Західні війська зʼявляться в Україні лише якщо Росію буде переможено: інтервʼю з відомим німецьким професором

Саме тому Росія може почати обмежену військову операцію проти Литви, Латвії чи Польщі, щоб зламати західний порядок і волю країн-членів НАТО до опору. До прикладу, захопити якусь територію, окопатися там і потім сказати: «Якщо ви збираєтеся на нас напасти, ми маємо тактичну ядерну зброю».

Про це в ексклюзивному інтервʼю для ТСН.ua сказав військовий історик і професор німецького Постдамського університету Зенке Найтцель. За його словами, росіяни готуються до реальної війни проти НАТО. І, в умовах тотальної слабкості ЄС, поки лише Трамп «зі своїм великим молотом» залишається тим, хто здатен чогось досягти.

Тож, що Путін робитиме далі? Що може змусити його піти на призупинення війни проти України? Чи грюкне Трамп, зрештою, кулаком по столу, й почне реальний тиск на Росію? Та за яким сценарієм розвитку подій зараз рухається Україна? Читайте в інтервʼю професора Зенке Найтцеля для ТСН.ua.

- Востаннє я була в Німеччині на Мюнхенській конференції з безпеки (MSC) у 2023 році. Відтоді…

- Багато чого сталося. Я також був там і розмовляв із заступником міністра оборони України. Всі вони були дуже оптимістичними. Всі вони говорили про майбутній контрнаступ. У лютому 2025 року на MSC був зовсім інший настрій.

- Я не змогла поїхати на MSC цього року. Але наступного — обов’язково. Зараз я в Берліні і бачу велику різницю — багато реклами Бундесверу на вулицях. Тож, чи можемо ми сказати, що Німеччина готується до найгіршого сценарію?

- Це складно. Що Німеччина намагається зробити, так це залучити більше персоналу до Бундесверу. Тому ми і бачимо рекламу в соцмережах, на автобусних зупинках. І ви можете навести аргумент, що є «Zeitenwende» — відома промова Олафа Шольца (виголошена в Бундестазі 27 лютого 2022 року, через три дні після початку повномасштабного російського вторгнення до України, яка, зокрема, означала різкий розворот у політиці безпеки та оборони Німеччини — Ред.) — і є багато витрат (ФРН на оборону — Ред.). Цього року це 3,5% плюс 1,5%. Ми також обговорюємо новий закон про військову службу (Wehrdienstgesetz), яка не є обов’язковою. У коаліції з цього приводу багато дебатів і напруженості. Тому що (в законопроєкті — Ред.) немає обов’язкового елемента. Але НАТО хоче, щоб ми збільшили наші збройні сили від 180 000 до 260 000. Точка зору ХДС: «Нам потрібен обов’язковий елемент (повернення до обовʼязкової військової служби — Ред.)». СДПН каже: «Ні».

Чи справді Німеччина готується до війни? Боєздатні війська чи ні? Вся ця реклама — це нормально. Але ми не зупинимо Путіна, рекламуючи щось на автобусних зупинках. Єдине, що має значення для російських розвідувальних служб тощо, — це скільки безпілотників, гармат, танків боєздатні. Це вирішальна річ. Склянка наполовину повна чи порожня? Я іноді тяжію до наполовину порожньої (у питанні про рівня боєздатності німецького війська — Ред.). Я все життя вивчав війни й бачу, що головне питання — це боєготовність. У цьому вся суть. Який сигнал ми надсилаємо Путіну, якщо найбільша країна Європи не хочу запроваджувати обов’язкову військову службу? Це не повний військовий обов’язок, як під час Холодної війни. Це лише 5%. Але це обов’язковий елемент.

