Від правди до неправди всього один крок, але великі наслідки

На наших очах відбулося стрімке зростання інформаційних засобів. Колись винахід друкарства створив такі масові джерела як книги й газети, а вони вже створили інший світ. Потім прийшли кіно і телебачення — і світ знову змінився, оскільки візуальна картинка іноді діє сильніше за слово. Черговий етап трансформацій прийшов з інтернетом. Якщо раніше автором-творцем ставали одиниці, то сьогодні читач-глядач і автор помінялися місцями. Тепер кожен може бути автором, завойовуючи свою частку уваги масової свідомості. Тобто спочатку прийшов масовий читач-глядач, сьогодні час масового автора. Тікток — останній такий приклад.

Ми живемо одночасно у світі й правди, й обману. Можна так вважати, оскільки часто ми не говоримо правду або не згадуємо всю правду, а тільки ту, яка влаштовує нас самих. Газета «Правда» теж була правдою для одних і неправдою для інших. Це в принципі цікава здатність людини говорити неправду. З правдою зрозуміло, вона перед очима, а неправду ще треба придумати. При цьому неправдою не можна вважати літературу і мистецтво, хоча за ними стоять фіктивні персонажі. Але часто вони впливають на нас сильніше, ніж реальність. Література і кіно, прийшовши до «влади», створювали нові світи. Сьогодні творцем іншого світу може стати кожен. Кожен може продукувати інформацію, але не кожному дано породжувати нові смисли.

Правда розчиняється в інформаційному просторі, оскільки нічим не відрізняється від неправди для читача. Ось цей дивний клубок правди-неправди весь час отримує нові імена. Це і когнітивна війна, і онтологічна війна, це і стратегічні комунікації зі стратегічним наративом... При цьому машини породження правди-неправди стають усе сильнішими. Сьогодні на наших очах до них додався і тікток. Але незмінним правилом залишається одне: перемагає той, кому повірить масова свідомість. Важлива не тільки відповідність дійсності, але і те, кому повірять люди. Навіть Пушкін писав: «Ах, обмануть меня нетрудно… Я сам обманываться рад!».

Правда не може перемогти брехню, якщо їй не допомагати. Сьогодні ми починаємо розуміти цю дивність нашого світу, коли справжня правда потрібна тільки в точних науках, а всі інші прекрасно обійдуться і без неї. І це, як не парадоксально, створює новий тип інформаційного впливу. Адже ми не будемо стверджувати, що без художньої літератури, а вона по суті є вигадкою, наш світ стане кращим. Вигадані історії привертають навіть більше уваги, ніж справжні. І вони цікаві ще й тим, що живуть довше. Газетна замітка завтра помре, а розповідь може передруковуватися і через століття.

Напевно, єдність думок і розумінь важливіша за саму правду. При єдиній картині світу ми всі починаємо бачити один варіант світу. З цієї причини будь-яка сучасна війна одночасно є й інформаційною війною, в рамках якої визначається «хто правий і хто винен». Тобто потрібні дві перемоги одночасно: на полі бою і в мізках громадян, своїх і чужих.

Росія сьогодні посилює покарання за створення і тиражування неофіційних варіантів світу. Ленін першим вислав такі «голови», що забагато писали, у 1922—1923 роках. Сталін пішов тим же шляхом, щоправда, створивши для цього ГУЛаг усередині країни. У Путіна ведеться боротьба з «іноагентами». Причому ця боротьба набуває вселенських масштабів.

Ось новини з російського інформаційного фронту: «Якщо раніше кримінальну справу проти “іноагента” можна було порушити лише після двох адміністративних штрафів за “недотримання порядку діяльності”, то тепер для цього буде достатньо одного.

Голова Держдуми В’ячеслав Володін обґрунтував ці зміни, внесені до Кримінального кодексу РФ, необхідністю “захистити Росію від втручання недружніх країн”, а також “захистити інтереси” росіян і “забезпечити безпеку держави”. “Відповідати за свої дії за всією суворістю” повинні й ті, хто перебуває за кордоном, заявив Володін», — пише російська служба DW.

І ще трохи «статистики» звідти ж: «Голова комітету Думи з безпеки Василь Піскарьов, представляючи ініціативу, зазначив, що це вже 45-й закон про “іноземних агентів”, прийнятий російським парламентом. За його даними, у 2023—2025 роках на “іноагентів” було складено 1620 адміністративних протоколів».

І ще думка Піскарьова з російської «Парламентської газети»: «Іноагенти — це не просто ті, хто “випадково” потрапив під іноземний вплив, а реальний інструмент антиросійських сил, спрямований на підрив безпеки і руйнування суверенітету Росії».. Він також підкреслює: «У реєстрі Мін’юсту Росії зареєстровано 844 чинних іноагентів, понад 40 відсотків із них систематично порушують закон. При цьому значна частина з них перебуває за кордоном».

Він наголошує: «Це необхідний захист держави від тих, хто працює на ворога, і потужний сигнал усім, хто думає, що може зрадити Батьківщину без наслідків! Боротьба за суверенітет — це боротьба за майбутнє Росії. І ми будемо її вести рішуче, системно і без зупинки!».

Гучні слова завжди небезпечні, оскільки перестають бути просто словами, а стають інструментом, який руйнує колишню картину світу.

Ось і Вєрка Сердючка теж стала ворогом: «Правоохоронні органи розглядають можливість заборони на в’їзд до Росії українському артисту Андрію Данилку, відомому під псевдонімом Вєрка Сердючка. Чим артист небезпечний для Росії, пояснив керівник Федерального проєкту з безпеки та боротьби з корупцією Віталій Бородін: “Зараз на хвилі СВО моніторять усіх, і силовики моніторять, і ми відстежуємо тих людей, які українського походження”», — писав пропагандистський сайт «Царьград».

Війна змінює якщо не всі, то багато правил. Ми в принципі живемо в глобальному періоді зміни правил, який стрімко набирає силу. Комунікації не могли залишитися осторонь. Адже вони — найживіший компонент соціуму. І найдовговічніший. Гармати стріляють і замовкають, а слова живуть вічно...