Чому рішення ЄС про кредит Україні дає можливість РФ для шантажу

Зранку 19 грудня стрічки новин вибухнули заголовками про рішення Європейської ради щодо надання Україні 90 млрд євро на 2026–2027 роки.

Воно підбило підсумок кількамісячній епопеї і гарячим дебатам всередині самого Союзу, коли позиції різних сторін змінювалися калейдоскопічно.

Хоча в новинах про це рішення часто звучала назва "репараційний кредит", проте насправді воно стало саме заміною цьому інструменту.

Ключова відмінність – резерви російського Центробанку на рахунках європейських депозитаріїв жодним чином не задіяні для виділення цих коштів.

Про переваги і ризики рішення ЄС – в статті члена правління Центру Дністрянського Сергія Верланова і адвоката, директора Центру Дністрянського Івана Городиського Не репараційний і не кредит: де Україна виграла, а де програла від рішення ЄС.

Далі – стислий її виклад.

Кредит у 90 млрд євро, який Європейський Союз планує залучати на ринках капіталу під гарантії бюджету ЄС, фактично закриває основну частину макрофінансової потреби України після 2025 року.

Рішення є достатнім для підтримання базової фінансової рівноваги держави у воєнний та післявоєнний період.

Крім того, фінансова стабільність і здатність України, принаймні у монетарному вимірі, вести довгу війну можуть стати вагомим аргументом на нашу користь в ході переговорів між Україною та США і США та Росією.

Водночас ЄС на цьому етапі не дійшов згоди щодо запуску повноцінного репараційного кредиту, забезпеченого замороженими російськими активами, про що йшлося в останні місяці.

Резерви російського Центробанку в схемі надання цієї позики не будуть жодним чином задіяні, й тактично це вагома перемога Кремля: це означає збереження шансу на повернення цих коштів у тому чи іншому вигляді або ж їхнє використання у спосіб, який буде принаймні частково вигідний Росії.

Причини цього рішення мають і системний характер.

Найперше, великі юридичні ризики і неспроможність ЄС дати гарантії від всіх держав-членів є красномовною.

І саме цей брак політичного консенсусу є другою причиною невдачі.

Але рішення про кредит для України – це радше не відмова від ідеї щодо використання заморожених російських активів, а її відкладення до моменту, коли політичні та юридичні умови стануть більш сприятливими.

Поточна конфігурація має важливу, часто недооцінену рису: вона зберігає асиметрію позицій між сторонами.

Україна та її партнери контролюють заморожені активи.

Росія не має інструментів юридичного або політичного "закриття питання".

У підсумку Україна тактично отримує 90 млрд євро фінансування, але стратегічно не втрачає репараційного важеля на майбутнє.

Водночас ця конфігурація не є самодостатньою і містить низку ризиків: зниження політичної уваги до теми, поступове розмиванні репараційної логіки, поява компромісних моделей без чіткого зв’язку з компенсацією Україні, тощо.

А найбільший ризик: Росія отримала за підсумками цієї епопеї нову "карту" для торгів.

Цілком можна уявити, як за кілька років той самий Дмитрієв пропонує ЄС, де у Франції при владі ультраправі, а в Німеччині "Альтернатива" перемогла на виборах в Бундестаг, "погасити" цей кредит напряму в обмін на зняття санкцій, за однієї умови – не називати це репараціями.

Як не парадоксально, але з прагматичної точки зору наявна конфігурація – раціональна, бо забезпечує короткострокову стабільність України без втрати довгострокового інструменту компенсації.

Ця конфігурація дозволяє не підміняти відповідальність боргом і не знімати репараційну тему з міжнародного порядку денного.

Докладніше – в матеріалі Сергія Верланова і Івана Городиського Не репараційний і не кредит: де Україна виграла, а де програла від рішення ЄС.