Якщо ми не хочемо цього робити, я вважаю, ми виглядатимемо не дуже сильними. Це може сприяти формуванню в Росії враження: «Захід слабкий, у них є плакати на автобусних зупинках, але зрештою вони не будуть воювати». Раніше в інтерв’ю я казав, що цим досить нерішучим кроком ми робимо війну між Росією та НАТО більш ймовірною. Бо все, на мій погляд, залежить від наступного сприйняття Росії та Путіна: наскільки сильна воля Заходу до боротьби? З іншого боку, можна сказати: так, є публічний дискурс, очікуються нові рішення, новий канцлер… Він також сприяє тому, щоб якимось чином залучити Трампа. Тож, це ще не повна катастрофа. НАТО все ще існує. Від лютого 2025 року ми думали: Джей Ді Венс, Овальний кабінет і Зеленський, о Боже мій, що ж станеться (після того, як під час візиту президента Зеленського до Вашингтона 28 лютого цього року на нього зі звинуваченнями накинувся віцепрезидент Джей Ді Венс та інші члени команди Трампа — Ред.)?

Тож, все могло бути набагато гірше. Але, все ж, чи готується Німеччина до війни? Це і так, і ні.

- Що ви бачите в німецькому суспільстві? Чи є зміна ставлення до Росії та загроз, які вона становить?

- У нас є опитування громадської думки. Дуже чітка більшість німців сприймають Росію як головну загрозу, якщо ви запитуєте про цю загрозу. Раніше я казав, що, можливо, це останнє мирне літо.

- Я бачила це ваше інтерв’ю DW.

- Так, (після нього — Ред.) були величезні дебати, паніка. Але давайте дивитися правді в очі. Це може статися. Ми не повинні цього виключати. Тож, більшість німців вважають Росію загрозою. Але я думаю, що насправді вони не очікують війни, яка може торкнутися Німеччини. Якщо люди говорять про сценарій Нарви (естонське місто на самісінькому кордоні з Росією — Ред.), більшість із них не знають, де це. З іншого боку, особливо люди похилого віку думають, що це може бути Третя світова війна. Тож, коли німці говорять про війну, вони мають на увазі Голокост, Сталінград або ядерну Третю світову війну. Таку собі тотальну війну. Отже, це німецьке сприйняття.

Мій аргумент полягає в тому, що глобальної ядерної війни не буде. На мій погляд, це дуже малоймовірно. І Німеччину не бомбардуватимуть, як під час Другої світової війни. Можливо, тут і там будуть російські безпілотники та крилаті ракети, (намагаючись вразити — Ред.) урядові установи, електромережі тощо. Те, що було під час Другої світової війни, дуже відрізняється. Але це колективна пам’ять. Набагато більш імовірна обмежена війна в країнах Балтії чи Польщі, де росіяни можуть захопити якусь територію, окопатися, й чекати на контратаку НАТО. Таким чином вони б хотіли зламати волю країн НАТО до опору, а потім знайти рішення непрямої війни чи чогось такого. Саме про це говорять розвідувальні служби та ситуація на полі бою. Саме тому я сказав, що це, можливо, останнє мирне літо. Бо, прокиньтеся, хлопці.

- Але ви мали рацію, російські дрони вже в Польщі. Отже, це було останнє мирне літо, а дрони з’явилися якраз у вересні.

- Технічно, можна зауважити, що на саміті НАТО-2022 було заявлено, що в євроатлантичному регіоні немає миру. Отже, ми вже у стані війни з Росією. Якщо поговорити з аналітиками, вони кажуть, що Росія бачить себе у війні із Заходом. Але це не сприйняття німців, особливо на сході. Мені постійно дорікають — як ліві, так і праворадикали — мовляв, ми повинні мати мир із Росією. Це типовий східнонімецький спосіб мислення. Але я мав на увазі (кажучи, що, ймовірно, це останнє мирне літо для Європи), не лише дрони, а й протистояння з солдатами. Якщо ви підете до німецьких магазинів і скажете, що Росія є загрозою, люди подивляться на вас і скажуть, що ви збожеволіли чи щось таке. Отже, Німеччина все ще не на лінії фронту.

