Китайський навідник

У ніч на 5 жовтня по Україні працювали не лише російські ракети й «шахеди». Ще над нашими західними регіонами, які прийняли на себе основний удар, тихцем пройшов рій китайських розвідувальних супутників.

Щонайменше три апарати лінійки Yaogan-33 по кілька разів відпрацювали над Львовом і смугами західного повітряного простору. Це мені не Буданов розповів під пивко. Про це таємниче співпадіння написав «Мілітарний», джерелом якого є публічний сервіс Heavens Above. Він відстежує орбіти супутників. Там усе видно, якщо не лінуватися.

Картина проста. Того дня з опівночі до 11:30 ранку над Львовом фіксували дев’ять проходів трьох Yaogan-33. Близько шостої ранку зайшов і оптичний Yaogan-34. Він, за прогнозом, мав зробити сім витків над регіоном упродовж дня.

Тобто російський удар іще триває, наші ППО ніхто додому не відпускав. І тут на нашу шахівницю «випадково» сідає китайська пара зайвих очей. Після цього ми всі маємо щиро дивуватися, як так вийшло? Невже росіяни зробили технологічний прорив? Чи ППО в нас якась не така?

Я не люблю забивати собі баки. Коли Москва десь не влучає, завжди можна «підказати братикам» точніше. Тим паче, Пекін любить таке. Супутники в нього, нагадую, літають заради наукових експериментів та моніторингу стихійних лих. А про коригування дронових ударів по житловій забудові нічого не попереджали, еге ж? Отже, можна.

Орбітальна архітектура серій Yaogan дає можливість постійно тримати у вікні Україну. Понад 60 апаратів різних серій можуть працювати по нашій території. Це низькі орбіти, приблизно 700 кілометрів. Повний оберт становить десь 90 хвилин.

Старіші покоління ми знаємо краще. Перший Yaogan-1 ніс L-діапазонний SAR із двома базовими режимами. Між Yaogan-1 і Yaogan-33 — півтора десятиліття різниці. У плані технологій справжня прірва. Але літають сюди не лише старі супутники. Бо, мабуть, комусь треба якомога якіснішу картинку в момент ударів.

Це очі й вуха, яким не потрібна ясна погода, аби зчитувати логістику, пускові позиції, розгортання резервів і повсякденне життя нашої інфраструктури. Поки на землі лунають прильоти від російського удару, десь нагорі у той самий проміжок часу відпрацьовує пара супутників. Звісно, виключно наукових.

Офіційний Пекін і далі додержується формули «ми нікого не підтримуємо». Але факти чомусь доволі вперто це спростовують. Служба зовнішньої розвідки України на початку жовтня 2025-го нарешті прокинулась та прямо зафіксувала передачу Росії китайських супутникових даних. Не проти стихійного лиха, а для ракетних ударів по нас.

RUSI пише про поглиблення військово-технічної кооперації: від комплектування і навчання десанту до обміну тактичними практиками. Щороку китайці допомагають росіянам нас убивати. І щороку комусь хочеться сперечатись.

Нехай такі люди ідентифікують своє житло як штаб «Азова» за пару годин до того, як над ним пролетять російські супутники. Дізнаються дуже багато цікавого про мирні плани Пекіна та його наукові пріоритети.

Ще одне заперечення, яке люблять озвучувати пацифісти-теоретики: мовляв, супутники ж не лише над Україною літають, це стандартні орбіти. Так, літають усюди. Але проблема не в тому, що апарат пролетів із півночі на південь. Проблема в тому, як накладаються китайські графіки польотів на російські пуски. І вже не вперше.

Ще б зрозуміти, хто «свої».

Реалісти давно відмовилися від наївності зразка 2022 року, коли в Києві (і не лише там) дехто сподівався на «миротворчу роль» Китаю. На жаль, реалістів завжди меншість.

Війна дуже швидко розрізняє інтонації. Найкоротший спосіб перевірити наміри держави — подивитися, з ким працює її політична еліта, промисловість та військовий апарат включно з розвідкою. Китай чомусь у всіх цих категоріях ставить саме на Росію.

Дуже, дуже нейтрально. Надзвичайна нейтральність за всіма напрямами водночас. Мабуть, зараз так повірю, що вперше в житті почну всерйоз читати заяви брехунів з китайської Компартії, які вміють заперечувати на словах навіть власне існування та закони фізики.

Можна довго мірятися евфемізмами. Але Росія була та залишається виконавцем ударів по наших мирних містах. Китай як був провайдером її ситуаційної обізнаності, так і залишається. Тут немає «нейтральної науки» й «аполітичної космонавтики». Є спільна відповідальність за наслідки.

Навіть не сумніваюсь, що Китай знайде ще півтори тисячі пояснень, чому його супутники настільки мирно наводять удари російських ракет та безпілотників. Але той, хто мав хоч якийсь стосунок до війни, знає інше правило. Хто подавав твоєму ворогу набої, якими він убивав твоїх побратимів, — той і є таким самим ворогом.

І я не вірю в те, що Китай на якомусь повороті хронології «кине» Росію. Зараз він забирає її заводи, ресурси, глибоко інтегрує російську сировинну базу у свою промисловість. Натомість Кремль просить його лише про одне — допомогти воювати проти нас іще день, тиждень, місяць. Це надто вигідний процес для Пекіна.

Якщо спрацювало в РФ та Ірані, чому не вийде в США?

Легше повірити в те, що впадуть вони разом. Реваншизм ще ніколи ні до чого хорошого не призводив. Коли Китай виконає свою «історичну місію», як казав Сі Цзіньпін, «з омолодження нації», і йому вистрілять у голову — тоді, і лише тоді він відповість за свої вчинки.

Не до того. І не у разі поразки самої Росії; власне, тому Росію китайці і не збираються залишати на самоті.

Всі ці акти допомоги у суто терористичних акціях — те, за що китайців, як і росіян, чекає свій Нюрнберг. Тільки не треба забувати, що до нього доживуть як не всі судді, так і не всі підсудні.