Домашні тварини старого Києва: собак освячували у храмах, а голубів відвозили за місто
Коли б ми запитали у пересічного киянина, який жив на початку XX століття, «хто краще - кішка чи собака?», ми б зіткнулися зі здивуванням і нерозумінням. Нявкаючих і гавкаючих заводили тоді здебільшого з утилітарними цілями. Кішка має ловити мишей, а собака - охороняти подвір'я. «А ось голуби - це так. Це наше, це для душі», - отримали б ми відповідь. Мав рацію такий середньостатистичний киянин лише б частково. Голубівництво лідирувало як народне захоплення, та й звичні нам домашні тварини стрімко входили моду. Про те, кого заводили у своїх будинках наші предки, яким породам віддавали перевагу і скільки коштувало це захоплення - у матеріалі Коротко про.
Золоті рибки: талісман та ознака інтелігентності
Київ, осінь 1907 року. Біля входу в елітний ресторан Grand Hotel (розташованого на місці нинішнього Головпоштамту) велика черга. Публіка юрмиться в очікуванні відкриття виставки колекцій міських акваріумістів. Загалом таких у зимовому саду ресторану, оформленому у вигляді туфового гроту, представлено близько 50. Золоті рибки, гурамі та акантофтальмуси, трохи моллі та гуппі (рідкість у ті роки). А ще в окремому акваріумі - вітчизняні бички з Бугу, минь річковий та інші мешканці Дніпра.
Європейська мода на золотих рибок, що виникла в останній чверті ХІХ століття, дісталася і до Києва. Якщо не мали вдома власний акваріум, то подивитися на чужі скарби мріяли майже всі.
А активних акваріумістів було близько 1000 (що замало для чвертьмільйонного міста). Це були здебільшого заможні кияни - знать, купці та представники інтелігенції. Для перших - рибки у кришталевих чашах були елементом обов'язкового декору. Для других – ознака статусу, як важкий золотий ланцюг на шиї у 90-х роках XX століття. А для останніх - ще й ознакою гарного тону, причетності до культурного середовища. Створювалися товариства любителів акваріумістики, люди відвідували лекції та семінари. Так, всерйоз і довго говорили про правильний догляд за рибками в акваріумах.
Звичайно, на попит реагував і ринок. Рибки продавалися в десяти спеціалізованих магазинах на Хрещатику та Подолі. Ними обмінювалися на "пташиному ринку". Їх замовляли із-за кордону. В основному з Європи, рідше з Китаю чи Південної Америки. Ціна за пару варіювала від 1 до 10 рублів (трохи менше 1–10 тисяч гривень у сучасному еквіваленті).
А ще свято вірили, що золота рибка в будинку - це талісман, який приваблює щастя та благополуччя. Існувала практика (хоч і не повальна) освячення на Різдво чи Великдень акваріумів у церквах - «на удачу для дому».
У 1907 році виставка акваріумних рибок стала подією, про яку говорило все місто. Фото: glassbox-history.com
Голуби: голубеграми та київські високолітні
3 травня 1892 року. Біля пароплавної пристані на Поштовій площі шумно та святково. Біля причалу - пароплав, оздоблений прапорами та вимпелами. На палубі грає духовий оркестр. «Товариство голубиного спорту» проводить перші показові змагання поштових голубів. Прогулянкове судно, під зав'язку утрамбоване публікою, вирушає у бік Китаєва. Випущені в небо голуби доставляють адресні депеші (голубеграми). Першу - київському губернатору Драгомирову (фанату голубиного спорту), другу - медіапартнеру проєкту, редакції газети «Киевлянинъ».
Такі шоу згодом стають однією з улюблених розваг городян. Птахів відвозять і випускають подалі від Києва, аж біля Бреста. За доставлений лист беруть плату в 1 рубль (близько 1000 нинішніх гривень), а господар першого голуба, що повернувся, отримує приз до 75 рублів (на хвилиночку, близько 75 тисяч гривень!).
Лише зареєстрованих у товаристві голубівників на початку XX століття у місті було близько 400 осіб. Внесених до реєстру птахів - близько 10 000. Але скільки пернатих було у звичайних дворових голуб'ятниках, ніхто не рахував. Захоплення стало повальним, рідко який квартал обходився без своєї голубиної ферми.
«У Подолі, де тіснота, голуби – улюбленці дворів. Купці тримають їх у голуб'ятниках на дахах, випускаючи на волю, і їхній політ над Дніпром - видовище, гідне київських пагорбів», - писав Микола Закревський в «Описі Києва» 1868 року.
Особливою гордістю городян стала своя порода – київські високолітні, вони ж київські світлі. Їх вивели в середині XIX століття, і вже тоді відзначали енергійність, віртуозний політ та вміння за будь-якої погоди знаходити дорогу додому. Другими за популярністю були "київські черниці". Яскрава декоративна порода, представники якої робили в повітрі такі кульбіти, що дух захоплювало.
