Туди адмірал, сюди адмірал

У політиці важливо вміти один трюк: говорити пошепки про бажане, поки вголос кричиш про щось суспільно доцільне. Десь поряд посміхаються всі персонажі з «Карткового будиночка».

Коли політик таким чином досягає власних цілей, його називають нехорошими словами. Коли батько так переконує не надто розумну дитину, що без відвідин стоматолога добра фея їй не принесе нову PlayStation — його хвалять. Мабуть, різниця не стільки у діях, скільки у небажанні багатьох ставити себе на місце дитини, ще й тупої.

Тож подивімось на головну демократію планети прямо зараз. Це США, як і десятиліття до цього (та й потому також). Люди хочуть миру, як завжди. Політики приходять до влади, обіцяючи саме те, що їх виборці так хочуть почути. Та це змагання за право керувати кораблем, який усе одно наближається до зони шторму.

А шторм буде дуже і дуже сильним. Навпроти утворилась ціла вісь держав, які так чи інакше незадоволені актуальним порядком денним. Можна було б говорити з ними культурно. Є лише одна проблема, говорити так вони якраз і не прагнуть.

КНДР клепає ракети, Росія воює «за свій захист» на території інших держав, Китай загарбує чергові острови коло свого узбережжя та хитає Окінаву психологічними операціями, намагаючись створити місцевий Донбас. Іран тримає в напрузі цілий регіон. Його проксі спокійно працюють у Латинській Америці. Там роль плацдарму виконує вже відома вам Венесуела, та й нічого страшного.

Вони не питають, як поводитись. Вони роблять так, як хочуть, і щойно хтось заважає — реагують зовсім не культурно. Тож лише питання часу, коли авторитет США їм також почне здаватись непоганим трофеєм.

Тому Вашингтон останні місяці виконує роль батька, який уже вирішив за свою дитину плани на вечір та власне здоров’я. Якщо війни не уникнути, треба якомога краще до неї підготуватися. Якщо не готуватися й не казати людям нічого — буде як в Україні станом на січень 2022-го. Краще виходити до людей з екстреним зверненням, коли у тебе вже все готово.

Цитата шефа Nvidia як діагноз.

У кадрі Трамп говорить про мир. За кадром оновлений склад Пентагону без зайвого шуму переписує саму архітектуру війська. Зовсім тихо працювати не вийде, країна все-таки демократична. Втім, ніхто не заважає всю міць інформаційного апарату спрямовувати на заяви політиків, скандали та відео ШІ з тим, як винищувач поливає когось лайном. Це працює.

Наприклад, без окремого параду і фанфар обійшлося одне призначення. Підкомітет із військової розвідки та Сил спеціальних операцій у Палаті представників очолив контрадмірал у відставці Ронні Джексон. Поясню: це частина Комітету у справах Збройних сил США. Вона визначає політику Пентагону у царині розвідки, ССО, інформаційної боротьби, психологічних операцій.

Річ важлива. На неї витратять 2,2 млрд доларів лише найближчим часом, про наступні цикли мовчу. Зауважте, як тихо все обійшлось. Чи ви бачили Ронні Джексона? Хоч останнім часом, хоч узагалі? Може, десь у новинах промайнуло його обличчя? Я не бачив, поки не почав шукати окремо.

Паралельно мої співвітчизники вкотре обговорюють якусь заяву когось під світлом софітів. Там щось про мир у всьому світі. Звісно, я маю вірити, як тут сперечатись.

Утім, це текст не про Джексона. Думаю, він не надто засмутиться. 7 листопада Пентагон презентував Центр управління кадровим потенціалом у кіберопераціях. Назвали CYBERCOM 2.0. Я не можу дізнатись усе підряд про нього, але сподобалась одна функція.

У вас, наприклад, є для армійців певне завдання. Ви до мене звернулись, щоб я організував правильний експорт демократії деінде. А я вношу дані у цей вузол — і отримую ідеальний підбір виконавців. Особливо якщо йдеться про спецпризначенців.

