Ковбої-головорізи

Якщо вірити чи не останнім витокам із Вашингтона (зважаючи на дратівливі реакції, вірити є чому), Пентагон готує перезапуск армії. І ми зараз не про промови Трампа і Геґсета.

Промови без практичних кроків так і залишаються балачками. Та тепер тисячі співробітників американської воєнщини, від генералів до звичайних клерків-новобранців, підписують нові зобов’язання про нерозголошення. І готуються до вибіркових перевірок на поліграфі.

Наш канал веде декілька адміністраторів. Лише один із нас колись проходив поліграф, але вважає його маячнею. Інші не проходили та досі не мали такої потреби. Тож, якщо рахувати в середньому, життя жодного з нас існування поліграфу аж ніяк не змінило.

Х’юстон, у нас проблеми з плануванням.

Жодного шпигуна ця перевірка не спіймає на гарячому. Хіба толкового старого офіцера, в якого серце вже зовсім погане. Тому поліграф краще сприймати як атрибут того самого «не можна» у плані відкритого рота. Саме про нерозголошення, яке ми далі по тексту скоротимо до трьох літер NDA, і хотілось поговорити.

Архітектором цього плану називають заступника глави Пентагону Стіва Файнберґа. Звісно, потрібна була й політична надбудова, її легко прочитати вже у риториці міністра війни (чи ще оборони?) Піта Геґсета.

Витоки мають припинитись. Нелояльність має зникнути. Дисципліна має хоча б бути. Вертикаль — непорушна. Якщо чесно, при всьому скепсисі відносно персони пана Геґсета виникає одне питання. А чому ці тези викликають аж такий негатив у людей, пов’язаних із військом? Це звичайні армійські вимоги.

Може не подобатись, що пан міністр у приватному листуванні відправляв службові дані. Оце дійсно схоже на проблему. Але в озвучених нині тезах ніяких жахів не видно, хіба хтось зі сторони підкаже.

Трохи легше сприймати нові вимоги, згадуючи події в Україні. Депутати, що мають нахабство публічно розповісти про ротацію двох бригад, у результаті чого ця ротація зривається і ми зазнаємо втрат. Потужні експерти, які заради клікбейту беруться за теми, в яких ніколи не розбирались. Деякі військові, які самі собі Генштаб.

Можна сперечатись про свободу слова. Американці, звісно, можуть. Проте щойно починається справжня війна, ця свобода слова може коштувати великої крові. Про це чомусь люди далеко не завжди згадують, коли перед ними з’являється мікрофон та камера.

Юрист Марк Зайд уже встиг описати ці зміни в самому серці американської армії. На його думку, це не стільки про контррозвідку, скільки про відданість керівництву та нинішній адміністрації. Така собі зачистка швів на шхуні перед великим плаванням.

На тлі NDA і поліграфів органічно виглядає і новий режим мовчання для преси. Регулярні брифінги? Так, було діло. Та із січня система змінюється. Буде вам жменька зустрічей замість щотижневого ритму. А щоб ніхто не подумав, що це тимчасово, робочі місця для частини редакцій раптом зникають.

Нові правила акредитації забороняють збирати навіть несекретні крихти інформації без дозволу. Армія немов каже: «Якщо хочете писати про нас — хоч спитайте, що саме можна написати». Так, стара система була більш приємною. От тільки це не цінували й перетворили на конвеєр інсайдів.

Можна зрозуміти обурення ліберальних кіл. Утрачається елемент удаваного контролю, коли військові буцімто тобі (і лише тобі, юзернейм) звітують наприкінці кожного тижня. Та ще треба зрозуміти, як цього рішення не вистачало нам у 2022 році, коли черговий сюжет по телевізору навів росіян на цех танкового заводу. Таких епізодів було багато. Не покарали, в принципі, нікого.

