Паперовий договір проти емоцій: чому зламалося припинення вогню в Газi

Усе, що здається міцно укладеним на папері, часто тріскає від першого удару реальності. Перемир’я між Ізраїлем і ХАМАС, досягнуте з таким зусиллям за посередництва США, Катару та Єгипту, протрималося ну дуже недовго.

Чому цього разу домовленість не витримала? Розглянемо кілька причин, які сплелися у ланцюг, що розірвав крихкий мир.

Іскра, що підпалила вулик

Більшість перемир’їв тримаються доти, доки сторони самі не штовхають домовленість до краху. Достатньо одного невдалого пострілу, одного перетину лінії розмежування — і ситуація виходить з-під контролю.

Саме це сталося нині: ізраїльські військові заявили, що бойовики ХАМАСу порушили умови, атакувавши патруль. У відповідь Ізраїль наказав завдати "потужних ударів". Локальний інцидент миттєво перетворився на привід для масштабної ескалації.

Тіла, шрами та втрата довіри

Одним із чутливих пунктів домовленостей були гуманітарні питання — обмін полоненими, передавання тіл загиблих, ідентифікація залишків. Здавалося б, це технічні деталі, але саме вони стали точкою розриву.

Будь-яке непорозуміння — затримка, помилка в ідентифікації, відмова передати тіло — сприймається як акт зневаги, як порушення честі. Коли зникає довіра до гуманітарних обіцянок, дипломатичні угоди втрачають сенс.

Цього разу саме суперечки довкола повернення тіл стали каталізатором зриву перемир’я.

Відсутність механізму миттєвого реагування

Посередники зуміли погодити рамки, але не створили дієвого механізму, який би давав змогу швидко "загальмувати" ескалацію. Угоди не передбачили нейтрального органу, що міг би оперативно перевірити інформацію про порушення, зафіксувати факти й запобігти ланцюговій реакції.

Без такої системи навіть один постріл перетворюється на аргумент для чергового удару. Історія повторюється: відсутність довіри й контролю знову стає причиною нової війни.

Політичний тиск всередині Ізраїлю

Усередині Ізраїлю зростає тиск з боку правих сил, які вимагають "не дозволяти жодних провокацій" і "відповідати силою на кожен обстріл". Для уряду така риторика — не лише питання безпеки, а й політичного виживання.

У ситуації, коли громадська думка вимагає дій, а не стриманості, будь-яке порушення перемир’я стає шансом продемонструвати рішучість. І тоді дипломатія поступається місцем внутрішньополітичним розрахункам.

Посередники з обмеженими повноваженнями

США, Катар і Єгипет знову взяли на себе роль миротворців, але їхні інструменти впливу залишаються слабкими. Вони можуть створити рамку домовленостей, однак не мають важелів, щоб змусити сторони її дотримуватися.

Коли одна зі сторін сумнівається у правдивості звинувачень іншої, а посередники не можуть оперативно перевірити факти, їхні заяви втрачають авторитет. Мир стає заручником взаємної недовіри.

Емоційна втома і запит на силу

Ізраїльське суспільство — виснажене війною, Газа — спустошена. Кожна нова трагедія, кожне фото зруйнованого будинку викликає хвилю емоцій і вимогу дій. У таких умовах холодний розрахунок дипломатів програє емоціям.

Перемир’я здається "слабким рішенням", коли люди вимагають "відповісти". А без суспільного запиту на мир навіть найкраще прописані угоди приречені.

І що далі?

Щоб нове перемир’я мало шанс на життя, потрібно створити не просто паперову угоду, а систему, яка гарантує швидке реагування, незалежну перевірку інцидентів і захист гуманітарних процесів від політичного впливу.

Тож, це перемир’я не зламалося через одну велику провокацію. Його зруйнували дрібні, але критичні деталі: локальні інциденти, втрата довіри, внутрішній політичний тиск і емоційна втома.

Мир у таких умовах тримається не на підписах, а на довірі, яку доводиться будувати знову й знову… Після кожного вибуху.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Важливо Ізраїль під обстрілами дипломатії: чому світ не бачить загрозу терору