- Наступне питання стосується якраз майбутніх ліній фронту для Німеччини. Ви вже згадали Балтійське море, яке є основним шляхом експорту російських енергоресурсів. Далі Литва, де Німеччина розгортає свою бригаду. Я вважаю ці два «театри військових дій» поки що головними викликами для Німеччини.

- Так, я повністю згоден. Ми бачимо процес розгортання бригади. Але якщо ми поглянемо, скільки потенційно сил росіяни можуть розгорнути проти Литви, то удачі цій бригаді. Звичайно, можна сказати, що НАТО має інші війська, які прийдуть (на допомогу — Ред.). Але на це потрібен час. А залізничні колії можуть бути відрізані за гібридною війною тощо. Військові та розвідувальні служби дуже чітко висловлюються щодо потенціалу Росії. Хоча все ще тривають дебати щодо намірів: чи справді росіяни ризикнуть війною з НАТО? Тривають певні дискусії за лаштунками. Але, на мою думку, більшість вважає, що в наступні три роки, або принаймні у 2029 році, існує серйозна загроза, що може розпочатися справжня війна, навіть обмежена.

У публічній сфері люди дотримуються думки, відображеної в опитуваннях. Разом із цим вони це (пряму війну з Росією — Ред.) виключають. У безпосередньому соціальному світі йдеться про вартість життя, пенсії, міграцію, телешоу. Ми живемо в такій собі бульбашці. Але для більшості людей це (війна — Ред.) ще далеко. Ось чому я вважаю, що нам потрібна така дискусія на кшталт «це останнє мирне літо». Я ніколи не казав, що це точно станеться. Я не можу передбачити майбутнього. Але це варіант. Тому ми маємо пришвидшитися. Мене особливо розчаровує те, що ми досі не відновили військовий призов. Чого ми чекаємо? Перших російських солдатів у Берліні? Ви тоді запроваджуватимете військовий обов’язок?

Німці не відчувають зараз такого страху (війни — Ред.), як українці. Зрозуміло, що це інший історичний бекграунд. Але ситуація також відмінна від Холодної війни. Я зустрічав чимало людей лівих поглядів із культурного середовища — галеристів тощо. Вони кажуть: «Я не служив у Бундесвері під час Холодної війни, але тепер змінив свою думку. І, якщо німецька держава зараз покличе мене як солдата — я готовий служити». Це справді цікаво, адже вони мають виразно ліві переконання. Звісно, вони додають: у часи Холодної війни це здавалося безглуздим, ми вірили в мир — але тепер усе змінилося.

Отже, в певному сенсі ситуація краща, ніж під час Холодної війни. Хоча є люди, які проти, як я вже казав. Але загалом, думаю, ви могли бачити, що німці не пацифісти. Вони в цілому ніколи не були пацифістами. Культурна еліта була пацифістською. Але тепер навіть культурна еліта з Партією Зелених, якщо йдеться про протистояння Росії, каже: «Ми маємо передати Україні ракети Taurus, ми маємо діяти швидше». У Німеччині є стара пацифістська партія, мирний рух. Але тепер і вони виступають проти Росії. Тобто, ситуація змінилася. Водночас між німцями та українцями все ще існує розрив — і це чітко видно у сприйнятті подій.

- Про що ви перше подумали 10 вересня, коли побачили новини про російські дрони в Польщі?

- Моє перше відчуття було: «Зачекайте». На війні може статися багато чого. А потім, коли стало зрозуміло, що йдеться про біля 20 дронів, чотири були збиті, деякі зайшли вглиб Польщі, і ми побачили чітке повідомлення від НАТО, тоді стало очевидно, що це був новий крок Росії. З іншого боку, ми всі очікували цих кроків. За лаштунками, якщо говорити з «кіберлюдьми», вони кажуть, що постійно перебувають під масованими атаками. Але, на відміну від дронів, ми цього не бачимо. Євроатлантичний простір не в стані миру. Тож для мене не було несподіванкою, що це сталося.

- Отже, Росія випробовує НАТО.

- Очевидно.

