Чому пенсії українських жінок нижчі, ніж у чоловіків

Пенсія – це те, чого більшість з нас чекає з полегшенням, але для українських жінок це слово часто звучить не як «заслужений відпочинок», а як «виживання». Попри те, що різниця між пенсіями чоловіків і жінок останніми роками дещо зменшилась, вона все ще відчутна.

Станом на жовтень 2025 року середня пенсія за віком в Україні становить 6117 гривень, але жінки отримують у середньому на ~700 гривень менше – лише 5416 гривень. І це не просто статистика – це реальні гроші, яких бракує на ліки, комунальні послуги чи продукти.

Більше того, до 70% жінок, які сьогодні виходять на пенсію, мають основну суму виплат нижчу за прожитковий мінімум. Тож держава передбачила доплату їм різниці. 

У структурі жіночих пенсій значну частку займають вікові надбавки – після 75 і 80 років. Вони частково вирівнюють ситуацію, але тільки з віком. У чоловіків такі надбавки мають меншу роль, бо їх базова пенсія зазвичай вища.

Звідки береться ця різниця? Вона тягнеться ще з трудового життя. Жінки частіше працюють у менш оплачуваних сферах – освіті, медицині, соціальній роботі. Чоловіки ж переважають у роботі на керівних посадах і в галузях із вищою доданою вартістю. Крім того, догляд за дітьми та родиною переважно лежить на плечах жінок, і саме вони найчастіше беруть тривалі відпустки для виховання дітей.

Такі перерви у трудовій біографії мають свою ціну. Хоча час догляду за дитиною зараховується до страхового стажу, єдиний соціальний внесок (ЄСВ) за цей період сплачується з державного бюджету на рівні мінімального внеску. Тож чим більше дітей народила і виховала жінка, тим менше в неї шансів отримати гідну пенсію.

Особливо болісно це для багатодітних матерів – тих, хто присвятив вихованню дітей 15 і більше років. Коли діти виростають, жінки часто не можуть знайти роботу з гідною оплатою, і зрештою їх пенсії за розміром наближені до мінімальних або навіть соціальних.

Проблем додає й війна. Тисячі українських жінок із дітьми виїхали за кордон або до безпечніших регіонів. Там не завжди є можливість працювати офіційно, а отже – заробити страховий стаж. У майбутньому це може позбавити частину з них права на пенсію у 60 років.

У країнах ЄС дедалі активніше визнають, що жінки (та інколи чоловіки) через догляд за дітьми або родичами мають серйозний «пенсійний штраф». У 2024 році European Insurance and Occupational Pensions Authority (EIOPA) у своєму дослідженні вказала: «Жінки в ЄС в середньому отримують приблизно на 26% менше пенсії ніж чоловіки – через перебої у кар’єрі, часткову зайнятість та низьку оплату праці». 

• Директивами ЄС (EU) 2019/1158 про збалансованість службових та сімейних обов’язків для батьків і опікунів запроваджено мінімальні стандарти: щонайменше 4 місяці батьківської відпустки, з яких щонайменше 2 місяці є непередаваними між батьками – це спрямовано на стимулювання більш рівного розподілу доглядової праці між жінками і чоловіками. 
• Європейські ініціативи пропонують «пенсійні кредити за догляд» (care credits) – тобто періоди догляду за дитиною чи непрацездатним родичем визнаються у нарахуванні пенсійних прав. 
• У Німеччині та Австрії за період догляду за дитиною нараховується не мінімальний внесок, а сума, що відповідає середній зарплаті по країні або тій, яку мати (чи батько) отримували до відпустки. Це дозволяє батькам не «випадати» з пенсійної системи.

Ці приклади показують: в ЄС визнають, що сімейні обов’язки впливають на пенсійні права, і роблять кроки до того, щоб компенсувати цей вплив. Українська система наразі має значні прогалини у цьому.

Якщо українська пенсійна система враховуватиме досвід ЄС, це допоможе:

• знизити гендерний пенсійний розрив, коли жінки мають гідні пенсії за віком, а не лише доплати до мінімуму;
• підтримати матерів і батьків, які тимчасово виходять із роботи чи скорочують зайнятість через догляд за дітьми;
• зменшити ризики бідності серед пенсіонерок, які мають низькі пенсії через перерви у кар’єрі.

Україна потребує модернізації пенсійної політики – з акцентом на сім’ю, догляд і гендерну рівність. Це не лише питання справедливості, а й сталого розвитку держави: адже підтримка тих, хто виховує дітей, – це інвестування в майбутнє.