Що ховає промова Геґсета?

Ще обіцяють додати центри поглибленої підготовки та інноваційного бойового застосування. Що воно таке, чи буде ефективним і чи це не перейменований старий орган — не можу знати, мені американські генерали не доповідають. Хоча окремі уривки таких планів при бажанні можна знайти у мережі.

Колись американці гарно зробили підрозділи ІпСО, або ж будемо привчатись до правильного терміну — PsyOps. Вони закріпили їх за бойовими одиницями. Їхній іпсошник не просиджує штани в Нью-Джерсі, пишучи в пакистанських месенджерах про погану місцеву владу. Він розквартирований там, де і його частина. І має ліпший доступ до потрібних даних, оскільки для роботи їм не потрібно облетіти половину інтернету й третину планети.

Тепер те ж саме зроблять із айтішниками. Щоправда, їх немає сенсу прив’язувати до певних частин, але є сенс зробити окремі центри з бойовими завданнями. Власне, у Росії так працює «Рубікон», де не тільки оператори дронів є, взагалі-то. Про наші аналоги промовчу, щоб не завітала СБУ.

Пора передивитись «Сікаріо».

До речі, Трамп щось говорив про ці центри? Може, Рубіо? Віткофф? Хтось із сенаторів чи конгресменів? Я чомусь бачив лише про мир, потребу наблизити мир і мир через силу. Мабуть, найближче до армії хіба що останнє, та й те дуже розмите за означенням.

Зате шеф Пентагону вже не дуже приховує реалії. Пан Геґсет нещодавно пояснив, що закупівлі на потреби армії будуть вести у режимі воєнного часу. І щось я не бачу активних обговорень. Мабуть, із таким самим успіхом міністр війни може розповісти про описані мною у тексті оновлення — і його так само не слухатимуть.

Бо тато не каже дитинці, що сьогодні лікар вирве їй два молочні зуба, які зачепились за поверхню ясен та не бажають відпадати самостійно. Він їй каже, що потім добра фея принесе новий планшет. Або ще щось цікаве. Головне, щоб дитина не думала про сам процес, а лише знала про його хороші наслідки.

Мир через силу? Так, це війна.

Так і формується суспільне бачення політики. Заяви починають важити більше за реальні фактори, які цю політику формують. Коли люди надто захоплюються заявами та раптом усвідомлюють, що все йде не за їхніми очікуваннями — зазвичай лунають ображені фрази, що політик й**нувся чи ще щось нехороше із собою зробив. Бо тоді говорять емоції.

Ой, та що ви кажете. Трамп не готується до війни, це він ку-ку бо-бо. З іншого табору генії таке три роки тому говорили: мовляв, Путін не готувався до війни, це він психопат просто.

У першому випадку ми позбавляємо себе моральної підтримки — наш головний партнер нарешті відходить від безтолкових обговорень миру за столом, під яким уже всі тримають заряджені пістолети. У другому випадку ми занизили власну готовність до війни. Потім були шок, розчарування та або паніка, або ступор. Не найкорисніші речі в екстремальних ситуаціях.

Сучасні конкістадори — вже не християни.

Тим часом до порту Понсе зайшов десантний корабель USS Fort Lauderdale (LPD-28) класу San Antonio. Ця крута бляшанка вміє доставляти підрозділи морської піхоти на не підготовлене для висадки (тобто чуже) узбережжя. Вертольоти, конвертоплани, катери LCAC, плавуча бронетехніка. Цей кораблик може багато чого.

Тут є важливий моральний акцент. Китаю та його поплічникам бачити його неприємно, лінивим союзникам на кшталт Європи — може, навіть боляче. Мир люблять усі, та для початку його треба заслужити.

Певна публічність у промовах про мир дійсно потрібна — вона знімає зайву істерію, заспокоює людей. Але рішення про війну завжди приймають у тиші.