До останнього не могла знайти сили: борчиня Марія Винник перемогла заради брата, який загинув на війні

23-річна українська спортсменка Марія Винник на чемпіонаті світу з боротьби в Загребі (що проходив з 13 по 21 вересня)  стала срібною призеркою у ваговій категорії до 59 кг. На шляху до фіналу вона здобула три переконливі перемоги, не втративши жодного очка у сутичках з Ерікою Богнар з Угорщини (10:0), Отеллі Хое з Норвегії (11:0) та канадкою Лоуренс Боурегар (10:5). У вирішальному ж поєдинку вона поступилася японці Сакурі Оніші (8:17).

Це «срібло» вартує більше за будь-яке «золото», адже Марія виходила на килим на тлі особистої трагедії. Напередодні турніру на фронті загинув рідний брат Марії - Тарас. Трагедія сталася 2 вересня, а турнір починався вже 13-го. Вона знайшла в собі сили боротися і перемагати. Як їй це вдалося, Марія розповіла в інтерв'ю Коротко про.

Після фіналу відчувала сум, нереалізований свій потенціал

- Ви присвятили свою медаль брату, який загинув, захищаючи Україну. Як ви налаштовувались на змагання після того, як у вашу сім’ю прийшло таке горе? Що допомогло знайти сили на виступ?

- Чесно кажучи, до останнього не могла знайти в собі сили. Намагалася заглушити в собі будь-які емоції, бо було надзвичайно важко. Кілька днів ми всією сім'єю майже не їли й не спали. Але це наша улюблена справа - іншого виходу не було: треба було їхати та боротися.

- Яким був ваш брат?

- Перш за все хочу сказати, що він був надзвичайно доброю людиною. Для нього завжди в пріоритеті була сім’я. Де був він - там завжди панували сміх і радість.

- Незважаючи на трагедію і біль, ви дуже потужно провели турнір, не дали суперницям жодного очка і спіткнулися лише у фіналі. Чого не вистачило?

- Після фіналу відчувала сум, злість на себе, нереалізований свій потенціал. Знаю, що спроможна на більше. Чомусь зловила ступор у фіналі - напевно, тому, що майже два роки не мала міжнародної змагальної практики, а це дуже важливо.

- Які цілі ставите перед собою в майбутньому?

- У нас із сестрою (Соломія Винник - сестра-близнючка Марії, яка також займається вільною боротьбою. - Авт.) тільки найвищі цілі, і ми продовжуємо працювати заради перемог. І не тільки в спорті, а й у житті загалом - попереду ще багато планів, які чекають на втілення.

Наш вид спорту - це здебільшого про надзусилля

- Чому почали займатися саме боротьбою? Пам'ятаєте момент, коли зрозуміли: «це моє»?

- Ми з сестрою одержимі цим видом спорту - цим адреналіном, перемогами й емоціями, які можна відчути тільки тут.

- Як ви справляєтеся з моментами, коли «не йде»? Були періоди, коли хотілося кинути спорт?

- Моментів, коли «не йде», насправді дуже багато (сміється). Протягом кар'єри було чимало випробувань на міцність: травми, провали, біль, істерики і сльози майже кожного дня, відчуття, ніби ти на самому дні. Головне - знайти в собі сили відштовхнутися від неприємностей і рухатися далі. Мені здається, що наш вид спорту - це здебільшого про надзусилля.

- Що вас більше загартувало: перемоги чи поразки? І яка поразка навчила більше, ніж будь-яке «золото»?

- Однозначно більше загартували поразки й випробування, але саме перемоги додали віри в себе. Перемога породжує перемогу.

- У вас є «ідеальний бій»? Такий, після якого ви вийшли і сказали: «Це було на всі 100%»?

- Насправді, багато поєдинків у пам'яті, намагаюсь отримувати задоволення від боротьби під час бою.

- Чи є суперниця, яку ви хочете перемогти особисто - не заради медалі, а для себе?

- Так, звичайно, хочеться перемагати найсильніших! Особливо приємно перемагати тих, від кого зазнавала поразок.

- Як ви змінилися як людина завдяки боротьбі? Що вона дала - не в плані титулів, а в душі?

- Завдяки їй я розвинулася як особистість, проходячи через усі ті важкі випробування, формуючи себе болем і терпінням.

Я знаю, що всього, чого я хочу, я доб’юся, і головне - вкладати в це щиру віру, чому мене також навчила боротьба.

«День - не день» без розмови з сестрою

- Які три слова описують вас не як спортсменку, а як людину?

- Доброта. Відкритість. Амбітність.

- Що робить Марія Винник у день без тренування? Є якісь «маленькі радості», без яких день не день?

- Не люблю сидіти на місці чи просто лежати вдома. Зазвичай це прогулянки з близькими, активний відпочинок, нові місця, емоції та враження. А «день - не день» - це без розмови з сестрою.

- Ви боретеся під прапором України в складний час. Що для вас означає бути частиною збірної саме зараз?

- Кожен вихід на килим під прапором України - це можливість показати світу нашу силу, незламність і віру в перемогу.

- Що б ви сказали дівчинці з маленького українського міста, яка мріє про великий спорт, але боїться?

- Велике бажання й одержимість справою творять справжні дива. А якщо це бажання ще й підкріпити вірою - все обов'язково вийде.

- Про що мрієте?

- Мрію, звичайно, про олімпійське золото і використати весь свій потенціал у спорті. Хочу жити у вільній і сильній країні, де наші люди більше ніколи не будуть гинути. Мрію багато подорожувати, пізнавати світ і відкривати нові горизонти своєї особистості. Також хочу створювати масштабні проєкти й допомагати людям.

Дуже особисте

В пам'ять про брата

Після виступу дівчина написала на своїй сторінці в Instagram допис, присвячений пам'яті брата.

Хочу присвятити цю медаль тобі, ти так завжди щиро радів за наші перемоги, так пишався…

Ти завжди, у будь-якій ситуації, де б не знаходився і які б життєві проблеми не виникали, казав: «Та все буде ок, Мерь». Ти сприймав усе з усмішкою, і там, де був ти - завжди було весело й радісно.

Як ти завжди казав: «Я вас обожаю».

Частина мого серця назавжди пішла разом із тобою, щось у мені померло того дня.

Життя так часто пролітає фоном. Ми не помічаємо важливих моментів, не цінуємо час, ставимо неправильні пріоритети. А треба іноді просто озирнутися: на це життя, на тих, хто поруч. Сказати, як сильно ми їх любимо, запитати, що на душі, і просто поговорити. Навіщо відкладати все «на потім», якщо життя показує, що «потім» може й не настати?

Ти можеш бути спокійним за свого сина. Ми разом зробимо все, щоб дати йому найкраще життя. Але воно ніколи не буде «найкращим» без тебе, рідний.

Тепер ми шукаємо твої сліди повсюди: у твоїх піснях, відео, голосових повідомленнях, у твоєму образі в нашій пам’яті. І він завжди перед очима…

Спи спокійно, Тасік.