Африка без ілюзій: чому там вірять Путіну, але готові слухати Україну»

Ефір Юрія Романенка з україно-американським журналістом і політологом Пітером Залмаєвим — це жвава, інтелектуальна розмова про те, як змінюється сприйняття світу та війни в Африці, як формується нова глобальна більшість і як Україна вписується в цю систему. Залмаєв, перебуваючи під час бесіди в Африці, розповідає про свої спостереження, зустрічі та реакції місцевих жителів на війну в Україні, а також про те, як Росія й Китай ведуть боротьбу за уми та вплив на континенті.

1. Африка як дзеркало глобальних змін
Залмаєв починає з опису своїх вражень від африканських країн — Кенії, Уганди, Південної Африки. Він зазначає, що сучасна Африка — це не бідний і забутий континент, а динамічний світ, у якому активно змагаються глобальні гравці. Китай будує дороги та інфраструктуру, Росія постачає зброю й веде пропаганду, США та Європа втрачають ініціативу. Африканці дедалі частіше сприймають Захід як лицемірний і колоніальний, а Росію — як «альтернативу». Цей образ, за словами Залмаєва, створюється завдяки масованій інформаційній кампанії Кремля.

2. Росія та її «чорна дипломатія»
Журналіст пояснює, що російський вплив в Африці базується не лише на пропаганді, а й на конкретних діях — військових контрактах, постачанні зерна, політичній підтримці авторитарних лідерів. Війна в Україні в африканській оптиці часто виглядає як «боротьба проти Заходу», а не агресія проти суверенної держави. Романенко й Залмаєв обговорюють, як ця маніпуляція успішно працює на континенті, де антиколоніальні настрої залишаються сильними.

3. Україна та втрачені можливості
Залмаєв наголошує, що Україна тривалий час ігнорувала Африку, вважаючи її периферією. Тепер, коли Росія й Китай активно заповнюють цей вакуум, Києву доводиться наздоганяти. Українська дипломатія лише починає створювати мережу контактів, пояснювати свою позицію й будувати культурні зв’язки. Романенко підкреслює, що це питання не лише дипломатії, а й цивілізаційного позиціонування — Україна має запропонувати Африці позитивний, чесний і партнерський образ, протиставлений цинічній імперській моделі Москви.

4. Глобальна більшість і нова реальність
Обидва співрозмовники говорять про те, що світ вступає в епоху багатополярності, де старі центри сили втрачають моральне й політичне лідерство. Африка, Латинська Америка, Азія більше не приймають західні наративи на віру — вони шукають альтернативи й діють прагматично. Залмаєв підкреслює, що це не обов’язково погано: «глобальна більшість» — це шанс для нового діалогу, але лише якщо Україна навчиться говорити зі світом на рівних, без менторства та комплексу жертви.

5. Роль медіа та битва за сенси
Велика частина бесіди присвячена інформаційній війні. Залмаєв ділиться спостереженнями, як російські наративи («НАТО нападає на Росію», «Україна — маріонетка США») домінують в африканських новинах і соцмережах. Кремль діє через RT, Telegram і мережу «м’яких посланців» — блогерів, аналітиків, священників. Україна, на його думку, повинна створювати власні англомовні й франкомовні платформи, виходити за межі звичного інформаційного бульбашки.

6. Африка як континент майбутнього
Залмаєв описує африканців як енергійних, підприємливих і амбітних людей, багато з яких мріють про розвиток, а не про революцію. Африка, за його словами, — це не бідність, а енергія зростання. Вона стане ареною нової боротьби за вплив, і Україна має посісти там своє місце — не як клієнт Заходу, а як партнер, що сам пройшов шлях боротьби за свободу й гідність.

7. Фінальні акценти
Розмова завершується філософським роздумом про цивілізаційне майбутнє. Романенко й Залмаєв погоджуються, що XXI століття — це епоха комунікації та культурної дипломатії, де переможе не той, у кого більше танків, а той, хто переконливіше розповідає свою історію. Україна, яка вистояла у війні, має моральний капітал і досвід, здатний надихати інші народи. Головне — навчитися цим капіталом користуватися.