Ми вже знаємо, що Бетельгейзе має супутника – тепер учені відкрили дивовижну правду про нього

Що так схвилювало науковий світ?

Бетельгейзе – червоний надгігант у сузір’ї Оріона на відстані приблизно 548 світлових років від Землі. Це зоря наприкінці свого життя: її масу оцінюють у межах від 16,5 до 19 мас Сонця, а радіус сягає орієнтовно 764 сонячних. Вона відома непередбачуваними змінами блиску з кількома періодами. Один із її ритмів узгоджувався з можливим обертанням невидимого компаньйона, що підштовхнуло науковців обрати оптимальне вікно спостережень, пише 24 Канал з посиланням на ScienceAlert.

Розрахунки показували, що у певний момент зоря-супутниця має опинитись у найкращому положенні для фіксації. Тож команда задіяла низку інструментів і телескопів, і врешті вперше отримала зображення компаньйона, офіційно позначеного як α Ori B та неформально названого Siwarha. Цей знімок ви можете бачити на головній ілюстрації вище.

Паралельно з цим провели й рентгенівські спостереження за допомогою орбітальної обсерваторії Chandra, аби перевірити одну з провідних гіпотез: якщо поблизу Бетельгейзе є білий карлик або нейтронна зоря (а саме їх очікували там побачити), то акреція речовини з вітру надгіганта мала б породжувати відчутне рентгенівське випромінювання.

Що насправді обертається довкола Бетельгейзе?

Однак рентгенівського сигналу не виявили. Навіть враховуючи, що потужний зоряний вітер Бетельгейзе міг частково екранувати рентгенівські промені, повна відсутність їхнього спостереження практично відсікає сценарії з компактними об’єктами.

Замість цього дані найкраще узгоджуються з тим, що Сіварха – це молода зоря спектрального класу F, імовірно, ще на етапі свого остаточного формування й "осідання" до конкретного сталого розміру, в якому вона проведе все своє життя. За розмірами вона близька до Сонця або трохи менша, тобто кардинально поступається масивному надгіганту-сусідові.

Зараз учені вважають, що обидві зорі найімовірніше сформувалися разом близько 10 мільйонів років тому. Проте еволюціонують вони дуже по-різному: масивні зорі "вигорають" набагато швидше, тому Бетельгейзе вже підходить до фінальних стадій свого життя, тоді як у маленької Сівархи воно лише починається. Такий дисбаланс кидає виклик класичним моделям формування й життя подвійних систем, які передбачають більшу схожість у масах і розмірах між зорями зі спільним походженням.

Що далі?

Спостережуваний шестирічний період варіацій блиску надгіганта узгоджується з орбітою такого компаньйона. Подальші етапи вивчення дадуть змогу точніше виміряти орбіту, маси та взаємодію пари, а також зрозуміти, як супутник впливає на навколозоряне середовище Бетельгейзе. Раніше вчені писали в пресрелізі на NSF NOIRLab, що Сіварха має масу приблизно в 1,6 раза більшу за Сонце, коли вважали, що дивляться на білого карлика або нейтронну зорю, але тепер це може змінитися, оскільки зоря красу F має іншу густину та склад.

Результати роботи оприлюднені в журналі The Astrophysical Journal. Дослідницька команда підкреслює, що виявлення молодої зорі поруч із Бетельгейзе змінює картину еволюції системи: якби компаньйон виявився білим карликом або нейтронною зорею, історія взаємодії виглядала б зовсім інакше. Натомість тепер у фокусі – рідкісний приклад екстремально нерівної за масою подвійної пари, яку вдалося побачити й відрізнити на тлі однієї з найяскравіших зір нічного неба.

Що чекає на Сіварху?

На жаль, доля зорі дуже сумна. Зовсім скоро, за космічними мірками, Бетельгейзе вибухне надновою, а її супутниця опиниться прямо в епіцентрі вибухової хвилі й буде знищена.