Українці, які пройшли табори для біженців у ЄС: це одночасно і підтримка, і випробування на витривалість

З початку повномасштабного вторгнення Росії до України у лютому 2022 року Європа розгорнула найбільшу з часів Другої світової війни систему гуманітарної допомоги українцям. Для надання притулку та захисту нашим землякам європейці почали обладнувати як тимчасове житло спортзали, офіси та аеродроми. Коротко про – про табори для біженців у Європі і як там і зараз живуть українці.

Живіть не скільки хочете

«Табори для біженців» - це умовна назва, що викликає в пам'яті Палестину та їх сумнозвісні табори для біженців, які діють уже майже пів століття. У міжнародних документах - reception centres (центри реєстрації), temporary accommodation facilities (тимчасові пункти розміщення), collective shelters (колективні притулки або центри спільного проживання) або temporary reception centres (тимчасові приймальні центри).

Їх можна умовно поділити на чотири категорії:

• Прикордонні пункти – це перші місця, де біженці проходять реєстрацію та отримують харчування, допомогу, квитки.
• Транзитні центри – тимчасові приміщення на кілька днів: спортзали, вокзали, переобладнані склади.
• Колективні центри – готелі, гуртожитки, офісні будівлі, де можна жити тижнями чи місяцями.
• Довгострокові центри – муніципальні та приватні об'єкти, де проживання розраховане на місяці та роки.

У середньому українці можуть перебувати у приймальному центрі від кількох днів до трьох місяців. Потім треба переїхати до муніципального житла або знайти квартиру самостійно. Але взагалі все залежить від країни: якщо в Німеччині три місяці – крайній термін, то в Польщі та Чехії терміни перебування можуть бути різними, а в Нідерландах їх можна продовжувати майже без кінця.

Польща як зразок

Польща стала першим хабом для мільйонів українців. На кордоні у Корчові українських біженців у 2022 році приймав центр Hala Kijowska Młyny – колишній величезний склад, переобладнаний у приймальний пункт. Люди спали на розкладних ліжках, отримували гаряче харчування та медичну допомогу. «Хала Кийовська» – типовий транзитний центр: перебування тривало 1–3 дні, потім усіх біженців перевозили далі.

Декілька офісних будівель у Варшаві надали свої площі, щоб дати притулок жінкам і дітям. Офіси перетворилися на кімнати, де жили переважно українці, але там же селили громадян інших країн, які мали дозвіл на проживання в Україні, наприклад, сирійців чи афганців.

Цього року Польща оголосила, що з 1 листопада більшість колективних центрів розміщення українських біженців працюватимуть лише для захищених груп: пенсіонерів, вагітних жінок, осіб з інвалідністю. Іншим необхідно знайти собі житло та роботу або оплачувати своє проживання та харчування у цьому таборі.

У Мазовецькому воєводстві в таборах для біженців, залишаються близько 3000 людей, і близько 1000 місць вільні. Є табори у Варшаві, Кракові, Познані, Вроцлаві, Гдині, Гданську.

«Жили у самому центрі Кельна»

Німеччина за три роки впорядкувала хаос із біженцями, переселивши їх із наметових містечок на вокзалах та спортзалах у Landeserstaufnahmeeinrichtungen – офіційні центри прийому біженців. Їх не вистачає, і уряд регулярно виступає з ініціативою будівництва нових, оскільки до країни їдуть не лише українці, а й біженці з інших держав. І так само регулярно мешканці земель, де розташовані ці центри прийому, виходять на акції протесту проти будівництва – німці не хочуть надто багато анклавів у своїй країні. Але проблема залишається: багато федеральних земель, наприклад Баден-Вюртемберг, перенаправляють нових біженців в інші регіони – немає місць.

Умови та правила життя в німецьких таборах для біженців можуть відрізнятися: наприклад, у деяких центрах не можна перебувати з великими домашніми тваринами.

Через три місяці (максимум) проживання йде розподіл людей за муніципальними квартирами, що нагадують комунальні.

