Армійські правила соцмереж

Війна в нашій країні триває четвертий рік, але багато хто в тилу досі судить про неї за книжками та фільмами.

Стереотипи про фронт проявляються в будь-якій конфліктній дискусії між військовими та цивільними.

Форма надає своєму власникові додаткової легітимності – і посилює гучність його позиції.

А тому в тих, хто наважується йому заперечувати, виникає потреба в знеціненні.

Мобілізація.

Зарплати військових.

Розподіл відповідальності між тилом і фронтом.

Будь-яка тема, яка зачіпає публічний нерв, закономірно перетворюється на дебати.

Військових менше, але вони гучніші – і через це в багатьох виникає спокуса заглушити голоси, що говорять неприємне.

І найпростіший спосіб – це спробувати позбавити співрозмовника його символічного статусу.

"З окопів не пишуть".

Пам'ятаю, як у перший рік повномасштабної війни в батальйон на Харківщині привезли стос паперових газет.

Чотири сторінки, якась статутна назва й дивна суміш офіціозу з передруками всередині.

Газета була родом із дев'яностих, як, мабуть, і той полковник, який вигадав її друкувати.

Колись лінія фронту справді була інформаційним безлюдним островом.

Джерелами новин були дзвінки рідним і випадкові розмови.

Але відтоді старлінки принесли цивілізацію на кожен взводний опорний пункт.

Месенджери й соцмережі перестали бути ознакою тилу.

Відтепер кожен військовослужбовець вільний обирати собі дозвілля до смаку.

Поки одні дивляться порно, інші не менш захоплено сперечаються в коментарях.

Супутниковий інтернет подарував нашій війні онлайн-статус.

Керування боєм відбувається в Signal.

За розгромом ворожих колон штаби стежать у прямому ефірі.

Тил починає свій день із перегляду відео з поля бою.

І якщо вам здається, що солдат на нулі схожий на Робінзона – ви застрягли в минулому.

"У військового немає часу на соцмережі".

У середньому військовий побут на 90% складається з рутини і на 10% – із позамежжя.

Співвідношення може змінюватися від ситуації до ситуації, але в будь-якому разі це баланс, а не монополія.

До того ж кліповість соцмереж ідеально збігається з кліповістю армійського графіка, і тому соцмережі стають супутником будь-якого перекуру.

Саме тому ми залишаємося онлайн навіть тоді, коли вам здається, що не повинні.

Окрім того соцмережі – це найзручніший спосіб підглядати за тилом.

А заразом – щоб підтверджувати свої найгірші або найкращі (залежить від запиту) стереотипи про тих, хто за твоєю спиною.

Соцмережі — це квартирка в те життя, до якого кожен із нас хоче повернутися.

А тому в нас є на вас час — навіть якщо у вас на нас його немає.

"Форма занадто чиста".

У нас є чиста форма.

Ми стрижемося й голимося.

Попри аномальність того, що з нами відбувається, у нас є запит на нормальність – і ми її косплеїмо, як можемо.

На додаток це ще й спроба не втрачати зв'язок із собою довоєнним.

Армійська реальність провокує різні моделі поведінки.

З одного боку, війна не дає нам будувати плани.

Загадувати на завтра й відкладати "до кращих часів".

Твоє майбутнє туманне, твоїм теперішнім керують інші, а тому існує лише "тут" і "зараз" – і в цьому природа наших спонтанних покупок.

Війна привчає жити моментом, і тому багато хто спускає свої бойові на найнесподіваніші речі.

Знаю тих, хто під час служби купив собі автомобіль – бо втомився жити в режимі "відкладеного життя".

А буває й навпаки.

Коли невизначеність теперішнього змушує будувати собі в майбутньому зрозумілий і знайомий маяк.

Хтось через це бере в кредит квартиру.

Хтось одружується.

Хтось вступає до університету й двічі на рік їздить на сесію.

І якщо вам здається, що в людини у формі є лише одна правильна модель поведінки – раджу озирнутися навколо.

Абсолютна більшість із нас — учорашні цивільні.

Кожен із нас приніс в армію свої тилові звички.

І якщо завтра ви вдягнете піксель, то заберете із собою в ЗСУ всі ваші тилові "guilty pleasure".

Хтось із вас витрачатиме.

Хтось – заощаджуватиме.

Хтось вирішить відкласти життя "на потім".

Хтось житиме моментом.

Але що вас точно всіх об'єднає, так це міркування соцмереж про те, що гігієна, охайність і фінансова поведінка видають у вас "рядженого".

"Він служить у тилу".

Досить дивний докір, якщо чесно.

Присяга накладає купу обмежень.

Ти стаєш частиною системи, яка повністю регламентує життя.

Армія вирішує, що тобі їсти, де жити, чим займатись і як виглядати.

Ти перетворюєшся на армійське майно, і ЗСУ обліковує тебе так само, як танк чи викрутку.

Служба в тилу комфортніша за лінію бойового зіткнення.

Значно комфортніша за бліндаж.

І набагато складніша за будь-яке цивільне життя.

Бо поки ви перемогу обговорюєте – він в неї інвестує.

Власний час, комфорт і кар'єру.

Його географія може змінитися будь-якої миті.

Рівень його безпеки – так само.

Він належить країні, і саме вона визначає його функціонал.

Якщо вона захоче – він буде носити кругле і котити квадратне.

Якщо забажає – змінить його тиловий статус на фронтовий.

Коли тил починає дорікати військовому, що він служить не там і не так – це викликає подив.

Бо зазвичай це роблять ті, хто не хоче мобілізуватись навіть на тилові посади.

Всі ті, хто "тримають економічний фронт", "корисніші в тилу" та "ненароджені для війни".

Так, у військових є своя ієрархія.

Свій гумор.

Своя зверхність.

Але все це – жарти громадян Поліса.

Щоб мати на них право, треба стати частиною Поліса.

Скласти присягу і поїхати в район виконання.

Тоді весь арсенал іронії до ваших послуг.

Але не раніше.

Бо дорікати військовому в тилу можуть лише ті, хто робить для перемоги більше, ніж він.

А не ті, хто менше.

Не плутайте.

Павло Казарін.