Росіяни закатували та спалили трьох українських добровольців: матері розповіли, як знайшли тіла синів

Три родини з Ірпеня, сини яких пішли добровольцями в перші дні повномасштабного вторгнення, майже чотири роки чекали їх з полону. А знайшли — у могилах, де були поховані як невідомі тіла. Активність матерів допомогла виявити свідчення воєнного злочину росіян і дала їм змогу перепоховати захисників із почестями.

Кореспондентка ТСН Ірина Маркевич розповіла історію, яка може підказати шлях пошуків іншим родинам.

Троє нерозлучних друзів

Три жінки — пані Олеся (мати Артура), Валерія (мати Руслана) та Людмила (мати Олексія) — за останні роки стали рідними. Їхні діти — Артур Баранець, Олексій Ященко та Руслан Філіпенко — були нерозлучними. Артур і Олексій дружили з трьох років, з дитячого садка.

Хлопці були схожі за вдачею, а також високі — всі троє під два метри зростом.

«Їх називали дуби, ми коли їх шукали, всі казали, як їх можна не запам’ятати, вони разом стояли, як дуби», — згадує мама Руслана.

На початок вторгнення Артуру та Руслану було по 22 роки, Льоші — 20. Вони відвезли рідних на захід України і повернулися до Ірпеня, де записувалися у добровольче формування.

Мати Олексія згадує останні слова сина: «Дуже запам’ятала, коли він сказав: зі мною буде все добре».

Завдання, полон і сліди катувань

Зв’язок із хлопцями обірвався 2 березня 2022 року. Того дня Руслан, Артур та Олексій отримали завдання — відвезти боєприпаси і дрони на наші позиції.

Неподалік Ворзеля хлопці потрапили під обстріл. Рідним пізніше вдалося встановити, що саме звідси хлопців забрали у полон. Наприкінці березня на російському каналі з’явилося відео допиту Артура та Руслана у лісі.

"Сусідка скидає мені відео, де він сильно побитий стоїть на колінах, дає свічення цим військовим оркам… Нам казали, їх не можуть вбити, бо є відео, бо крутять відео, що вони в полоні», — розповідала мама Артура.

Рідні здали ДНК-матеріали ще у 2022 році. Пошуки вели серед полонених, шукали зачіпки в Оленівці, Новозибкому СІЗО. «Я все ж таки шукала його живим», — каже мати Руслана.

Власне розслідування та халатність слідства

Минав рік, а рідні не мали доступу до матеріалів кримінальної справи, а слідчі змінювалися. Матері взялися вести власне розслідування, використовуючи неофіційні контакти. Вони знайшли мешканця Ірпеня Сергія Кондратенка, який був захоплений росіянами в той самий час.

Кондратенко пам’ятав хлопців за зростом, машиною і розповів, що один із них був поранений.

Він підтвердив, що провів з Олексієм, Русланом та Артуром приблизно п’ять днів, їх катували:

«Використовували їх — це березень місяць, холодно, як матраци. Вони зв’язували їх, вони сиділи на них», — каже він.

Хлопців «шість разів водили на розстріли» у лісі. Потім утримували в «холодильниках» Гостомельського аеропорту. 7 березня частину цивільних вивезли в полон, а когось розстріляли.

Обвуглені рештки та збіг ДНК

Коли Київщину деокупували, з Гостомельських ангарів до бучанського бюро судмедекспертизи привезли обвуглені рештки, настільки понівечені, що не можна було встановити навіть кількість тіл.

Лікар судово-медичної експертизи Сергій Ляхович пояснив, що рештки були спалені: «Найгірше це дія високих температур, це обвуглення для нас».

З обгорілих фрагментів вдалося вилучити ДНК. Комунальники заховали ці пакети на Гостомельському кладовищі як невідомих.

Після чотирьох років невідомості, виснажена пошуками, пані Валерія через особисті зв’язки попросила перевірити її ДНК. Виявилося, що її матеріал взагалі не був внесений у базу.

Коли дані ДНК Валерії Філіпенко внесли, вони на 99.9% збіглися з рештками під номером 352. Вона також дізналася, що у рідних Артура та Олексія збіг по ДНК був ще у 2023 році. Проте їх про це не повідомили.

«Якби через особисті контакти я не спромоглася це знайти, то ми б ще не відомо скільки чекали своїх дітей, так не може бути,» — зі сльозами каже Валерія.

Фрагменти Руслана та Олексія, а також більша частина Артура, пролежали у цих пронумерованих могилах чотири роки.

"Практично 4 роки я шукала дитину в полоні, а вона лежали тут, під хатою, а я не мала змоги ні прийти, ні поплакати… У мене і у Люди дуже маленькі пакети, там майже не має нічого ховати, бо спалене, тлінне все», — сказала Валерія.

Поховання та продовження боротьби

Артура, Руслана та Олексія перепоховали з почестями на Алеї героїв в Ірпені. Друзі спочивають один біля одного.

«Ми наших дітей поховали, достойно поховали,» — сказала Людмила.

Для матерів це не фінал. Вони мають довести, що їхні сини є учасниками бойових дій, адже добровільно стали на захист з перших днів.

«Хочу, щоб все людство знало, що вони герої», — заявляє пані Валерія.

Але головна боротьба продовжується, щоб були якісно зібрані усі докази воєнного злочину. Бо у тих, хто розстріляв і спалив їхніх беззбройних синів, «є імена, звання та посади в російській армії».

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: ТСН 20:00 НАЖИВО! ПІДСУМКОВІ НОВИНИ П'ЯТНИЦІ, 12 ГРУДНЯ

Наслідки атаки / © Getty Images Відключення світла. / © ТСН.ua На столицю чекають 15-годинні відключення світла Миколаївщина — під атакою / © Getty Images