Вчені розкрили нові факти про Титан – правда дивніша, ніж ми могли очікувати

Упродовж багатьох років вчені вважали, що під крижаною корою Титана існує глобальний океан рідкої води. Такий висновок сформувався ще у 2008 році після аналізу даних зонда Cassini, який багаторазово пролітав повз супутник, починаючи з 2004 року. Основним аргументом була сильна приливна деформація Титана під впливом гравітації Сатурна. Про це розповідає 24 Канал із посиланням на Universe Today.

Що насправді приховують надра Титана

Під час обертання навколо газового гіганта Титан зазнає розтягування і стискання, що змінює його форму та гравітаційне поле. Cassini фіксував ці зміни опосередковано – через коливання власної швидкості, які вчені визначали за доплерівським зсувом радіосигналів між апаратом і Землею. Тоді вважалося, що такі сильні ефекти можливі лише за наявності рідкого океану під поверхнею.

Однак нове дослідження пропонує інше пояснення. Повторний аналіз архівних даних показав, що внутрішня структура Титана, ймовірно, складається не з суцільного океану, а з суміші льоду та води у напівзамерзлому стані. Така шуга дозволяє супутнику залишатися достатньо гнучким, але водночас ефективніше відводить тепло, не даючи надрам повністю розплавитися.

Цього висновку вдалося досягти завдяки новому методу очищення доплерівських даних Cassini від шумів. Дослідники з Лабораторії реактивного руху NASA виявили підвищене розсіювання енергії у гравітаційному полі Титана – саме те, що й очікується у випадку шугоподібної внутрішньої структури.

За словами Джулі Кастільйо-Рогез з JPL, це яскравий приклад того, як архівні дані космічних місій можуть приносити нові відкриття через роки або навіть десятиліття після завершення польоту, коли методи аналізу стають точнішими.

Як пише Science Alert, попри відсутність глобального океану, нові результати не перекреслюють можливість існування життя. Навпаки, вчені припускають, що в надрах Титана можуть існувати окремі кишені рідкої води з температурою до 20 градусів Цельсія. Ці теплі зони можуть періодично переміщуватися від кам'яного ядра до поверхні, транспортувавши мінерали крізь шари високотискового льоду до крижаної кори, багатої на вуглеводні.

Постдокторант JPL Флавіо Петрікка зазначає, що такий механізм робить Титан навіть цікавішим для науки, оскільки поєднує наявність води, тепла та хімічно активного середовища.

Інтерес до Титана найближчими роками лише зростатиме. Його щільна атмосфера та озера рідкого метану роблять супутник одним з найнезвичайніших об'єктів Сонячної системи. Додаткову увагу приверне й майбутня місія NASA Dragonfly – роторний апарат, запуск якого до Титана запланований приблизно на 2028 рік.