Як Фонд природи України рятує природоохоронні території в умовах війни
Як Фонд природи України рятує природоохоронні території в умовах війни

Як Фонд природи України рятує природоохоронні території в умовах війни

Як Фонд природи України рятує природоохоронні території в умовах війни

Коли держава безсила, на допомогу приходить громадянське суспільство. З початком повномасштабного вторгнення природоохоронці з України, Німеччини та Великої Британії об’єдналися, щоб підтримати українські національні природні парки та заповідники. А вже 2024 року заснували благодійну організацію — Фонд природи України. Фонд допомагає українським національним паркам і заповідникам із фінансуванням, запускає наукові програми, ремонтує будівлі, передає транспорт і техніку. З якими проблемами стикається команда на місцях і чому держава досі не встигає за громадськими ініціативами, — в інтерв’ю ZN.UA розповідає виконавча директорка та співзасновниця Фонду Анастасія Драпалюк.

— Пані Анастасіє, в Україні чимало організацій — і наших, і міжнародних, громадських та державних — займаються охороною природи. Навіщо створювати ще одну структуру?

— Організацій багато, але окремої установи, яка б цілеспрямовано допомагала установам із природно-заповідного фонду, особливо під час повномасштабного вторгнення, не було.

У Європі, Африці, Південній Америці є багато таких фондів. Одним із африканських навіть керує принц Гаррі. Вони створені, щоб управляти природоохоронними територіями спільно з державою, бо країни з нестабільною економікою не можуть упоратися самотужки. В Україні охорона природи теж, на жаль, на останньому місці у фінансуванні.

БО «Фонд природи України»

Є одна німецька організація — Франкфуртське зоологічне товариство, яке системно допомагає українським нацпаркам та заповідникам. Але їхня допомога охоплює виключно Карпати й Полісся. Саме тому ми свідомо зосередили зусилля на інших регіонах — центрі, сході та півдні України. Починали з десяти ключових природоохоронних територій, які залишалися без зовнішньої підтримки.

За якими критеріями їх обирали?

— Критеріїв декілька. По-перше, ми звертали увагу на ті природоохоронні території, які взагалі не мають підтримки від міжнародних фондів чи природоохоронних організацій, а покладаються лише на державне фінансування. По-друге, ми звертали увагу на команду: її потенціал та відданість справі. Є колективи, які з останніх сил тримаються за ідею, а є й такі, де немає ні належного керівництва, ні системи навчання чи гідної оплати. І це, на жаль, відображення загальної ситуації в країні. І третій критерій — цінність території з погляду збереження біорізноманіття.

Зараз опікуємося вже 11 національними парками й одним заповідником. Це, зокрема, «Слобожанський» на Харківщині, «Кам’янська Січ» на Херсонщині, «Святі Гори» на Донеччині, «Бузький Гард» на Миколаївщині, а також Древлянський природний заповідник і кілька парків на заході України — але не в Карпатах, бо там уже діє німецьке Франкфуртське зоологічне товариство.

БО «Фонд природи України»

— Потреб у заповідників багато. Яку саме допомогу надає їм Фонд?

— Починали з найменшого, але, мабуть, найважливішого — турботи про людей. Йдеться про співробітників нацпарків, які виїхали з окупованих територій. Згодом перейшли до масштабніших ініціатив. Один із ключових напрямів — відновлення степових екосистем, які особливо постраждали через війну. Степи заростають чагарниками, інвазійними видами, розорюються. А це — унікальні біотопи, які мають величезну цінність і для Європи, і для майбутньої інтеграції України до ЄС. Ми започаткували великий проєкт на кількох територіях — закупили техніку, разом із нацпарками створили наукове обґрунтування, продумали план дій. Співробітники парків розчищують ділянки, доглядають, моніторять, вивчають, як природа реагує. Ми забезпечуємо їх технікою, обладнанням, паливом. Це стало мейнстримом — нашу ініціативу підхопили інші науковці на інших територіях.

БО «Фонд природи України»

Допомагаємо також із ремонтом аварійних будівель. Скажімо, Нобельський НПП на Рівненщині створили 2019 року. Але через пандемію та війну він так і не отримав шансів на розвиток. Держава, крім зарплати, нічим не забезпечувала. Місцева влада надала приміщення, ми ремонтуємо його.