- Коли ми приїхали до Німеччини, то потрапили до розподільчого центру, звідки нас одразу відправили до табору для біженців, який знаходився у самому центрі Кельна, - розповіла Коротко про Юлія Савенка, мешканка Мирнограда на Донеччині, яка разом із двома дітьми та мамою змогла виїхати з міста, що постійно обстрілюється. – У таборі ми прожили близько двох тижнів, допоки готувалися документи. Потім почався розподіл по різних містах – ми потрапили до міста Гайленкірхен, і нам одразу дали 3-кімнатну квартиру.

За словами співрозмовниці, табір для біженців був облаштований непогано.

- Двоповерхові будиночки на зразок модульних, туалет та душ загальні на поверсі, але чистенькі та охайні. У нашій кімнаті було 7 людей, усі з України, ми потоваришували. Діти спали на двоярусних ліжечках, у нас була невелика кухонька. Взагалі я знала, що до будинків у таборах біженців селять людей різних національностей. Трохи переживала, що житимемо поряд з тими, з ким не зможемо порозумітися. Але в нашому будинку не було, наприклад, сирійців чи афганців, лише українці. Тож нам пощастило. Інші наші знайомі, що виїхали з Покровська, жили в наметовому таборі в полі, - розповідає Юлія. – У Гайленкірхені ми живемо у квартирі, яка знаходиться в одному блоці з двома іншими – там також живуть сім'ї з дітьми.

Інша наша співрозмовниця згадує, що приїхала до табору для біженців у Млинах у Польщі, і їх облаштували у спортзалі, розбитому на невеликі житлові блоки.

- Ми жили поряд з іракцями, які виїхали з України і мали вид на проживання у нас. У спортзалі постійно пахло якоюсь старою гумою та супом, яким нас годували волонтери, що приїжджали, або працівники цього центру. Майже місяць ми були там і весь час були чимось зайняті: оформлення документів, комусь треба перекласти, пояснити, як куди проїхати. Діти бігали разом, передружилися, без знання мови спілкувалися без проблем – не знаю як. Потім ми отримали документи та змогли зняти житло – у нас була «фінансова подушка», яку я ховала на собі та не знімала весь цей місяць, - поділилася Катерина Клімчук із Дніпра.

"Табір - він і є табір"

Ще один біженець з України, який назвався Євгеном, розповів, що в німецькому таборі для біженців на нього чекали дещо інші умови. Місто він не називає, але табір знаходиться в тій самій землі Баден-Вюртемберг, яка вже не в змозі приймати біженців через брак місць.

- Ми жили у справжніх контейнерах, меблів було мало – ліжко та столик-тумбочка на людину. Нас троє – я, дружина та дитина. Нам пощастило – до нас не підселили іноземців, а ось в інших «контейнерах» було змішання рас та національностей. Про конфлікти я не чув, але напруженість відчувалася, бо всі по-різному сприймали облаштування. Хтось притягнув якісь килими в будиночок, комусь не сподобалося – але далі суперечки справа не пішла, - каже Євген. – Табір – він і є табір. Ми відмічалися кілька разів на день, постійно заповнювали якісь анкети, щоб вийти за межі табору – треба взяти перепустку. Ми пробули там місяць, потім нарешті до нас приїхали далекі родичі та забрали нас до себе. Перед цим ми знову заповнили сотню формулярів. Виявляється, ми не могли як біженці приїхати до родичів одразу – лише через табірний етап. Зараз винаймаємо маленьку квартиру, дитина пішла до дитячого садка, ми працюємо.

В інших країнах, які надають тимчасовий захист українцями, система прийому та розподілу біженців побудована приблизно так само. Вже немає хаосу 2022 року – є точне розуміння того, хто приїхав, навіщо і на скільки. Продовження тимчасового захисту до 2027 року (у більшості країн ЄС) вже не означає, що всі українці продовжать жити у таборах чи муніципальному житлі на державну допомогу. Тож, цілком можливо, тимчасове житло у таборах відійде у минуле, і стати біженцем буде вже складніше.