Якщо депутат загулявся

Верховна Рада завжди любила народних депутатів, які прогулюють роботу. Ті щось прийняли та розбіглись у власних справах. До початку повномасштабної війни я б якось промовчав, та не зараз.

Якщо законотворчий ансамбль так любить юридичні формулювання — що ж, я готовий дискутувати щодо них. Та для початку налаштую вас на потрібний лад. Ось засідання Верховної Ради приблизно місяць тому.

Класно, правда? Знімок заряджає вас на максимальну ефективність. Тримайте ще.

Чому послідовники Штірнера не читають Штірнера?

Дуже, дуже мотивує. Для порівняння маєте картинку, де сесійна зала Верховної Ради взагалі порожня. Повністю.

Ну, народні обранці трошки не дотягнули. А нижче — буквально переповнена зала.

Скажіть, що вам нагадують картинки згори, де на весь зал — три каліки похилого віку? Оту порожню Раду, де наче атомна бомба вибухнула? Чи ту повну, де життя вирує?

Ось я бачу більше порожніх крісел, ніж зайнятих. Це наштовхує на сумні думки.

У мирний час прогул депутата — це так, дрібниця. Хтось завис у кулуарах. Хтось важко працює в Таїландському окрузі. Хтось просто не дотягнув самого себе пальчиком до кнопки. Колись мені треба було дещо запитати в одного нардепа, а він не з’являвся у прес-центр, бо не хотів спілкуватись. Як добре, що я здогадався, куди він вибігає покурити!

Навіть у відносно мирний час, коли навколо не літають снаряди та дрони, демократія має такий собі ринок. На ньому ти як прогульник ризикуєш пролетіти повз наступне скликання. І все. Усьо. Але у воєнний час усе інакше.

Легендарна бойова одиниця.

Тоді прості люди йдуть воювати, маючи право на бронювання від армії лише за певних умов. Наприклад, важливого фаху. Або горя в сім’ї (не будь-якого, а зі списку).

Поки вони воюють, країна залежить від законодавчої гілки влади ще сильніше. І не лише люди в окопах. Їх сім’ї, їх рідні. Їх побратими, які вже отримали травми та не можуть працювати у ритмі здорового бика. Поки всі ї**шаться, депутати мають давати лад самій державі. У нас парламентсько-президентська республіка, все-таки.

Тому депутат заброньований просто за фактом обрання. Так треба.

Що, не чули? Закон так каже — отже, це важливо. Закон ми любимо. Хто ми такі, щоб не любити закон? Та, знаєте, хотілося б побачити якесь розуміння від народних депутатів. Вони ж навіть не розуміють, наскільки про них попіклувалась держава, народивши для їх окремого цеху настільки добрі правила.

Так, я кажу саме про розуміння. Бо ці гаврики досі не розуміють.

Від депутата залежить державний бюджет. Оборонні видатки. Хід мобілізації. Дуже багато аспектів у нас зав’язано саме на роботі парламенту. Відповідно, у такі важливі часи було б бажано в цей самий парламент ходити. Ноги поки що є, чому б такою чудовою нагодою не користуватись? Натомість я бачу майже порожню сесійну залу.

Людям, які мають там робочі місця, тупо не цікаво виходити на роботу.

Що тут скажеш. Буває. Тоді мені не цікаві пісні про «суверенну волю народу» у виконанні людей, що не ходять на роботу, яку їм ця воля гарантувала.

У росіян він зовнішній, у нас внутрішній.

Держава дає депутату бронь і статус, бо без нього парламент не працюватиме. Тоді мандат — це контракт. Ти особисто приходиш у зал, голосуєш, ще можеш працювати у комітеті. Береш участь у прийнятті рішень, від яких залежить виживання країни.

Поки ти це робиш, від тебе дійсно більше користі в сесійній залі, ніж деінде.

Інша річ, якщо ти не з’являєшся в сесійній залі. Не голосуєш. Не ходиш на комітет. Навіть не ведеш публічної роботи як депутат (фотки у ресторанах не рахуються).

Тоді поясни, будь ласка, нахріна тобі спецстатус і бронь? Немає зараз виборів. Немає перевиборів. Тому немає розкоші сказати: «Ой, депутат виявився лайном, проголосуймо ще раз». Депутат, якого не видно у Верховній Раді — це людина, яка добровільно відмовилася від виконання своєї ролі, але хоче зберегти бонуси.

Питання не демографії, а бізнесу.

Інакше б прогульник склав мандат. А він, нехороша людина, щось не поспішає.

Звісно, ви щойно прочитали страшні речі. Впевнений, хтось навіть скаже, що це удар по демократії. Мовляв, як так можна. Але я заперечу. Удар по демократії — це саботаж від тих, кому довірили демократію. І це легко виправити.

Я впевнений, більша частина Ради ого-го яка крута! Нехай затвердить правки до закону «Про мобілізаційну підготовку». Стаття 23, пункт 17.

Нехай бронювання депутатів залежить від їх явки на робочому місці.

На кого ж ще сердитися, коли тебе на позиціях не міняють?

До речі, і бронювання їх помічників також. Може, хоча б вони почнуть лякатись за майбутнє та вмовлять своїх роботодавців завітати до сесійної зали.