Передаємо офісну техніку, транспорт, а також пальне, що особливо важливо. Бо працівники парків не сидять в офісах: інспекторам потрібно патрулювати території, науковцям — проводити дослідження, екоосвітянам — їздити до шкіл. Ми не просто даємо пальне — плануємо допомогу, парки звітують. Кожному парку ми закупили по автомобілю — цього, звісно, замало, але хоча б дає змогу працювати.

БО «Фонд природи України»

Зараз ведемо переговори з британською компанією — вони погодилися дати безоплатно три автомобілі підвищеної прохідності з обладнанням для гасіння пожеж. Це дуже актуально для парків, які постійно перебувають під загрозою обстрілів. Наприклад, НПП «Кам’янська Січ» — його територію регулярно обстрілює російська армія з лівого берега. Спалюють усе — бояться, що там маскуються наші військові.

— Звідки Фонд бере кошти?

— Серед співзасновників Фонду — експерти з України, Німеччини та Великої Британії з досвідом у державному управлінні, науці та охороні природи. Ірина Ставчук і я працювали в Міністерстві довкілля й громадському секторі, але зрозуміли, що змін «ізсередини» досягти майже неможливо. Ми аналізували багато різного досвіду, спілкувалися зі схожими фондами з інших країн. Я навіть їздила на тиждень до Африки, щоб подивитися, як британський природоохоронний фонд працює в тих умовах. Франкфуртське зоологічне товариство (FZS Ukraine) надало підтримку та поділилося досвідом міжнародної підтримки природоохоронних територій — до команди долучився Міхаель Бромбахер. Науковий бекграунд забезпечує ГО «Українська природоохоронна група», а міжнародний — британські експерти Джоді Браджер і Ангус Ейткен.

Десь за рік такої співпраці на волонтерських засадах ми вирішили створити організацію, яка працюватиме системно. Нас уже два роки підтримують приватні ініціативи зі Сполученого Королівства. Але, звісно, шукаємо грантові проєкти, звертаємося до міжнародних природоохоронних фондів.

Прагнемо вийти на сталу модель фінансування. У світі є успішні приклади — як-от трастовий Кавказький фонд, який веде діяльність, використовуючи відсотки від цільового капіталу. Такий підхід дає змогу не просто підтримувати, а співуправляти природоохоронними територіями разом із державою. Бо зараз держава не спроможна робити це самотужки. Це новітній підхід, якого в Україні ще не практикували.

Нині в нашій країні немає фахового ресурсу для цього. Для порівняння: в Чехії 800 осіб на державному рівні займаються збереженням природоохоронних територій і біорізноманіттям. У Франції — 3000. У нас сьогодні — 10–15. За нашими розрахунками, в Україні на першому етапі має бути близько 180 фахівців, щоби хоча б почати працювати й запустити євроінтеграційні процеси. На другому етапі, коли ввійдемо до ЄС, — іще близько 450. Зараз фактично все робить громадськість, бо держава не має інституційних спроможностей.

— Сьогодні підтримка Фонду забезпечується завдяки міжнародним партнерам. А що з боку держави?

— Без співпраці з державою ця система не зможе функціонувати повноцінно. Ще донедавна в нас був хоча б окремий орган влади — Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів. Але пів року тому його ліквідували. Наразі національні парки та заповідники ще не переоформлені в нове Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства. Через це не можуть використовувати навіть ті кошти, які вже є на рахунках. Навіть допомогу від громадських організацій вони не можуть офіційно взяти на баланс — немає механізмів.

Державна система охорони природи зникає з порядку денного. Складається враження, що в міністерства інші пріоритети — економіка й аграрна політика. Екологічний складник фактично випав із фокусу.

Поки немає профільного органу, який опікується природоохоронною діяльністю, не може бути ні стратегії, ні нормального управління. Громадські організації, волонтери, міжнародні партнери продовжують працювати — але цього недостатньо. Без державного центру управління зникає не лише координація, а й легітимність дій.

Ми вимагаємо повернення міністерства — без нього навіть наша допомога не може бути ефективною. Готові зробити все, щоб допомогти відновленому органу налагодити діяльність. Усі гілки влади — президент, Верховна Рада, Кабмін — мають зрозуміти: в умовах війни ми боремося саме за це. Багато природоохоронців зараз на фронті. Вони воюють за те, щоб Україна була розвиненою демократичною державою, а без екологічного складника це неможливо. З боку природоохоронців робота триватиме, інших варіантів немає. А відновити роботу профільного міністерства треба чимшвидше, бо шкоди від огульного об’єднання забагато.

Джерело матеріала
loader
loader