Чому українці так люто борються між собою за владу

Коли я дивлюся на те, як частина з нас, отримавши мінімальну владу й визнання, починає несамовито боротися одне з одним за можливість отримати більше, чомусь думаю, що це якось пов’язано з сотнями років поневолення.

Силу, з якою більшість наших чиновників і частина громадянського суспільства борються одне з одним за владу та вплив, я можу порівняти хіба зі сценою з "Пекла" Данте — коли вони з Вергілієм спускаються до широкої, темної, брудної ріки – Стікс, у якій душі загрузли в болоті.

Ті, що піддалися гніву, б’ються, кусаються, топлять одне одного в багнюці, а ті, що пригнічували свій гнів, лежать під водою, бурмочучи слова злоби крізь бульбашки.

Як іншу алегорію можу сказати, що ми не вміємо цивілізовано поводитися зі своїм статусом, як бідняк не вміє поводитися з виграними в лотерею грошима.

Це стосується і егоїстичної та високомірної поведінки "зверху", і не завжди адекватних вимог "знизу".

Думаю, що через молодість нашої демократії в нас немає багатьох потрібних для функціонування суспільства культур: культури багатства, культури влади й культури служіння.

Іноді напруження, з яким ми боремося між собою, здається мені більшим, ніж енергія, спрямована проти агресора.

І це лякає. Це стосується передусім тих, хто далі від фронту.

Можливо, саме тому багатьом військовим дедалі важче даються вилазки в тил.

Оригінал