Світовий голод посилюється

Примітка редакції. Мілітаризація як тренд не могла не вплинути на інші сфери життя. Поки покупці російської нафти допомагають Москві воювати, почитаємо про наслідки цього процесу.

Світ стоїть на межі нових криз, пов’язаних із голодом, уже у 2026 році. Спільний звіт ФАО ООН і Всесвітньої продовольчої програми (ВПП) від 12 листопада фіксує різке зростання ризиків гострої продовольчої небезпеки.

В ньому було прямо названо одразу 16 регіонів, де без термінових узгоджених дій украй можливі гуманітарні надзвичайні ситуації неймовірних масштабів. Агентства попереджають про «звужене вікно», аби не допустити переходу мільйонів людей від і без того тривалої кризи до справжнього голоду. Ось яка надзвичайна ситуація склалась.

Що штовхає світ до дефіциту їжі? По-перше, війна. Збройні конфлікти лишаються головним драйвером дефіциту: руйнуються сільськогосподарські спроможності та інфраструктура, ринки розсипаються. Мільйони переміщених людей відрізані від допомоги.

Х’юстон, у нас проблеми з плануванням.

Судан — один із найбільш помітних та критичних випадків. Після місяців бойових дій доступ до ринків і гуманітарних коридорів майже зник. Станом на зараз окремі райони наближаються до технічних порогів голоду.

І це не лише про Африку. У Ємені більш як 40% населення переживають тяжкі рівні продовольчої кризи — імпорт заблокований нестачею палива й руйнацією ключових об’єктів. У Палестині хронічна нестабільність і обмеження на рух життєво необхідних товарів стрімко погіршили показники харчування.

Повертаючись до Африки, у Малі та Буркіна-Фасо також усе не дуже стабільно. Несталий територіальний контроль і торговельна блокада призвели до значних втрат у виробництві сільськогосподарських культур і перебоїв на ринках. За даними ІРСН, у вересні понад половину (52%) населення Малі мало недостатнє харчування.

По-друге, впливає й економічна турбулентність. Зростають ціни на їжу й пальне, багато де триває девальвація місцевих валют. Усе це різко знижує купівельну спроможність домогосподарств. Наприклад, на Гаїті це накладається на насильство та параліч ринків — приблизно 5,7 млн людей (понад половина жителів країни) уже перебувають у гострій продовольчій небезпеці. Подібні процеси у М’янмі та Ефіопії спричинили різке підвищення вартості основних продуктів харчування.

По-третє, клімат став структурним фактором уразливості. Затяжні посухи, паводки, циклони та спека регулярно б’ють по землеробству. Африка тут залишається найбільш яскравим прикладом. П’ять сезонів без нормальних дощів знищили поголів’я худоби та врожаї, також спричинивши масове переміщення населення й залежність від програм харчування.

Природа вже вкотре мститься Росії.

Ефекти, підсилені варіаціями Ель-Ніньйо, повторюються. У Південному Судані, Сомалі та Ефіопії екстремальні зливи після посух руйнують інфраструктуру, нищать посіви й забруднюють джерела питної води.

І по-четверте, на все це накладається обвал гуманітарного фінансування. ВПП попереджає про брак коштів на рівні майже 6,4 млрд доларів — суттєво менше від потреб у попередні роки. Це означає скорочення пайків, призупинення програм харчування й жорстку пріоритизацію цілей.

У зонах, де ринки зруйновані, а доступ до їжі перекритий війною, допомога — єдине джерело виживання. Недостатнє фінансування різко підвищує ризик стрімкого скочування від кризи до надзвичайної ситуації або умов, близьких до голоду. Сама ВПП визнає, що брак ресурсів підриває здатність завчасно реагувати на сезонні та кліматичні піки голоду.

Скільки коштує ідея, що залишає по собі лише гори сміття?

Чому це питання глобальної стабільності? Продовольча небезпека одночасно симптом і причина нестабільності — вона б’є по здоров’ю, локальних економіках і міграційних потоках. А взаємозалежність ринків означає, що голодні «гарячі точки» генеруватимуть хвилі цінових і логістичних шоків далеко за межами власних регіонів, створюючи додаткові напруження для імпортерів та вразливих економік.

Поки «вікно можливостей» не зачинилося остаточно, вкрай важливо інвестувати в стабільність. Підтримати аграрне виробництво там, де воно буде важливим для стабілізації та зниження залежності регіону від надання екстреної допомоги. В ідеалі, звісно, треба відновити фінансування та розблокувати доступ гуманітарної допомоги.

Висновок простий і жорсткий: без негайних і скоординованих кроків світ увійде в 2026 рік зі значно більшими «голодними» зонами. Час іще є. Але його у нас залишається все менше.