- Це сталося лише за два дні до початку спільних російсько-білоруських військових навчань «Захід-2025». Експерти з DGAP попереджали, що ці навчання покажуть, до якої саме війни проти Заходу готується Росія. Отже, до якої війни готується Москва?

- Цілком зрозуміло, до якої війни готуються росіяни. Це послаблення Заходу та його бажання чинити опір. Клаузевіц. Йдеться не лише про кількість солдатів, зброї, танків та безпілотників. Йдеться про бажання чинити опір, послабити його. Ми бачимо дуже складну внутрішню ситуацію в Польщі. Ми бачимо проблеми в Німеччині, ще серйозніші у Франції та навіть у Великій Британії. І, звичайно, це має якесь відношення до Росії. Я абсолютно впевнений, що Росія намагатиметься просувати ці речі, випробовуючи НАТО, послаблюючи його зсередини. А потім, як останній крок, навіть перейти кордон солдатами.

І тоді, звісно, НАТО запитує себе: що можуть зробити росіяни, маючи 1,2 млн солдатів? Трьома арміями вони можуть прорватися до Литви, Латвії, Польщі. Вони не зможуть дійти до Берліна — ми ж не в умовах Холодної війни. Але головне питання — що робити, якщо вони захоплять територію, окопаються й скажуть: «Якщо ви збираєтеся на нас напасти…».

- Вони погрожуватимуть застосуванням ядерної зброї…

- Так, вони скажуть, що мають тактичну ядерну зброю. Бо вважають країни Балтії російською територією. Тож, якщо обговорювати сценарії, то це щось на кшталт цього. Очевидно, що вони принаймні готуються до можливості реальної війни проти НАТО. Знову ж таки, не для того, щоб завоювати НАТО чи дійти до Атлантики, а щоб на обмеженій ділянці зламати західний порядок.

- Тож, наступне питання дуже логічне. Ви ж напевно пам’ятаєте цю дуже відому заяву генсека НАТО Марка Рютте, що Росія може напасти на одну з країн НАТО, щоб дозволити Китаю завоювати Тайвань. Чи можливий цей сценарій?

- Якщо Марк Рютте говорить такі речі, це, очевидно, реалістичний сценарій. НАТО очікує, що це з певною ймовірністю станеться. У кінцевому підсумку все зводиться до Путіна. Дуже складно заглянути в їхні голови — Путіна і Сі. Але така можливість (війни) безумовно існує. Сі наказав своїм ЗС бути готовими до війни до 2027 року. Головне питання на мільйон доларів — що ж насправді станеться? Чи буде це не повномасштабна війна, а, умовно кажучи, повзуча блокада?

Але велике питання — наскільки близькими насправді є Росія та Китай? Історія показує, що, скажімо, Гітлер, Японія й Італія теж здавалися союзниками, але такими вони насправді не були. Вони не мали спільного бачення, як поєднати свої стратегічні амбіції. Наскільки тісні відносини між Китаєм і Росією? Чи був Сі поінформований перед повномасштабним вторгненням Росії в Україну? Чи сказав він Путіну: «Не роби цього під час Олімпіади, зроби це після»? Ми не знаємо цього напевне. Але маємо враховувати як імовірність те, що ці дві ревізіоністські держави координуватимуть свої амбіції.

- Трамп та його адміністрація поводяться чесно? Зараз вони звинувачують Європу в купівлі російських енергоресурсів та вимагають запровадити додаткові мита щодо експорту з Індії та Китаю.

- Що ж, Трамп є Трамп. Він кардинально змінив стратегічну комунікацію та поведінку з Європою, і в нього зовсім інший погляд на світову політику. Але я б сказав, що він справді має рацію. Європа купує російську нафту. Якщо я розмовляю зі своїми австрійськими друзями, вони кажуть: «Ми нічого не можемо зробити…». Якщо Європа завжди каже: «Ми хочемо припинити цю війну, тиснути на Росію…». Так, але тоді почніть з Європи, хлопці. Звичайно, можна сказати, що Китай та Індія мають вирішальне значення для Росії. А потім можна сказати, попросіть Китай та Індію: «Будь ласка, не ведіть переговори з Росією, не купуйте це (нафту — Ред.)». Це не логіка та граматика міжнародної політики.