Правки ж напишуть та проголосують, правда? Я так розумію, парламент із ранку до ночі вджобує на благо держави та ЗСУ, тому сам зацікавлений у виявленні прогульників та їх перевихованні. Мабуть, кращої ідеї Верховній Раді ніхто не запропонує.

Зафіксуймо це. Є сайт Верховної Ради. Є незрозуміло кому потрібна Мінцифра. Разом вони можуть зробити дашборд ефективності народних депутатів.

Дуже тупо, коли дашборд відсутній. Сили безпілотних систем зробили собі велику дошку, де щодня звітують про кількість уражених цілей. Це ціла смуга фронту. Це робота цілих екіпажів, а ще техніків та саперів. І щось їм не влом відзвітувати. Зате одному батальйону — дуже, дуже складно. Це я про кількість депутатів.

Хобі — це класно, але не всупереч виживанню.

Важливо, щоб держава знала своїх справжніх героїв. Краще поіменно.

Яка, наприклад, у депутата Козленка-Баранова присутність на пленарних засіданнях. Як він бере участь у голосуваннях. Якщо нелегка політична доля занесла його у певний комітет — як успіхи на цій ниві.

Звісно, всі ми люди. За певних обставин депутат Козленко-Баранов міг до Верховної Ради не ходити. У всіх нас є універсальні поважні причини: хвороба, поранення, смерть чи сімейні обставини. Нехай усе документують. Ми ж зазвичай документуємо, як голосував Козленко-Баранов. То почнімо документувати, як він не голосував.

Жодних секретів. На трансляції й так видно, що багатьох людей у залі немає.

Національний пошук інвестора-альтруїста триває.

Якщо депутат не прийшов, це його рішення. Я не повірю, що його хтось може кудись не пустити. У нього є недоторканність. Одне відео у соцмережах за мить збере тисячі переглядів. Такого спробуй не пропусти.

Однак не будемо створювати прогалину для репресій. Нехай збирається комісія. Бажано з різних фракцій, плюс юристи. Разом розглянуть справу депутата Козленка-Баранова, який за останній рік прийшов на робоче місце аж тричі: один раз поїсти, один раз випадково, ще раз йшов по Грушевського і тупо захотілось по-великому.

Класний депутат. Ми не можемо викинути його з Верховної Ради, це правда. Але чому б не призупинити його діяльність офіційно?

Тим паче, він це й так зробив неофіційно. Самотужки, не попросивши допомоги.

Мобілізувався через ЗМІ, потужно!

Підкажу вдале формулювання. «Депутат фактично відмовився виконувати власні обов’язки у період воєнного стану». Все. Наступне пленарне засідання пан Козленко-Баранов може спостерігати вже у складі ЗСУ або Нацгвардії. Не репресований герой. Не мученик парламентаризму. Просто чувак, що не ходив на роботу.

Нехай цей герой хоча б помітить, що його подвиги помічають інші.

Бо тоді йому доведеться реагувати. Може, навіть запише відео. У наш час усі люблять відео. Вони, мабуть, лише старомодним нелюдам на кшталт мене остогидли.

Збільшити податки, та не ГЗ солдата.

То пиши, пиши. Розповіси, яка таємнича нечиста сила збивала тобі навігатор, щоб ти системно не потрапляв на робоче місце. Як так вийшло, що умовний бюджет не можуть узгодити, і вся країна цього чекає — тільки ти, депутат Козленко-Баранов, чомусь цілий день стирчав де завгодно, лише б не у будівлі Верховної Ради.

Люди ж тебе обрали. Люди допоможуть. Просто хочуть почути, що заважає виконувати ті обов’язки, заради яких вони тебе взагалі обирали. І одразу допоможуть.

Або вали до чорта на роги. Без статусу, бронювання і так далі.

Шановні законотворчі діячі, будьте трошки ближчими до людей. Якщо вас забронюють в оборонці, і ви не ходитимете туди — не переживайте, з броні вилетите так само.

Контроль реформи важливіший за реформу.

Можна посперечатись, що робити з мажоритаркою. Наприклад, є умовний округ, чию назву ми приховаємо під кодом 1488/666. Саме звідти до Верховної Ради обрався наш чудовий депутат Козленко-Баранов. Той, що потім не ходив на роботу.

Його фізично немає. Питання: якщо залишити йому право безкарно не ходити туди далі, голос його виборців від цього якось краще почують? Чи, мабуть, ні?

Підкажу, не почують. Що є, що немає, тільки результат однаковий.

Відповідно, якщо депутат від якогось округу не ходить на роботу — перепрошую, округ уже не має депутата. Нехай робить позначку в блокноті, за кого голосувати після війни.

«Завтра» іноді не настає.

Це точно не про тоталітарні зміни. Якщо депутат мені огидний, але виконує свої обов’язки — я першим буду захищати його недоторканність до кінця строку. Бо це і є парламентаризм. Якщо ж позиція депутата мені навіть близька, тільки він її припинив демонструвати на робочому місці… Тоді перепрошую.

Солдат не може не вийти на позицію, бо щось йому не хочеться. Це невиконання наказу. Або СЗЧ, якщо він дременув кудись.

СЗЧ по-депутатськи якось не надихає.