20 хвилин до кінця світу: як працюють ядерні протоколи, та хто саме натискає на червону кнопку
20 хвилин до кінця світу: як працюють ядерні протоколи, та хто саме натискає на червону кнопку

20 хвилин до кінця світу: як працюють ядерні протоколи, та хто саме натискає на червону кнопку

Новий фільм "Будинок з динаміту" на Netflix перетворив страх ядерного удару на видовищний трилер, у якому рішення президента США вирішує долю планети. Та поза екранами така ситуація може розгортатися не лише у Вашингтоні. У світі, де знову зростає кількість боєголовок, а лідери говорять мовою "стримування", Фокус розібрався, що відбувається у перші хвилини після сигналу "launch detected" — і скільки реально часу мають ядерні держави, аби уникнути катастрофи.

Нещодавно на Netflix вийшов фільм "Будинок з динаміту" (A House of Dynamite), у якому уряд США має лише 20 хвилин, щоб відреагувати на запуск міжконтинентальної ракети. Напружений трилер показує, як кілька рішень і секунд визначають долю мільйонів. Але Фокус замислився: а що, якби подібний сценарій розгорнувся у реальному житті — і не обов'язково у США?

Хто ухвалює рішення у перші хвилини після сигналу "launch detected"? Які протоколи діють у ядерних державах? І скільки насправді є часу, щоб уникнути катастрофи?

Директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара розповів Фокусу як мають працювати "ядерні протоколи" у різних країнах, та яка ймовірність початку ядерної війни.

Хто має ядерну зброю та скільки її у світі

На початок 2025 року дев'ять державСША, Росія, Китай, Франція, Велика Британія, Індія, Пакистан, Ізраїль, КНДР — разом мали орієнтовно 12 241 боєголовку; близько 9 614 у військових запасах для потенційного застосування, з них приблизно 3 912 розгорнуті, а 2 100 — у стані високої готовності на балістичних ракетах (переважно США/РФ).

За державами (оцінки неофіційні, змінні): Росія має приблизно 4300 у запасі; США — 3700; Китай — 600 і швидко зростає; Франція — 290; Велика Британія — 225; Індія — 180; Пакистан — 70; Ізраїль — 90; КНДР — 50 (може мати готові до носіїв блоки, але точні цифри невідомі).

США та ядерна загроза: NORAD, STRATCOM і "вузьке вікно" рішень

Сполучені Штати мають дві базові системи спостереження: NORAD (північноамериканська система спостереження разом із Канадою), що створювалася ще в часи Холодної війни для виявлення атак через Арктику; і STRATCOM — стратегічне командування, яке оперує супутниками та різними видами розвідки.

Існують два типи можливих атак: наземна міжконтинентальна ракета (зазвичай дає більше часу — до пів години) і запуск з підводного човна, який суттєво скорочує час підльоту.

"У випадку наземної ракети після її виявлення технічні процедури займають кілька хвилин; передача даних президентові США та ухвалення рішення — до десяти хвилин. Саме в цей вузький проміжок часу вирішується доля подальших кроків", — розповідає Фокусу Хара.

Історія знає випадки помилкових спрацьовувань: у 1983 році радянський офіцер, за свідченнями, прийняв рішення не доповідати про можливий пуск, і це врятувало від ескалації. Тому, за словами експерта, в будь-якій ядерній державі існують процедури, що дозволяють впевнитися в реальності загрози — перевіряють траєкторію, визначають орієнтовну ціль і надають час для остаточного підтвердження.

Велика Британія та ядерна загроза: менше часу, "лист останньої надії"

Британія, з огляду на географічну близькість до Росії та розташування підводних сил на Кольському півострові, має менше часу для реакції.

"Тому її рішення приймаються надзвичайно швидко: підтвердження запуску — і далі прем'єр ухвалює кроки. Діє традиція "листів останньої надії" (letter of last resort) — листи, що їх кожен новий прем'єр пише на випадок повного знищення уряду, з інструкціями для командування флоту", — продовжує Хара.

Щодо Франції, за словами експерта, вона зберігає за собою суверенний ядерний потенціал і публічно не розкриває всіх механізмів ухвалення рішень, але в загальних рисах система схожа на британську та американську.

Проте відомо що, президент Франції — єдина особа, що може санкціонувати удар (стратегія force de dissuasion; нині морський та повітряний компоненти).

НАТО: колективна процедура і суверенні відповіді

У рамках НАТО питання реагування на ядерну загрозу складніше: має зібратись Північноатлантична рада, але фактичні рішення про відсіч найчастіше координуються ключовими членами — США, Великою Британією та Францією. Франція в окремих випадках може застосувати власні засоби стримування, але загалом відповідь формується спільно. Існує практика поінформувати союзників про відповідь, однак кінцеве рішення — за суверенними лідерами.

"Концепція, яка лежить в основі ядерної стратегії — це стримування: гарантія взаємного знищення, що робить застосування ядерної зброї невигідним. Якщо ракету не перехопили, це, як правило, підштовхує до симетричної відповіді", — каже Хара.

Китай та ядерна загроза: від "оцінити шкоду" до нарощування потенціалу

У Китаю стратегія дещо відрізняється від інших ядерних країн: за офіційною риторикою, Пекін прагне не поспішати з упереджувальними ударами; він оцінює шкоду, встановлює винуватців і лише тоді відповідає. Однак за останні роки Китай значно нарощує боєзаряди й засоби доставки — від підводних човнів до наземних пускових установок — і прогнозовано продовжить збільшення потенціалу.