Ви маєте їх змусити. ЄС досі залишається світовою економічною потугою. Але якщо ви не демонструєте силу — а ми вже бачили, чого досяг Трамп, хоча б частково, за допомогою мит — можна стверджувати, що Захід міг би виступити єдиним фронтом в плані економічної потужності. Китаю потрібні ринки. Звісно, нам теж потрібні китайські ринки. Але, чи не мали б ми покласти палець на курок і сказати: «Ми теж можемо змінити правила гри»? Але це не європейська політика. Європейська політика й позиція завжди дуже слабкі, обережні: ми хочемо домовлятися… Але чи це справді той підхід, який зупиняє ревізіоністські держави?

З історичної точки зору, слабкість ніколи не змінює ревізіоністські держави. Потрібно бути сильними й єдиними. Тому, можливо, те, що говорить Трамп, та як він це подає, звучить дещо недипломатично. І я не впевнений, що торгова тарифна війна з Китаєм є справді доцільною та має сенс. Але Європа та США мають діяти жорсткіше й рішучіше — грюкнути кулаком по столу. Це, ймовірно, краще, ніж просто просити Китай трохи менше купувати нафти в Росії. Тож у певному сенсі, іноді Трамп має рацію.

- Який головний результат саміту Трампа з Путіним на Алясці?

- За лаштунками завжди щось відбувається, але ми не можемо побачити що саме. Принаймні, ситуація не погіршилася. Україна не була змушена капітулювати — і це вже результат. Але що стосується перемир’я, мирних переговорів, Трампу — якщо він взагалі мав намір цього досягти — йому це не вдалося. Угоди не було. Зате він дав Путіну міжнародну сцену. Тож це — плюс до міжнародної репутації, посилення пропаганди тощо.

З іншого боку, маємо «слона в кімнаті»: якою буде реакція Трампа в середньостроковій перспективі, коли він побачить, що Путін не налаштований на перемир’я і миру в Україні не буде? Чи скаже він: «Я найвеличніший чоловік у цьому місті, і я змушу тебе, маленький Путіне, поступитися — економічними або військовими методами, а також поставками ще більшої кількості зброї Україні, бо я хочу бути найвеличнішим лідером у світі»? Чи його реакцією стане: «Мене це не цікавить, як в Афганістані. Я уклав угоду — тепер хай Папа Римський або європейці цим займаються».

Коли я спілкуюся з американськими друзями, вони завжди кажуть, що найімовірнішим є другий варіант. Але ми не знаємо напевно. У Трампа величезне его. І якщо Путін зайде надто далеко, цілком можливо, що Трамп відчує себе особисто ображеним і відреагує інакше. Найгірше те, що в Європі живе 500 млн людей, але вона абсолютно слабка. І це видно по сфері безпеки — там Європа виглядає майже як карлик. У підсумку лише Трамп зі своїм великим молотом залишається тим, хто здатен чогось досягти.

- Одразу після саміту на Алясці ми побачили російські безпілотники в Польщі. І, знову ж таки, одразу після Аляски стало відомо, що Пентагон може скоротити деякі оборонні програми для східноєвропейських країн, які межують з Росією. Це якось пов’язано між собою?

- Трамп сказав, що хоче збільшити кількість військ у Польщі (під час зустрічі з президентом Польщі Каролем Навроцьким в Овальному кабінеті). Я не думаю, що між Трампом і Путіним на Алясці справді була якась угода. Думаю, Путін і надалі тестуватиме ситуацію й надсилатиме багато дронів. Він сказав, що хоче мирних переговорів. Разом із цим Путін постійно атакує Україну, повторюючи, що це була випадковість. З іншого боку, Трамп каже, що дуже розчарований Путіним. Але, як я вже казав, виникає питання — чи настане момент, коли він скаже: «Досить. Я головний ковбой у салуні, і ти маєш слухатися мене»? Чи скаже: «Мені байдуже»?