Ціни на птахів, залежно від породи, варіювалися від 50 копійок до 50 рублів за пару. Середня вартість зазвичай не доходила до десятки.
«Продається пара київських високолітніх голубів – чистої породи для спорту. Ціна 3 рублі. Поділ, лавка на Андріївському узвозі», - повідомлялося в оголошенні в газеті «Південний край» від 12 липня 1890 року.
Голубів теж було прийнято освячувати в церкві на Різдво та Великдень. Особливо на Подолі, де їх випускали у небо з молитвами за упокій предків. Вважалося, що це допомагає душам близьких піднятися на небеса.
Київські голуби – краса та привід для гордості городян. Фото: wikipedia.org
Собаки: бульдоги для купців та парки для дам із собачками
Маріїнський парк та Хрещатик із прилеглими до нього скверами у теплу пору року перетворювалися на величезний собачий майданчик. Продефілювати тут з вихованцем на повідку або з мініатюрним песиком у спеціальному кошику-сумочці вважалося статусно і престижно для кожного киянина, що поважає себе.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F11%2F9b49757f8e2ba0e218e9b20dff578569.jpg)
У квартирах тримали переважно маленьких, але життєрадісних собачок. Фото: violity.com
Цікаво й контрастно, що зовсім поряд на Софійській площі поліцейські заарештовували безхазяйних свиней, які забрідали туди із приватного сектору. Якщо господар не оголошувався, тварин відправляли на їжу арештантам. Але то інша історія. Собаки ж солідних панів і жінок на алеях парків були справою звичною. «На Хрещатику часто можна побачити дам із собачками, що свідчить про високий соціальний статус їхніх власників», - писали у «Киевлянинъ» 1912 року.
«У неділю Маріїнський парк стає центром прогулянок киян, де пані з маленькими собачками привертають увагу перехожих», - підтверджував журнал «Київська старовина» 1903 року.
Показово: саме «дами» та саме «маленькі собачки». Великих тоді у квартирах тримати було не заведено. Тільки для охорони будинків або у поміщицьких садибах. Так само як і особин великих мисливських порід.
Найбільш популярними породами тоді були англійські спанієлі, мопси, французькі бульдоги та, звичайно, пуделі і такси.
«У Києві у міщанських квартирах собаки - це такси, коротконогі пустуни, які гризуть тапки та гавкають на самовар. Господарі їх балують, як дітей - годують із рук і водять на ланцюгу Хрещатиком», - писав у листі до брата Антон Чехов 1888 року.
Ціни на цуценят залежали від «модності» породи, її унікальності та родоводу. Наприклад, купці, які віддавали перевагу бульдогам, готові були викласти за цуценя 50 рублів (під 50 тисяч гривень за нинішніми цінами). Корисні не лише у статусних виходах, а й у полюванні англійські спанієлі могли «потягнути» на 30 рублів за цуценя, а ось універсальна такса коштувала зазвичай 5–10 рублів (до 10 тисяч гривень, ціна, що відповідає сьогоднішній, до речі).
З усіх представників свійських тварин саме собак найчастіше можна було побачити поруч із церквами у дні головних релігійних свят. Їх, незалежно від розміру, масті та породи, прийнято було (хоч і не системно) освячувати для «захисту будинку».
Собачки на картині "Вид з Царського саду на Дніпро та Поділ", художник Володимир Орловський, 1887 г. Фото: ФБ Київ, жива iсторiя
Коти: непублічна більшість із містичним шлейфом
1909 року в Києві, на вулиці Гоголівській, 23, відкрився новий прибутковий будинок. Подія для тих часів пересічна, буденна. Але його зовнішнє оформлення – присутність на фасаді фігур котів – змусило говорити про це все місто. Дві метрові білі кішки із зеленими очима з боків від великого аркового вікна на першому поверсі відразу були названі «вартовими» будинку, що захищали його від нечисті. Будівлю назвали «будинком з кішками», незважаючи на те, що в його декорі присутні ще й сови з химерами. Загалом прибутковий заклад вийшов дуже пересічний, навіть квартири вийшли незручними та маленькими. А пізнаваність збереглася до наших днів. Сам цей факт - зайвий доказ особливого ставлення киян до котячої касти серед свійських тварин.
Публічна популярність кішок далека від тієї, що діставалася собакам, голубам і навіть акваріумним рибкам. Виставки з їхньою участю не проводилися, у світ (на прогулянки до парку) з ними не виходили, та й писали в газетах та дорожніх нотатках про них набагато менше. І при цьому котів у домоволодіннях було набагато більше, ніж будь-яких інших тварин: практично у кожному другому господарстві тримали свого мисливця за мишами.