Паралельним рядком іде окремий сюжет, такий собі спін-офф. Буквально днями, 3 жовтня, Піт Геґсет звільнив начальника штабу ВМС Джона Гаррісона. Це сталося за кілька днів після того, як Сенат затвердив Хунґа Као заступником міністра ВМС. Були дані, що Гаррісон замкнув на собі надмірний уплив на кадри й бюджет, обмежуючи роль новопризначеного заступника.

Конфлікт компетенцій? Класика жанру. Але в такому кліматі будь-яка боротьба за важелі виглядає не як внутрішній технічний спір, а як тест на ключове слово — лояльність. І це слово в Пентагоні зараз вимовляють без сорому.

Але ж про це попереджали прямим текстом.

Знову згадується міністерська промова «для своїх» перед генералами, яку половина аудиторії та, за підрахунками британських учених, щонайменше половина користувачів «твіттера» дружно не зрозуміли. Люди хапались за формулювання, обзивали процес показухою, ставили штамп політичного шоу. Тільки це чомусь перейшло до практичних кроків.

Еліту армії попереджали, що її лояльність знадобиться для чогось більшого, аніж режим регулярних військових навчань. Люди не повірили.

Одного з представників цієї еліти майже одразу звільнили. Люди не помітили.

То що має статись, щоб нарешті хтось щось помітив і вчасно повірив? Ви знаєте, що саме. Але, судячи з усього, простіше робити своє діло та не чекати на чуже прозріння.

Адмірале, пиши БРку!

Американська армія змушена робити непопулярні кроки, але вони зумовлені відсутністю бойового досвіду. Багато людей, які командували в Іраку, вже встигли вийти на пенсію. Афганістан перед утечею звідти важко сприймати як кузню цього досвіду. Сирію — так само.

Бойовий досвід завжди здобувається кров’ю. Ймовірно, у Штатів попереду свій Давидів Брід, свої Кринки, свій Вовчанськ. Але, принаймні, у них не буде свого Вугледара, де якийсь конгресмен заради хайпу написав у «твіттері» про перекидання десантури з іншого напрямку. Хіба це для них погано, скажіть чесно?

Витік інформації — ганьба в заголовках. Та лякає не це. Ми з вами застали час, коли за масштабом витоку ховається той операційний ризик, який він спричинив. Одне зайве слово в ефірі ЗМІ може скоригувати ворожий удар за півгодини.

Те, що ви щось не помітили – ваша проблема.

Чи можна сприймати все це як «репресії проти інакодумців»? Якщо хочете романтики, так. Якщо хочете реалій — це схоже на стандартну процедуру оптимізації. Саме так знімають шари «анонімних джерел» і «чиновників, обізнаних із ситуацією», які роками грались у свою маленьку політику всередині великої державної.

Історія з ВМС є шматком того ж пазлу. Коли заступнику міністра з обраним мандатом ріжуть зони впливу якісь менеджери, яких ніхто не обирав — політичний центр починає міняти таких менеджерів. Звучить грубо, але так і є.

В демократію можна гратись там, де від цього не залежить виконання завдань армією. Бо, коли армія не виконує свої задачі, ніхто з нею у демократію чомусь не грається. Так само немає демократії у рятівників під час потопу, а коли вони не впорались — летять голови. Ще, мабуть, демократії немає на операційному столі, де за життя та стан пацієнта відповідає хірург.

1970-ті сильно крутяться в труні.

Підсумок буде вельми прозаїчним. Американська армія тепер точно не стає добрішою. Навіщо? Вона стає більш прямолінійною. Більш схожою на тих ковбоїв-головорізів, яких дуже не вистачає добрих два десятиліття.

Епоха відкритих даних дуже розбалувала людей. Хоча навіть в Україні, яка цей напрям провалила за спинами буквально героїчної армії, файли ДСК ніхто пачками не роздає. А коли хоча б одна деталь потрапляє в неконтрольоване публічне поле, до когось додому їдуть закриті труни.

Мабуть, ковбої-головорізи більш зацікавлені відправляти такі посилки до ворожих домівок, а не до своїх. Тому їхня армія й змінюється.