Побачимо. Але принаймні ми повинні втримати його в «салуні» — навіть якщо це не найприємніша річ. Але, звісно, канцлер Мерц, на мою думку, наразі справляється добре. Координація з британцями й французами теж є. З поляками це завжди трохи складно для німців через історію, а також через останні президентські вибори, які не були для нас дуже сприятливими. Але, попри це, ми маємо певну координацію. У Німеччини є зовнішньополітична позиція, яка звучить одним голосом — і це позитив. І ми маємо зберігати цю узгодженість.

- Чи вірите ви у виведення військ США з Європи? Це питання широко обговорюється в адміністрації Трампа.

- Є військовий і політичний аспекти. Коли я спілкуюся з високопоставленими німецькими генералами, вони завжди кажуть, що у військовій сфері нічого не змінилося — обмін інформацією та співпраця з американською стороною тривають. Але саме вони не платять «по рахункам». Рішення ухвалює не Пентагон, а Білий дім. А Білий дім, я б сказав, і досі не сприймає Росію як загрозу для США. Вони не відчувають загрози з боку Путіна. Хто здобуде перевагу на євразійському континенті? Я думаю, що особисто Трампу байдуже. Якщо Путін буде достатньо сильним і поставить європейців під свій непрямий контроль — нічого страшного, поки я (Трамп) можу займатися своїм бізнесом далі.

Багато хто очікував, що після події (скандалу — Ред.) в Овальному кабінеті 28 лютого, США оголосять про вихід із Європи, навіть про виведення ядерної зброї. Але нічого з цього не сталося. Восени ми, ймовірно, побачимо новий стратегічний огляд (національна стратегія оборони США, яку готує Пентагон — Ред.), і, можливо, кількість американських військ буде скорочена. Але, ймовірно, це стосуватиметься лише тих підрозділів, які були додані після 2022 року (після початку повномасштабного російського вторгнення до України попередній президент США Джо Байден збільшив чисельність американських військ в Європі приблизно на 20 тис. — Ред.). Тобто, це не повне виведення. Я вважаю, що база в Рамштайні є надзвичайно важливою для них (американців — Ред.), як і інші бази. І мені здається вкрай малоймовірним, що вони виведуть свою ядерну зброю з Європи.

Отже, все не так погано, як ми думали. Але ключове питання — як це сприймає Путін? Якщо Путін вважає: «Дональд слабкий, якщо я перейду кордон (НАТО — Ред.), Дональд нічого серйозного не зробить», — це тільки підштовхує його до цього кроку. А якщо в нього з’являється страх, наприклад, після удару по Ірану за участі бомбардувальників B-2: «О, можливо, Дональд надішле свої B-2, і для мене це погано» — тоді він, безперечно, захоче уникнути військової конфронтації зі США. Отже, все залежить від того, як всі ці дії сприймаються в Кремлі. Єдине, що ми можемо зробити — це переозброїтися, бути єдиними в Європі, бути сильними, підтримувати Україну більше, ніж ми це робимо зараз, і намагатися поступово заміщувати американські військові технології. І також робити все можливе, щоб Трамп залишався «у грі».

- Які сценарії розвитку війни Росії проти України ви бачите? На мою думку, перший — це війна на виснаження, що триває. Другий — це російське «так» призупинити війну, що означає ризик нападу Росії на одну з країн-членів НАТО до 2029 року.

- Це не єдина передумова. Росія теоретично могла б зробити це прямо зараз, оскільки у них достатньо військ. Але, якщо буде своєрідне перемир’я й замороження лінії фронту, у Росії буде більше варіантів. Але вони не зробить цього, коли українські сили будуть більш здатні завдавати глибоких ударів, зокрема по російській нафтовій промисловості. Тож, якщо, можливо за допомогою Заходу та Америки, продовжувати ці удари, Росії буде занадто боляче продовжувати цю війну, бо люди не отримуватимуть газу тощо. Тому глибокі удари по російських військових та економічних цілях дуже важливі.

