Рецензія на фільм "Сірі бджоли"
Рецензія на фільм "Сірі бджоли"

Рецензія на фільм "Сірі бджоли"

Новий фільм “Сірі бджоли” розповідає про двох чоловіків, що залишились у маленькому селі у сірій зоні під час АТО. Вони живуть поруч, хоча давно перестали знаходити спільну мову. Навколо порожнеча, обстріли, відсутність зв’язку з рештою світу. Але навіть у цій сірій зоні життя не зупиняється. Це спокійна, чесна історія про людей, які не тікають і просто намагаються вижити й залишитись людьми. В рецензії нижче розповідаємо про це важливе кіно детальніше.

Плюси:

дуже сильна акторська робота Віктора Жданова і Володимира Ямненка; щира, небанальна режисура, Мойсеєв не тисне на емоції, а довіряє глядачу; візуальна й звукова робота передають відчуття присутності; чесна, людяна історія без прикрас і фальшу; фільм залишає після себе довге "лунаюче" відчуття

Мінуси:

темп може здатися занадто повільним для нетерплячого глядача; іноді надмірна стриманість не дає емоціям розгорітись повною мірою; сюжет майже статичний, не всім сподобається відсутність подієвого розвитку; фільм вимагає концентрації, без настрою йти на нього не варто

8/10
Оцінка
ITC.ua

“Сірі бджоли”

Жанр драма
Режисер Дмитро Мойсеєв
У ролях Віктор Жданов, Володимир Ямненко, та ін.
Прем’єра 23 жовтня 2025 року, кінотеатри

Десь на сході України, у селі, яке залишилося в так званій “сірій зоні”, живуть двоє чоловіків. Сергій і Пашка сусіди, що роками не ладнали, але війна зробила їх єдиними мешканцями цього покинутого світу. Один мовчазний і впертий, вважає себе українцем, а інший більш нервовий, схильний до балачок і іронії, представник тієї когорти людей, які полюбляють декілька стільців.

Обох поєднує дивна форма співіснування: не дружба і не ворожнеча, а радше звичка, бо більше нікого навколо просто немає. І саме ця звичка стає для них способом вижити. Вони сперечаються, допомагають, мовчать, і з кожною сценою між ними виростає те, що можна назвати людяністю.

Режисер Дмитро Мойсеєв не робить фільм про війну у звичному сенсі. Він знімає історію про життя, що відбувається поруч із нею. Тут не буде великих сцен боїв чи руїн, лише фоновий гуркіт, ледь чутний, але постійний. Це кіно про людей, які залишилися самі, коли світ довкола вже зламався. Про те, як вони намагаються тримати побут, ніби той побут здатен утримати нормальне життя.

Рецензія на фільм "Сірі бджоли" - Фото 1

Фільм створений за мотивами роману Андрія Куркова “Сірі бджоли”. Режисер Дмитро Мойсеєв узяв книжку за основу, але суттєво переосмислив матеріал. У кіно залишилася головна ідея та атмосфера твору, проте багато сюжетних ліній і акцентів було змінено, а замість авторського тексту з’явилися довгі паузи, тиша й деталі, що говорять самі за себе.

Віктор Жданов у ролі Сергія дійсно вражаючий. Його герой живе мовчки, але у кожному погляді цілий всесвіт. Це людина, яка не говорить багато, бо вже все бачила. В його очах втома, спокій, відчуженість і глибока любов до землі, на якій він живе. Його руки, що лагодять вулик, мабуть, найчесніше втілення української стійкості, без гасел і гімнів. Володимир Ямненко додає інший вимір: його Пашка емоційний, метушливий, іноді навіть дратівливий. Разом вони створюють не контраст, а баланс — дві сторони однієї реальності.

Фільм неймовірно точний у дрібницях. Як тільки камера зупиняється, ти чуєш навколишній світ: дзижчання бджіл, скрип старих дверей, віддалений гул. Оператор працює з кольором так, що здається, ніби фарби теж виснажились. Усе в цьому світі тьмяне, майже безбарвне, але від того ще більш правдиве. І коли раптом у кадрі з’являється трохи тепла, наприклад, промінь сонця, що проривається крізь туман, ти ловиш себе на тому, що це здається справжнім дивом. Звук тут не супроводжує — він живе. У таких фільмах навіть тиша має ритм, і “Сірі бджоли” цим користуються майстерно.

Спецпроєкти

Рецензія на фільм "Сірі бджоли" - Фото 3

Темп фільму повільний, і це може здатися викликом. Тут немає різких поворотів, вибухів чи кульмінаційних сцен. Але цей спокій не мінус, а навмисний хід. Глядач має не просто дивитися, а проживати разом із героями. Відчути, як виглядає день, коли нічого не змінюється, але кожна дрібниця як подія. Як болить тиша, як ріже слух порожній простір. І коли у цю рутину врізається небезпека, поява снайпера чи новина ззовні, вона здається ще гострішою. Бо ця напруга не театральна, а справжня, буденна.

Інколи здається, що режисер спеціально випробовує терпіння глядача. Довгі плани, затяжні сцени, паузи без музики, усе це виглядає ризиковано, але працює. Бо саме у цих паузах і народжується емоція. “Сірі бджоли” — фільм, який не пояснює. Він довіряє глядачу. І якщо ти відповіси тим ж, ця історія відкриється по-справжньому.

“Сірі бджоли” фільм не для вечора, коли хочеться відволіктися. Це кіно, яке треба прожити. Воно болить, воно повільне, але чесне. І в цьому, мабуть, його головна цінність. Бо справжня сила не завжди гучна. Інколи вона звучить саме так, тихо, рівно, по-людськи.

Рецензія на фільм "Сірі бджоли" - Фото 4

На такі фільми треба ходити в кіно. Саме на них. Ми часто скаржимося, що український кінематограф завалений безглуздими комедіями або телевізійними псевдодрамами, що нічого вартісного не знімають. Але проблема не тільки в тих, хто знімає, проблема ще й в тих, хто ходить.

Поки масовий глядач обирає легке і звичне, саме це легке й звичне продовжують знімати. А коли виходить чесне, сильне, добре зроблене кіно — зали порожні. Якщо хочемо, щоб таких стрічок, як “Сірі бджоли”, ставало більше, треба підтримувати їх не лайком, а гривнею. Бо кіно виживає тоді, коли в залі є глядач. І якщо ми хочемо якісного українського кіно, нам самим треба зробити йому касу.

Висновок:

Фінал не дає катарсису і це, мабуть, найчесніше, що може зробити українське кіно сьогодні. Бо немає фіналу, коли війна триває. Є тільки люди, які продовжують жити, лагодити вулики, говорити через паркан і чекати весни. "Сірі бджоли" залишають відчуття тихого болю, але й певного примирення: навіть у сірій зоні життя все одно дзижчить.

Теги за темою
Кіно
Джерело матеріала
loader
loader