Пора бити комуністів?

Завжди пора. На головне питання я вже відповів, тож нижче буде текст про нашу війну та російські побажання крізь призму помилок Першої світової.

Почнемо з того, що поп-культура надто витіснила історію. Насправді, як легко переконатись, Російська імперія в Першій світовій не «програла», а розсипалася. Буквально.

У мирний час держава може роками прикидатися державою. Вона може бути тупою, повільною, корумпованою, і все одно існувати. Бо є запас міцності. Інерція. Страх. Та навіть звичка. А війна весь твій запас міцності витрачає за три тижні, замість вдячності вимагаючи ще і ще.

Фронт давив не лише снарядами. Наприклад, логістикою. Імперія не вміла воювати у таких масштабах. Вона вміла у «велич», папери, ордени, «маленькі побєдоносні». А так, щоб оперувати мільйонами людей і при цьому не зламати саму себе, не вміла.

Все не так погано, все ще гірше.

Далі тиснув тил. Коли там багатьом не вистачає хліба, так іноді трапляється. І це той момент, коли люди перестають сперечатися про те, хто винен у високих матеріях, і починають ставити просте запитання: хто винен, що казан порожній? І коли держава не може відповісти на це просте питання, всі її складні титули перестають щось означати.

Армія в цій історії — взагалі ключ. Поки зброя слухається командира — той дійсно командир. Утім, потужні інноваційні рішення імперської верхівки призвели до того, що офіцери сиділи по окопах замість звичайних бійців. І це також ударило по авторитету влади, не самого війська.

І от у 1917–1918 роках імперська армія перестала бути цілісним інструментом. А коли зникає держава з військом, замість неї залишається територія з озброєним населенням.

Х’юстон, у нас проблеми з плануванням.

Поверх цього росіяни отримали вихід із війни через Брест. Юридичне підтвердження того, що цілі шматки простору для центральної влади — вже чужа річ. Не своя. Ось так добре повоювали, що апетити довелось прикрутити, поки десь на фоні руйнуються залишки власної економіки.

Російська імперія виглядала так, ніби її хтось розібрав на деталі й розсипав по підлозі. На жаль, найшвидше розібрались із цим конструктором саме більшовики.

Не було військової поразки. Не було капітуляції. Все впало передусім ізсередини.

Ви можете мене спитати, навіщо нам ця історія сьогодні. Мовляв, ми тут не з імперією воюємо, а з радянськими відростками, які для краси люблять загравати з імперською символікою. Так тому й треба, шановні! Тільки так я можу пояснити одну штуку, яку багато хто вперто не хоче бачити в сучасній Росії.

За поширеною думкою, РФ спить і бачить своє урочисте повернення на Захід. Їй здали Україну, вона поплямкала та нас перетравила. Військовий сегмент економіки одразу урізається, цивільні галузі відновлюються просто на очах. Айфони знову їздять не в обхід санкцій. Леді Гага виступає на стадіоні «Лужники».

Хотілося б запитати у прихильників цієї ідеї, як вони бачать її реалізацію?

Для того, щоб створювати проблеми Україні, росіяни вже пожертвували частиною економіки. Аби зростав ВПК, під ніж пішло багато соціальних аспектів. Це не те, що скасовується за помахом чарівної палички Коха. Це те, що відмирає щодня.

Для того, щоб спокійно існувати під санкціями та продовжувати війну, РФ віддала Китаю безліч своїх ресурсів. Деякі промислові об’єкти було випиляно та вивезено в бік КНР так само, як колись росіяни різали верстати на окупованому Донбасі.

І тут раптово концепція реалізована. Китайці слухняно віддають російські ринки назад росіянам, особливо швидко відмовляючись від ідеї експорту своїх електромобілів, які в самому Китаї дівати нікуди. Щойно перевезені до КНР об’єкти так само розвертаються та їдуть додому. Сі Цзіньпін виступає зі зверненням до народу, що росіяни виявились не надто благонадійними братами, тому… А ну їх до біса. Так? Я правильно врахував усі нюанси?

«Си-дружбан», «Азия спасёт». Как дела у спасателей?

Та це все побічні деталі. Приклад Першої світової я навів не просто так. Якщо Росія на будь-яких умовах виходить із війни хоч завтра — вона отримує свій Брест.

Бо, як не крути, навіть уся Україна — вже не той приз, за який було покладено аж стільки зусиль. Тим паче наша економіка вже достатньо постраждала. За умов окупації сюди доведеться або вливати титанічні гроші (надто великі навіть для нафтогазового гіганта), або залишати все побитим. Як свого часу росіяни відмовились відбудовувати Попасну.

Ну то дайте просту відповідь на не менш просте запитання. Нафіга РФ виходити з війни?

І не треба думати, що російська верхівка не бачить, як ідуть справи. Все там чудово розуміють. Тому зараз у РФ щемлять комуністів, які мали необережність вилетіти з цілком підконтрольної Кремлю КП РФ. Про всяк випадок. Строки їм дають, рано чи пізно когось уб’ють. Чинив опір під час затримання, чи ще щось таке.

Дипломат думкою багатіє.

Ці кроки — доказ того, що російські еліти дійсно бояться сплеску комуністичних ідей у себе в тилу. Одну імперію це вже колись добило.

Нинішня російська влада комуністів не «перемагає ідейно». Вона робить простіше. Вона розв’язує питання лояльності. Комуніст при Путіні має бути або за Путіна, або за ґратами. Не тому, що Путін ненавидить Маркса. А тому, що будь-яка автономна організація, яка вміє працювати з масовою злістю, є конкурентом. Тож сьогодні потрібна не «ідеологічна чистота», а особиста вірність.

Вірність — це коли ти не ставиш зайвих питань про війну, бідність, утрати на полі бою. Не питаєш про те, хто заробляє, а хто вмирає. Хочеш залишатися живим і поза в’язницею — будь такий ласкавий стати частиною системи.

Про тренд, який відверто набрид.

А тепер до людей, які хочуть перемир’я з Росією. Особливо до тих, хто хоче його не з Харкова чи Запоріжжя, а з кав’ярні в іншій країні, де сирена — це максимум сигналізація автомобіля. Друзі, якщо вам справді хочеться миру, то вивчайте не «психологію росіян», а конструкцію російської економіки й політики в умовах війни. Бо сучасна Росія дедалі більше живе війною як способом існування.

Війна годує її військовий бюджет, щедро відрізаючи шматки м’яса від інших галузей економіки. Російський ВПК таких грошей давно не бачив. Російські силовики навіть забули, що колись мали настільки сильний контроль над населенням.

Не вибух, а «хлопок». Не мобілізація, а…

А ще війна реалізувала мрію Путіна, яку він явно носив у собі ще з часів движу на Болотній. Він тримає країну в кулаку ось так. Бо нормальних механізмів уже не існує.

Ну й так, косметична деталь. Війна стала для Росії вихлопною трубою, яка витягнула найгірші прошарки населення з її території. Від «героїв СВО» вдома вистачає лише проблем, щойно вони повертаються. Та повернулись одиниці. Тож ви думаєте, що для Кремля стратегічна небезпека — це штурмувати якесь село на Донбасі, а не повернути додому всю цю голоту?

Кремль усе це розуміє, судячи з його подальших кроків. І там добре читали історію Першої світової. Хоча хотілося би побачити саме повторення того краху, якщо чесно.