Щось змусило бурих ведмедів стати доброзичливими: чому вони більше не агресивні

Століття життя в безпосередній близькості від людей змусили популяцію бурих ведмедів еволюціонувати, ставши незвично спокійною для виду, відомого своєю міццю і агресивною вдачею, пише IFLScience.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Апеннінські бурі ведмеді (Ursus arctos marsicanus), також відомі як марсиканські бурі ведмеді, вважаються такими, що перебувають під загрозою зникнення і мешкають у горах центральної Італії. Ба більше, вважається, що в дикій природі їх залишилося всього близько 50 особин.

Відомо, що вид відокремився від інших європейських бурих ведмедів близько 2000-3000 років тому — унаслідок цього вони опинилися повністю ізольованими з часів Римської імперії. Від своїх родичів бурі ведмеді відрізняються дещо меншими розмірами тіла, унікальними рисами обличчя і терпимістю до життя поблизу людських поселень.

У новому дослідженні вчені з Університету Феррари секвенували геноми 12 бурих ведмедів Апеннін, щоб з'ясувати, як інтенсивна ізоляція та унікальні умови життя позначилися на їхній ДНК. Вчені також порівняли отримані дані з геномами більшої європейської популяції в Словаччині та американських бурих ведмедів.

Результати вказують на те, що аппеннінська популяція в Італії демонструє вищі темпи інбридингу порівняно з іншими популяціями бурих ведмедів. Утім, це не дивно, враховуючи їхню ізоляцію. Крім того, вчені виявили ознаки природного добору в генах тварин, пов'язаних із поведінкою та агресією.

За словами авторки дослідження Джулії Фаббі, найдивовижнішим видається те, що апеннінські бурі ведмеді мають ознаки в генах, які свідчать про зниження агресивності.

Припускається, що приязність стала характерною рисою для популяції кількома різними шляхами. Наприклад, через поширення сільського господарства та посилення людської активності тисячі років тому агресивніші особини частіше гинули внаслідок зіткнень із людьми. Водночас більш спокійні та доброзичливі особини частіше виживали та передавали свої гени нащадкам.

За словами іншого співавтора дослідження Джорджо Бертолле, результати дослідження також вказують на те, що взаємодія людини та дикої природи часто є небезпечною для виживання виду, проте часом також може бути корисною.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що вчені змогли ідентифікувати ДНК білих ведмедів за їхніми слідами.

Раніше Фокус писав про те, що вчені знайшли останки тварини віком 12 тис. років у пральні.