Чому саме Макрон винен у політичній кризі у Франції і як він опинився у глухому куті

Франція побила абсолютний рекорд: її прем’єр-міністр Себастьєн Лекорню подав у відставку менш ніж за добу після формування уряду.

– ЄП).

Про те, як Франція опинилася у цій ситуації і чого слід очікувати далі в умовах неконтрольованого зростання зовнішнього боргу країни, читайте в статті колишнього радника високого представника ЄС із закордонних справ та політики безпеки (2020–24) Закі Лаїді Трагедія Макрона.

Як президент зруйнував систему у Франції та чому не може побудувати нову.

Далі – стислий її виклад.

Щоб зрозуміти природу цієї кризи, потрібно пригадати 2022 рік, коли починався другий термін президента Франції Емманюеля Макрона.

Саме тоді були закладені підвалини нинішньої кризи.

У Франції парламентські вибори зазвичай відбувалися відразу після президентських, щоби популярність щойно обраного глави держави забезпечила перемогу президентського табору.

Це відкриває можливість для ефективної і узгодженої діяльності різних гілок влади.

Але у 2022 році, коли Макрон переобрався на посаду президента вдруге, цього не сталося.

Тому для того, щоб керувати країною, президенту часом доводилося "проштовхувати" через Національні збори закони, які не мали там підтримку більшості.

У Франції він має таку можливість: конституція дозволяє уряду ухвалювати закони без підтримки парламенту доти, доки парламент не відправить такий уряд у відставку.

Отже, французька система є гібридною – перш за все президентською, але водночас і парламентською.

Коли контроль над більшістю переходить до опонентів президента – ця система продовжує функціонувати (але становиться подібною до тієї, що діє у парламентських республіках).

Але усе ламається, коли в Національних зборах немає жодної більшості.

Це – найгірший випадок, і саме це ми бачимо сьогодні.

Парламент не є ані про-, ані антипрезидентським.

Нині в Національних зборах є три блоки приблизно однакового розміру: ліві, крайні праві ("Національне об’єднання") та блок правих і центристських сил (ця група загалом прихильна до Макрона; для спрощення будемо називати її "центристами").

І в цьому винен французький президент.

У 2024 році Макрон ухвалив рішення про розпуск Національних зборів.

Він зробив це після виборів до Європарламенту.

Так, партія президента програла ті вибори, але для розпуску парламенту об’єктивно не було підстав.

Сьогоднішня криза – прямий наслідок цього рішення.

Саме воно призвело до обрання парламенту, в якому немає жодної більшості, і змусило Макрона змінити трьох прем’єр-міністрів лише за 13 місяців.

Тим часом президент Франції готується призначити четвертого прем’єр-міністра, щоб виграти час і уникнути дострокових виборів.

Але якщо цей прем’єр також зазнає невдачі, тиск на Макрона з вимогою відставки буде колосальним.

Найкращим можливим сценарієм, схоже, є створення крихкого уряду, який протримається до президентських виборів 2027 року.

Але й цього гарантувати не можна.

Та хоча відповідальність Макрона величезна, у нинішній ситуації винна і безпорадність політичних партій Франції.

Всі вони зосереджені на виборах 2027 року і поводяться так, ніби вже мають абсолютну більшість, відмовляючись від компромісів.

Нинішня криза також випливає з повної відсутності згоди і навіть дискусії щодо майбутнього французької соціальної системи, яка має проблеми.

Докладніше – в матеріалі Закі Лаїді Трагедія Макрона.

Як президент зруйнував систему у Франції та чому не може побудувати нову.