У разі ядерної загрози — офіційний наказ на застосування проходить через Центральну військову раду (ЦВР).

До речі схожі механізми й у Пакистану: рішення — у Національного командного органу під головуванням прем'єр-міністра. Також задекларована доктрина "невикористання першими" і цивільний контроль.

Після Карибської кризи: договори, "гарячі лінії" та прозорість пусків

Після Карибської кризи 1962 року були підписані численні договори й запроваджені механізми, що зменшують ризик випадкової конфронтації.

"Наприклад, договір СНВ обмежував кількість міжконтинентальних носіїв і боєзарядів; передбачались і домовленості про повідомлення про пуски балістичних ракет. Існують також широкі можливості розвідки — як людської (HUMINT), так і технічної (SIGINT, супутникова розвідка) — щоб виявляти ознаки підготовки до застосування навіть тактичної ядерної зброї", — розповідає експерт.

Український контекст: ядерні погрози РФ

Росія, зі свого боку, від часу приходу Путіна до влади поступово переглядає концепції стримування: усе частіше лунають заяви про можливість превентивного удару, що додає невизначеності в систему глобального стримування.

Ланцюг управління зав'язаний на "ядерному чемоданчику" Чегет у президента; синхронні "чемоданчики" має міністр оборони та начальник Генштабу. Рішення транслюються до Генштабу і далі — на носії СЯС. Формально кнопки у валізці немає — це канал авторизації/зв'язку.

"Однак у реальності застосування ядерної зброї матиме величезні політичні та дипломатичні наслідки: Росію стримують не лише можливі відповіді (ядерні або неядерні), а й ризик втрати важливих партнерів, зокрема Китаю, Індії та країн Глобального Півдня, які нині підтримують її з різних причин", — каже Хара.

Демонстрації потужності з боку західних союзників також працюють як стримування: приклад — показ американського підводного човна класу "Вірджинія" в Гібралтарі з озброєнням, що нагадує про готовність реагувати.

"У закритих комунікаціях, очевидно, обговорюються й сценарії симетричних відповідей навіть у випадку удару по не-члену НАТО; наприклад, у США розглядали можливість потужних ударів по військовій інфраструктурі в Криму як спосіб знищити флот і бази — і це вже не буде прямим нападом на територію Росії з точки зору міжнародного права, оскільки Крим не визнають як російську територію", — продовжує експерт.

А якщо…:моделювання наслідків і ядерна зима

Що ж до наслідків великомасштабного ядерного обміну — існують моделі та симулятори, які дозволяють підбирати потужність боєзарядів, висоту детонації й оцінювати наслідки: фоллаут, зруйновану інфраструктуру, втрати населення.

За словами Олександра Хари, історично в 1960–1970-х роках обговорювали сценарії ядерної зими — підняття мільйонів тонн пилу й диму в атмосферу, зменшення сонячного ультрафіолету, падіння температури, загибель сільського господарства та руйнування екосистем. Якщо обмінятися десятками або сотнями боєзарядів, мало шансів, що десь на планеті "вціліє" багато. Є спеціальні автономні бункери, де еліти теоретично можуть вижити рік чи більше, але це не вирішує проблеми глобальної катастрофи.

"Паралельно змінюється характер бойових дій: щоб "зруйнувати" країну, тепер не обов'язково використовувати ядерну зброю. Сотні дронів, удари по енергетичних об'єктах, атаки на підводні кабелі та супутникову інфраструктуру можуть паралізувати економіку та військові можливості. Гіперзвукові ракети, перехоплення супутників, засоби протидії розвідці — усе це істотно змінює баланс переваг. Росія й Китай активно розвивають можливості для виведення з ладу супутників і комунікацій, щоб позбавити противника "мережевої" переваги, на якій базується сучасна американська військова потуга", — каже експерт.

Але варто враховувати, що у США існує розгалужена система спадкоємності влади: окрім президента та віцепрезидента, є велика черга посадовців, які можуть перебрати повноваження. У разі загрози ядерного удару частину з них евакуюють у захищені об'єкти по всій країні — тож завжди залишиться людина, уповноважена ухвалити рішення щодо відповіді.

Ядерна війна відкладається

Отже, ядерний сценарій залишається відкладеним: на думку Олександра Хари, на сьогодні застосування таких засобів малоймовірне. Проте риторика періодично нагнітається, і це завжди створює ризики. Система стримування та міжнародні механізми поки що працюють як запобіжники. Вагою факторів тут виступають технічні обмеження, політичні ризики, дипломатичні втрати й готовність партнерів реагувати — усе це ускладнює будь-яку авантюру з ядерною ескалацією.

У підсумку: фільм, який починається як драматичний трилер, радше нагнітає паніку, ніж пояснює реальні механізми ядерного стримування. А реальність — складніша і більш заплутана: рішення ухвалюються в межах суворих процедур, за участі розвідки й урахуванням геополітичних наслідків. Міжнародне стримування й сучасні технології роблять застосування ядерної зброї малоймовірним, але не абсолютно неможливим — і саме тому тема залишається однією з найсерйозніших у глобальній політиці та безпеці.

Нагадаємо, фільм "Будинок з динаміту" викликав невдоволення в Пентагоні й особливо в Агентстві протиракетної оборони США (Missile Defense Agency, MDA). Військових обурив сюжет картини, де ракети дорогої системи ПРО не справляються з перехопленням невідомої МБР.

Теги за темою
Netflix
Джерело матеріала
loader
loader