерців і дитини, які рухаються до вогняного жертовника.
Раніше подібні сцени відомі лише з поховальних контекстів, здебільшого на осуаріях, місцях для зберігання кісток померлого, і зазвичай включали не більше двох жерців. На знайденій фресці перший священник стоїть на колінах перед вівтарем і підносить менший жертовник більшому — жест, який часто зустрічається у согдійському мистецтві як символ підношення пахощів. Третій жрець зображений у падамі — спеціальному мундштуку, який і нині використовують зороастрійські священнослужителі, щоб запобігти потраплянню дихання до священного вогню.
Друга постать, імовірно, також могла мати падам, але вирізняється іншим елементом — стрічкою на потилиці. За словами доктора Шенкара, цей мотив традиційно пов’язаний із божественними або царськими зображеннями, і його присутність у релігійному контексті залишається незрозумілою.
Під час розкопок у стародавньому місті Триполіс на заході Туреччини археологи виявили унікальну римську віллу IV століття н.е., яка свідчить про високий статус її власників. Окрім великих розмірів — понад 1500 кв. м, вілла містила рідкісний для внутрішніх регіонів ставок для розведення риби, що було символом розкоші, також добре збережені фрески.