Іраксько-іранська війна тривала 8 років. Але потім Ірак почав бомбардувати Тегеран, і тоді іранці сказали: ні, ціна занадто висока. Якою може бути ця висока ціна для Путіна? Я би сказав, що це українські удари по глибоким російським тилам, які підвищать для нього ціну цієї війни.

За такого позитивного сценарію, ми матимемо більш ефективні глибокі удари, і тоді Путін каже: «Гаразд, я зупиняюся, заморожую ситуацію».

Інший сценарій — це продовження сьогоднішньої війни на виснаження. І тут виникає проблема. Українські війська демонструють фантастичну роботу. Але у них закінчуються ресурси — зокрема людські. Росія має 140 млн населення. Україна… Ми вже бачимо, що підрозділи, які направляються до Німеччини (на навчання — Ред.), відчувають брак особового складу. Кожна армія і кожне суспільство має свою межу, після якої стає неефективною.

Росія, здається, може продовжувати війну довше, ніж Україна. Росіяни несуть великі втрати, але вони повільно просуваються. Отже, це повільна поразка, крок за кроком для України. Як ми можемо це зупинити? Ми можемо зупинити це лише за умови масових інвестицій США у можливості глибоких ударів тощо. Але вони цього не зроблять. Наскільки мені відомо, в України дефіцит бюджету на наступний рік близько 60 млрд євро. Німеччина покриває 9 млрд. Хто ще в Європі готовий його покрити? Це ж лише кілька країн. Це не весь ЄС.

Маю на увазі, що Франція -, по суті, банкрут, тощо. Тож, оцінюючи все це, якщо не з’явиться якийсь «game changer» (фактор, що змінює правила гри) в кількох країнах, можна приблизно підрахувати, коли та де станеться прорив?

- Але ж Німеччина — найбільший серед країн ЄС військовий донор України.

- Але, здається, варіанти, які вона має, обмежені. Франція багато говорить, але її можливості — обмежені.

- Франція багато говорить про «коаліцію охочих». Чи бачите ви шанс, що західні війська можуть з’явитися в Україні?

- Ні. Я вважаю, що це виключно дипломатична риторика, яка має сенс у дипломатичних колах. Якщо ви сидите за столом переговорів із Трампом і кажете: «Якщо потрібні війська — ми це зробимо», — це аргумент, що звучить за лаштунками у дипломатичних переговорах. У реальності я бачу західноєвропейські війська в Україні лише у випадку, якщо Росію буде переможено. Але навіть якщо Росія скаже: «Так, у нас перемир’я…» — вони ніколи й нізащо не погодяться на присутність європейських військ в Україні.

І тоді виникає велика дискусія: мовляв, війська не на передовій… Але навіщо тоді взагалі надсилати війська в Україну? Це не має сенсу. Якщо ви надсилаєте війська — ви маєте надсилати їх на фронт. Це моя позиція. Щоб було абсолютно зрозуміло: «Ми (Захід — Ред.) хочемо запобігти новому витку війни, якщо ви (Росія — Ред.) збираєтеся воювати — вам доведеться воювати з нами». Але я не бачу, щоб це було так. Я не бачу такої волі в Німеччині. У країні, яка навіть не здатна відновити військову службу. І я не бачу цього навіть у німецьких військових — когось, хто мав би бачення чи чіткий план, як завершити цю війну.

Те, що я чую від них, — це підтримка української оборонної промисловості, виробництво більшої кількості дронів, ударних дронів далекого радіусу дії — щоб зробити війну більш затратною для Росії.

Прапор Швеції / © pixabay.com Погода / © Pixabay Курс валют / © ТСН.ua Наслідки обстрілу Запоріжжя