Дохідний «будинок з кішками» став відомий у місті завдяки своєму фасаду. Фото: the-city.kiev.ua
Котам дісталася інша ніша у побуті предків. Левова її частка пов'язана з містикою та народними повір'ями.
«На Подолі баби кажуть: чорний кіт, що сам прийшов у будинок, - це душа предка чи захист від нечисті. Його не можна гнати, а треба годувати молоком, інакше лихо. Якщо ж кіт втік із дому перед святом, чекай на звістки недобрі», - писав у фольклорній збірці «Народні повір'я Київщини» Михайло Грушевський у 1890-х роках. Він же відзначав ще одну старовинну прикмету. У деяких сім'ях кота першим впускали в новий будинок, щоб він домовився з домовиком.
Шлейф містики тягнеться за котячими історіями навіть у газетних оголошеннях тієї доби.
«Віддам чорного кота, здорового, мишолов. Безкоштовно, але тільки в добрий дім, щоб не прогнівити долю», - знаходимо на сторінках газети «Киевлянинъ» за 3 квітня 1911 р.
А ось ще: «Втрачений кіт, чорний з білою грудкою, звати Димок. Господарі у смутку, вірте, він приносить удачу. Нагорода 7 руб.». Це вже газета «Кур'єр Київський» за 12 липня 1909 року.
Зверніть увагу на суму винагороди – майже 7 тисяч гривень у перерахунку на сьогодні. Пристойні гроші!
До речі, про ціни. Дворові коти зазвичай або віддавались просто так, або продавалися за символічні три копійки. Рідкісні гості - "кішки для дамських кімнат", такі як ангорські або перські - пропонувалися за суму від 10 до 30 рублів. Але і бажаючих купити, і продати таких тварин були одиниці. Більшість киян орієнтувалися на «мурзиків», підібраних на вулиці.
А ще котів і кішок освячувати в храми не носили навіть у великі свята. Церква не вважала цих тварин «диявольськими» чи «нечистими», але від гріха подалі обряди з ними не проводила.
Котами зазвичай на публіці не вихвалялися, але мешкали вони в кожному другому житлі старого Києва. Фото: violity.com
До речі
У Голосіївському лісі міг напасти вовк, а на диких котів оголошували полювання
Представники дикої природи в ті часи часто перебували в небезпечній близькості до людини.
В інструкціях для мандрівників писали: «Під час свого візиту до Києва не варто виїжджати на лівий берег: на шляху до Броварів людей часто загризають вовки. Така сама доля може чекати на тих, хто гуляє в Голосіївському лісі. Туди цивілізація ще не дійшла».
Вовки, лисиці, кабани і навіть ведмеді запросто могли зустрітися всього за кілька сотень метрів від будинків на околицях міста. Там регулярно проводилися облави. Серед інших цілей для полювання були і лісові коти. Їх тоді розплодилося дуже багато. Серед зоологів не було однозначної думки - це звичайні європейські лісові коти чи дикі колишні домашні.
«Ці звірі живуть у норах, у значній кількості розташованих на островах Дніпра в кучугурах, в ярах серед лісів, поводяться обережно. Забарвлення найчастіше чорне, рідше рябе і жовте зі смужками», — писав харківський зоолог Віктор Аверін.
Мисливці з ними не церемонилися, адже курей з подвір'я коти тягали краще лисиць, і в колекціях трофеїв шкірки котів зустрічалися набагато частіше, ніж інших лісових хижаків.
На тему
Першим київським поліцейським собакою був ердельтер'єр
Айрдель-тер'єр - так химерно називали тоді ердельтер'єрів, які стали мегапопулярними наприкінці радянських часів завдяки фільму «Пригоди Електроніка». У розшуковій поліції Києва 4 таких собаки з'явилися 1904 року.
«У Німеччині було придбано 4 собаки-шукачі породи айрдель-тер'єр обох статей. Сука на прізвисько Гексе вже кілька місяців прослужила в німецькій поліції, премійована на змаганнях службових собак і відзначилася при затриманні двох злочинців», - наголошувалося в «Звіті про діяльність розшукового відділення Київської міської поліції за 1902–1905 рр.».
Поліцейського Олександра Ерганта, призначеного бути кінологом, наперед відправили до Німеччини. Там він пройшов курси дресирувальників і повернувся назад уже з тваринами. Інновація коштувала скарбниці 695 рублів (приблизно 700 тисяч гривень у сучасному еквіваленті). Суспільство обурилося, мовляв, дорого, а бандитів можна й без собак ловити! Однак залучення шукачів дало разючий результат. Розкриття злочинів по гарячих слідах зросло більш ніж на 50%. Вже до 1908 року у Києві почали проводити виставки службових собак, які збирали повні трибуни публіки.
Перші поліцейські собаки з'явилися у Києві 1904 року. Фото: cripo.com.ua

