Трамп транслює вимоги Путіна. Чому це не трагедія

Трамп знову «Не наш слоняра». Страшне. FT пише, що Трамп кричав на Зеленського, говорив «одесса мама» і погрожував, що Путін може знищити Україну. І це прям може налякати.

Якщо не дочитати, де це ж саме FT не пише, що у кінці Трамп погодився, з аргументами українців. Але чомусь всі читають тільки початок статті. Ігноруючи її завершення.

І ми всі читали чи чули, що президент США видав на виході. Про замороження по поточній лінії. Що цілком і повністю відповідає позиції України. Там немає про російську Одесу. Там навіть немає натяку на настирливе бажання Путіна обміняти український Донбас на українську частину Запорізької і Херсонської області. А ввечері у неділю Трамп окремо повторив, що має бути замороження по лінії зіткнення. То що це було тоді? Чому Трамп транслював вимоги Путіна?

З точки зору дипломатії і політичного здорового глузду це неможливо пояснити. Але ж ми про Трампа. Тут немає місця цінностям. Він відчуває себе модератором у бізнес конфлікті. І що він робить? Вмикає човникову трампоматію. Слухає Путіна і потім приходить до Зеленського. І транслює бажання Путіна. Бо це найшвидший шлях домовитись. Без заглиблення по суті. Плювати Трампу на суть. Якщо він озвучить вимоги сторони А і сторона Б погодиться, то буде угода.

Якщо ні, то ні. То знов все спочатку. Тому трансляція вимог Путіна – це не трагедія. Це просто правила гри. Це було б неймовірно, якби Трамп був нашим другом. Але він ним не є. Він позиціонує себе як модератор. Поговорив про томагавки, домігся розмови з Путіним.

Поговорив із Путіним – прийшов із вимогами Путіна до Зеленського. Зеленський не погодився – ну ні так і ні. «Не прокатіло». І тому повертаємось на початок процесу. Де в умовах задачі є, що не буде прямих санкцій на Росію. І не буде прямої допомоги Україні.

Нічого нового. Стандартний Трамп. І що тоді важливо? Що підтримка Європи зростає. Що репараційний кредит. Що ціна на нафту. На зустрічі у Білому домі не сталось дива. Але й не сталось трагедії. І стратегічна позиція України продовжує покращуватись з допомогою ЄС і на тлі виснаження ресурсів Росії.

І точно не важливо, що там у моменті у голові у Трампа. Бо завтра буде щось інше. Тим більше, тиск хоч і не прямий, а йде на Росію. І суспільство США не дає цілуватися з Путіним, навіть якби Трампу хотілося. І тунель між Аляскою і Чукоткою, який веде з одного тупика в інший тупик нічого не змінює так само, а скоріш яскраво демонструє можливості домовитись сучасного США із сучасною Росією.

І так, у цьому рівнянні немає завершення війни післязавтра і виборів за три місяці. Соррі, українські політики. Але це їх особисті сексуальні проблеми і очікування.