Мая — бізнесмени: археологи знайшли під водою унікальний солеварний комплекс

На півдні Белізу археологи виявили неушкоджений солеварний комплекс мая, прихований під товщею мангрового торфу в лагуні Пунта-Ікакос. Відкриття, здійснене під керівництвом докторки Гізер Маккіллоп та доктора Е. Корі Сіллза, кардинально змінює уявлення про життя та господарство прибережних спільнот мая, повідомляє Arkeonews.

Комплекс, відомий як Чо-ок Аїн, датується пізньокласичним періодом — близько 550-800 років н.е., і входив до великої мережі соляних господарств району Пейнс-Крік. Саме ці поселення забезпечували міста мая у внутрішніх регіонах стратегічно важливим ресурсом — сіллю. Археологи називають це відкриття безпрецедентним, адже воно дає змогу побачити дерев’яну архітектуру, що зазвичай не зберігається.

Під шаром торфу дослідники знайшли 56 дерев’яних стовпів і три пальмові палі, які окреслювали чотири споруди. Серед них — житлове приміщення, дві кухні для виробництва солі та окреме місце для збагачення розсолу. Анаеробне середовище мангрових відкладень зупинило процеси гниття, що дозволило зберегти архітектуру у винятковому стані.

“Мангровий торф створив ідеальні умови для збереження і вперше відкрив нам дерев’яну архітектуру мая, яку зазвичай не видно в археологічних даних”, — пояснила Маккіллоп.

У ході розкопок знайдено глиняні воронки, посудини для кип’ятіння розсолу, брикети для формування соляних коржів, а також предмети побуту — свисткові флейти, уламки весел і знаряддя для обробки кукурудзи. За словами дослідниці, “мая тут виробляли соляні коржі для обміну, ймовірно, на кукурудзу, кераміку чи обсидіан”. Такий обмін свідчить про тісні торгівельні зв’язки навіть у невеликих прибережних громадах, а сіль, ймовірно, була валютою.

Знахідки демонструють, що мешканці Чо-ок Аїн брали участь у регіональній торгівлі по всій Мезоамериці. Серед артефактів виявлено червону белізьку кераміку, обсидіанові леза з гір Гватемали, кремінь із півночі Белізу та фрагмент жадеїтової сокири з долини річки Мотагуа. 

Радіовуглецевий аналіз визначив час існування комплексу між 650 і 700 роками н.е. Археологи вважають, що там мешкала невелика родина з п’яти осіб, яка займалася видобутком солі та торгівлею. Без особливих умов збереження під водою, це місце залишилося б “невидимим” у традиційних археологічних дослідженнях.

Такі поселення з дерева й соломи не залишають фундаментів або курганів, тому їх часто не фіксують на картах. Через це чисельність населення мая вважається нижчою, ніж була насправді. 

“Невидимі пам'ятки мая, такі як Чо-ок Аїн, ставлять під сумнів наші припущення про те, скільки людей жило та працювало вздовж стародавнього узбережжя. Вони нагадують нам, що навіть найпростіші споруди можуть зберігати надзвичайні історії про стійкість, інновації та зв'язок”, — наголосила Маккіллоп.

Дослідники також зазначають, що підняття рівня моря в голоцені вже колись затопило прибережні регіони Белізу, приховавши під водою сотні подібних поселень. Тепер, на тлі сучасних кліматичних змін, археологи застерігають: подібні процеси можуть знову стерти частину прибережної спадщини в усьому світі.

Нещодавно дослідження трьох зразків зубів з музею Пополь Вух у Гватемалі показало, що цивілізація мая могла встановлювати зубні прикраси з зеленого нефриту дітям віком від семи років. Хоча інкрустації зубів були поширеною практикою серед дорослих у класичний та посткласичний періоди (VII-XVI століття), випадки модифікації зубів у дітей раніше залишалися маловідомими.