/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2F3fa10e6e88f0966b2b2458b06f4569f9.jpg)
Мало ім'я британського інженера та радянського вождя: як це українське місто називається сьогодні
Сучасна назва Донецьк – це лише одна з назв міста, яке за півтора століття свого існування мало три різні імені
Донецьк — місто з багатою і складною історією, яке десятиліттями залишалося одним із головних промислових центрів України. Проте мало хто знає, що сучасна назва міста є лише однією з кількох, які воно носило за час свого існування.
Від невеликого робітничого поселення Юзівка, заснованого видатним інженером Джоном Юзом, через період радянської влади й вплив епохи Сталіна – до назви, пов’язаної з могутньою річкою Сіверський Донець, що оберігає це місто – кожне ім’я відкриває нову сторінку в історії цього регіонального центру.
"Телеграф" розповідає, як змінювалася ідентичність Донецька та які події сформували його нинішній образ.
Юзівка – початок великої промислової історії (1869-1924)
Першою офіційною назвою майбутнього Донецька була Юзівка. Ця назва походить від імені валлійського інженера та підприємця Джона Юза (John Hughes), який у 1869 році заснував металургійний завод і вугільну шахту в долині річки Кальміус. Саме ця дата вважається роком заснування міста.
Джон Юз, маючи великий досвід роботи у металургії та вугільній промисловості у Великій Британії, приїхав у Російську імперію з метою розвитку промислового підприємства. Він обрав це місце не випадково – район багатий на вугілля і залізну руду, що забезпечувало всі необхідні ресурси для швидкого розвитку металургійної промисловості.
У середині ХІХ століття тут було лише невелике село, тому створення заводу привабило велику кількість робітників з різних регіонів імперії, зокрема українців, росіян, татар, греків та переселенців з інших країн. Юзівка швидко перетворилася не просто на заводське селище, а на ціле робітниче поселення, де почали будуватися житлові будинки, школи, лікарні і церкви.
На початку ХХ століття Юзівка уже вважалася одним з найбільш сучасних промислових центрів півдня Російської імперії, а її металургійні продукти експортувалися навіть за межі імперії. Сам Джон Юз помер у 1889 році, але його вплив залишився назавжди: місто і підприємства стрімко розвивалися завдяки його ідеям і капіталовкладенням.
Сталіно – місто сталевого піднесення (1924-1961)
У 1924 році після встановлення радянської владної системи Юзівку було перейменовано в Сталіно. Назва пов’язана з ім’ям Йосипа Сталіна, який на той час став лідером Радянського Союзу. Крім того, назва відображала важливе значення сталеливарної промисловості для міста та всього регіону.
Період із назвою Сталіно ознаменувався масштабною індустріалізацією. У 1930-ті роки місто було однією з перлин радянського важкого машинобудування і металургії. Тут працювали великі заводи, котрі виробляли все – від вугілля і металу до промислового обладнання та зброї. Сталінська епоха також дала поштовх розвитку транспортної інфраструктури: з’явилися нові залізничні гілки та шосе, які інтенсивно сполучали Сталіно з іншими промисловими центрами країни.
У роки Другої світової війни місто зазнало тяжких руйнувань. Воно кілька разів переходило з рук у руки між радянськими та німецькими військами. Проте після війни Сталіно швидко відновив свій статус великого індустріального центру, подвоївши обсяги виробництва.
Культурно Сталіно теж активно розвивався: були побудовані театри, кінотеатри, музеї, навчальні заклади. У радянські часи місто стало важливим центром, де мешкали робітники, інженери та науковці. Водночас життя простих мешканців було пов’язано з великою кількістю труднощів – аж до посилення ідеологічного контролю, репресій і повсякденних нестатків.
Цікаво, що в 1940-50-х роках Сталіно отримало статус "міста-мільйонника" – населення стрімко зростало коштом приїжджих з інших частин СРСР, які прямували сюди, щоб будувати нові заводи.
Донецьк – місто нових ідеалів (з 1961 року)
У 1961 році, на тлі процесів десталінізації, що почалися після ХХ з’їзду КПРС, місто отримало нову — і вже сучасну — назву: Донецьк. Це рішення мало символічний характер: нове ім’я було пов’язане з річкою Сіверський Донець, що протікає неподалік, і означало відхід від культу особи Сталіна та політичної ідеології його епохи.
Обираючи назву, керівництво прагнуло підкреслити природне географічне розташування міста, його зв’язок із довкіллям і регіоном. Річка Сіверський Донець є однією з найбільших річок східної України, а її назва походить від стародавніх слов’янських коренів і означає "північний Донець" (на відміну від південного Дінця, що впадає в Азовське море).
Після 1961 року Донецьк продовжив активно розвиватися як індустріальний центр. У радянські роки тут будували нові житлові комплекси, парки і культурні об’єкти. Було створено потужну систему освіти і наукових установ, яка працювала на розвиток важкої промисловості, металургії, хімічної та легкої промисловості.
У той самий час починав формуватися унікальний міський ландшафт, поєднання індустріальних об’єктів із зеленою зоною і житловими кварталами. Архітектура радянського модернізму яскраво проявилася у зведенні будівель, а планування міста частково враховувало комфорт робітників і їх родин, попри індустріальний характер міста.
Сучасний Донецьк
Після здобуття Україною незалежності в 1991 році Донецьк зберіг статус одного з ключових економічних центрів країни, залишаючись серцем важкої промисловості – металургії, вугільної промисловості та машинобудування. Місто забезпечувало значну частку експорту України, виробляючи сталь, чавун, прокат і вугілля на базі великих підприємств, таких як "Донецьксталь" та "Донецький металургійний завод". Попри кризові 1990-ті, поступово з кінця десятиліття почалася модернізація інфраструктури, яка охоплювала оновлення доріг, будівництво нових торгових центрів та розвиток аеропорту "Донецьк".
Окремою відмітною віхою стало проведення в Донецьку чемпіонату Європи з футболу 2012 року. У цьому контексті з’явилася "Донбас Арена" – сучасний стадіон з місткістю понад 50 тисяч глядачів, що став ареною гучних футбольних подій і символом нового етапу розвитку міста. Футбольний клуб "Шахтар" перетворився на один із провідних у країні та Європі, вигравши у 2009 році Кубок УЄФА.
Крім промисловості та спорту, в Донецьку розвивалися освіта і наука. Так, Донецький національний університет і Донецький медичний університет були провідними закладами.
Однак початок 2010-х ознаменувався політичними та військовими збуреннями. З 2014 року місто стало епіцентром військового конфлікту, що призвело до втрати контролю над територією Україною. Війна спричинила значні руйнування інфраструктури, зокрема аеропорту і промислових підприємств, а населення міста значно скоротилося через евакуацію.
Після окупації Донецька "Донбас Арена" перестала функціонувати як стадіон, про це "Телеграф" розповідав докладно. А футбольний клуб "Шахтар" змушений був переїхати спочатку до Львова, а потім до Києва. Економіка міста опинилася у кризі, збанкрутували численні підприємства, культурне життя занепало.
Раніше "Телеграф" розповідав про місто в Україні, яке перейменували три рази за 15 років. Загалом воно змінило назву п'ять разів.

